«Хоч було їх у шість крат, прудко утікали, перед нашими вони — сильно притирали». Вірш на погреб Сагайдачного читає Компаніченко

Це вірш чотирнадцятий зі збірки Віршів на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного. Передмову до збірки слухайте ТУТ.

Четвертийнадцять

А кгди тую прозьбу кроль з сенатом одкладав,
Тим часом патріарха вчасне к нам завітав,
З землі святої, міста Ієрусалима,
Одколь вишла на ввесь світ правдивая віра

Которого тот гетьман з войськом наведивши
В Києві і поклон му достойний оддавши
З православними, почав раду в том чинити,
Жеби могли пастирей православних міти
В церкві своїй, на місцях владиков-унітов,
Которих маєт народ наш за єзуїтов,
Кгди ж уніяти з ними єдиномудрствують,
Всіх подбити под владзу папі усилують.
Обравши теди згодне всі з людей духовних
Чесних мужей і в письмі біглих, особ годних,
Патріарсі святому їх презентували,
О посвячення їх на владицтва жадали.
А кгди святійший отець з екзархом обачив
Слушность в жаданню, особ тих посвятити рачив:
Іова Борецького — на митрополію,
І владик — на каждого їх єпископію.
Зоставивши теди нам святиню в Росії,
Святійший патріарх сам їхав до Кгреції.
Которого тот рицер, з войськом запорозьким,
Одпровадив в покою к границьом волоським,
Чинячи то за його королевської милості позволеннєм
І тиж Войська Запорозького повеленнєм.

О, який там плач бив, кгди ся войсько вертало
Назад, із святійшим ся отцем юж жегнало!
Серце їх праві мдліло з набожного жалю
В оном їх з собою ся в дорозі розстанню.
Тую теди послугу годне одправивши
І благословеніє войську одержавши,
Вернули ся в покою до своїх салашов,
І ледво троха відхли, али турчин нашов
З многолічбним поганством на отчизну нашу,
Юж назначивши свого до міст наших башу.
Которий в запорозьком войську хтів снідати,
А в польськом зась обозі мислив обідати.
Але бог, в которого моці єст звитязство,
Додав моці нашому войську на поганство,
Же, хоть шестькрот не ровно, предся утікали
Турці пред нашими, кгди на них натирали,
Снідання їм посполу з обідом даючи,
А на вечерю на честь до Плютона шлючи.
Которої не хтячи другії чекати,
Раді — не раді, назад мусили вступати.
Дознав теди поганин моці Ісус Христа,
Которого блюзнили злії його уста,

Же наших священиков хтів в плуг запрягати
І в домах божих коні обіцяв ставляти.
Але, гордому, все ся то вспак обернуло,
Же мало що войська з ним назад ся вернуло.
Так то бог гордим завше звикл ся спротивляти,
Покорним зась і тихим благодать давати.
Із наших хоть много там побитих і ранних
Зостало оружієм турчинов поганих,
Єднак, если з сповіддю шли на тую войну,
Возьмуть заплату в небі за мужество гойну,
Же за християнськую кров ся заставляли,
Ойчизни боронячи, кров свою вилляли.
На том же пляцу тот наш гетьман пострілений
Приїхав до Києва наполи умерлий,
Где розмаїтих лікарств довгий час заживав,
На доктори од кроля самого кошт мівав,
Бо кто ж би не зичив бив такому гетьману
Здоров’я, що вірне служив ойчизні і пану.
А кгди тілу лікарство намній помагало
І овшем в большую го хоробу затягало,
Почав далей о душном лікарстві мислити,
Як би од змаз гріховних могл її очистити.

На которую плястри такії прикладав:
Жаль і сльози гойнії за гріхи виливав,
Ку смерті ся од кільку неділь готуючи,
Сповіддю і жалостю гріхи ветуючи,
Тайну седмкрот приняв маслосвященія,
Так теж тайни святого з ним причащеній,
Маєтность свою роздав — єдну на шпиталі,
Другую зась на церкви, школи, монастирі.
І так все спорядивши, живота доконав,
При церкві Братськой чесно в Києві поховай,
В котроє ся братство зо всім Войськом вписав
І на нього ялмужну значную одказав.
З того гетьмана кождий рицер нєх ся учить,
Як би тиж мів на світі тот живот свой кончить.
Ото он в вірі своїй святой трвал статечне
І ойчизни своєї боронив тиж менжне,
І маєтностю добре своєю шафував,
Не на костки і карти і збитки обертав,
Але, яко єсь слишав, на речі добрії,
Душі його по смерті барзо потребнії.
Видів он і Львовськоє братство, хоть далеко
Церков їх в місті наділив не ледаяко,

Суму значную грошей до братства лекговав,
А жеби науки там били, пильне жадав.
І так од всіх повсюду богомоллє маєт,
Затим нєх душа його в небі почиваєт.

Матфей Кізимович

Джерело: litopys.org.ua

Адаптований переклад:

Чотирнадцятий

А як просьбу ту король і сенат одклали,
Патріарха отоді саме зустрічали,
Із землі святої був, із Єрусалима,
Де з’явилася у світ православна віра.
Патріарха наш гетьман з військом привітавши
В Києві, поклон йому доземний поклавши,
З православними почав раду учиняти,
Щоби пастирів могли православних мати
В своїй церкві назамість тих владик-унітів,
Котрих має наш народ всіх за єзуїтів.
Бо із ними уніат заразом мудрує,
Як під папу підвести нас усіх, міркує.
Тож обрали однодуш із людей духовних
Мужів чесних, у письмі вправних і шановних.
Патріархові тоді їх презентували
І, щоб вибраних владик посвятить, жадали.
Із екзархом патріарх їх тоді побачив,
Це жадання вдовольнив, посвятив, одзначив.
Йов Борецький освятивсь на митрополію,
А владики — кожен взяв там єпископію.
Так одправивши усе, щоб не мали лиха,
Найсвятійший патріарх в Грецію поїхав.
В охороні наших військ славних Запорозьких
Лицар той його провів до границь волоських.
Дозвіл дав йому король це чинити діло,
Військо Запорозькеє також повеліло.
О, як плакали, коли військо повертало
І коли з святим отцем розлучатись мало.
Від набожного жалю серце їхнє мліло,
Бо в дорозі розійтись зовсім не хотіло.
Послугу тоді таку гідно учинивши
І благословення так війську заслуживши,
Вже до рідних відійшли, власних шалашів,
Та спочити не змогли — турчин їх наспів.
З військом рушив немалим він на землю нашу,
Вже призначили свого до міст наших башу.
В Запорозькому коші він хотів поснідати,
А в обозі у ляхів мислив пообідати.
Але Бог йому подав силу на звитяжство,
Військо наше надихнув на лихе поганство.
Хоч було їх у шість крат, прудко утікали
Перед нашими вони — сильно притирали,
І сніданок, і обід разом подаючи,
А вечеряти на честь до Плютона шлючи!
Те не кожен захотів, не бажав чекати,
Хоч не радий, а назад кинувсь одступати.
Так козацьку поганин звідав добре силу,
Що лихі його вуста позаоч блюзнили.
Він священиків хотів в плуга запрягати
І коней уже в церквах брався розставляти.
Але гордому йому криво обернулось,
Так що мало війська з ним у доми вернулось.
Бог у всьому гордякам завжди спротивляє,
А покірливих добром щедро наділяє.
Наших досить полягло вбитих і у ранах,
Що від зброї узяли нехристів поганих.
Всі зі сповіддю ішли на велику бойню —
Плату в небі заберуть за геройство гойну!
Християнську мужньо кров в битві заставляли —
За вітчизну стоячи, крівцю проливали.
І на плаці бойовім гетьмана влучили,
Він до Києва прибув майже ізомлілий.
Всякі ліки довгий час пильно заживав,
Лікарям його король кошти виділяв.
Хто б здоров’я не бажав славному гетьману,
Він вітчизні послужив і своєму Пану.
А як ліки не дали помочі ні мало,
У хоробу більшу ще тіло потрапляло,
То про ліки для душі він почав гадати,
Щоб себе з мастил гріха пильно очищати.
Отож плястри отакі в тому прикладав:
Гойні сльози і жалі за гріхи зливав.
Кілька тижнів так на смерть тіло готувавши,
Жалем, сповіддю гріхи власні познімавши,
Семикратно на одрі маслопосвящався,
До святої таїни щиро причащався.
Всю маєтність розділив: дещо на шпиталі,
Церквам і монастирям, школам дав немало.
Так усе розпорядив, смерть прийняв умить,
Біля церкви Братської в Києві лежить.
Себе в братство оте він з військом уписав
І на нього в дар грошей досить відказав.
Приклад гетьмана нехай рицаря навчає,
Того, хто своє життя в світі завершає:
В вірі протривав святій наш гетьман статечно
І вітчизну боронив, щоб жила безпечно.
Він маєтністю також добре уряджав,
Не на збитки, костки-гру й карти обертав.
Але, як далося чуть, на догідні справи,
Що служитимуть душі, як помре небавом.
Львівське братство, хоч відсіль неблизьке, побачив,
В місті церкву наділив, братствові призначив
Суму немалу грошей, їм у дар послав,
Щоб науки там цвіли, пильно зажадав.
Звідусюди тож тепер богомілля має,
З тим нехай душа його в небі почиває.

Матвій Кизимович

Переклад Валерія Шевчука, джерело: litopys.org.ua

Тексти читає соліст групи «Хорея Козацька», лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Тарас Компаніченко

• Автори ідеї: Василь Шандро та Кирило Лукеренко
• Звукорежисер: Андрій Іздрик
• Музичне оформлення: Тарас Компаніченко та гурт «Хорея Козацька»
• Продюсерка: Ана Море
• Автор ілюстрації: Богдан Гдаль
• Дизайн репринтного видання: Лесик Панасюк

«Сагайдачний: 4 століття військової слави» — проєкт Громадського радіо з озвучення текстів XVII століття за підтримки Українського культурного фонду

Повністю чотирнадцятий з Віршів на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного слухайте у доданому аудіофайлі