«Хто що сіяв — оте і пожнемо, а в нагороду небо чи пекло візьмемо». Вірш на погреб Сагайдачного читає Компаніченко

Це шістнадцятий вірш зі збірки поезій на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного. Передмову до збірки слухайте ТУТ.

Пожегнаннє малжонки і войська

Шостийнадцять

Престань юж, малжонко моя, ляментувати
І сльоз тих больше надо мною виливати,
Допусти тіло моє юж землі оддати,
В которой буду суда божого чекати.
Вшак відаєш, же кождий, хто ся на світ родить,
Мусить тиж умерети — прожно ся тут гордить.
Я-м тиж бив колись людєм на світі знаємий,
А тераз од всіх праве єст-єм опущоний,
З самими только діли к судії одхожу,
Тебе о молитви за душу мою прошу.
Мене вспоминаючи, на себе пам’ятай,
Же тиж мусиш вмерети, пильне то уважай.
Юж ся з тобою нині вічне розлучаю,
Дорогая малжонко, з жалем тя жекгнаю,
В подземний одхожу край тілом почивати,
Хіба ся аж на суді будем оглядати,
Где каждий з нас, що сіяв тут, там будет жати,
Небом і пеклом будуть там нагорожати.
Дай нам, боже, з собою там ся оглядати
І Христа-бога в небі вічне вихваляти.

Жекгнаю ся і з вами, славноє рицерство,
Над которим мілем тоє преложенство.
Єсли-м кого образив, молю вас, простіте,
Всіх моїх вин і образ, прошу, запомніте
І просіте за мене всі господа бога,
Би мі вольная била до неба дорога.

Димитръ Кривкович

Джерело: litopys.org.ua

Адаптований переклад: 

Шістнадцятий

Покинь уже, Дружино моя, ляментувати,
Не треба наді мною сліз більш виливати,
Дай тіло моє мертве в землі поховати,
Щоб Божого там суду я міг почекати.
Ти ж знаєш: із нас кожен, хто родиться в світі,
Померти конче мусить — даремно гордіти.
Я був колись між люду на світі у славі,
А зараз усіма я покинутий навік.
Діла самі лишились — іду до Судді я,
За душу помолися, Дружино, волію.
Пригадувати будеш, про себе пам’ятай,
Що теж умерти мусиш — таке не забувай.
З тобою я довічно уже розлучаюсь,
Коханая Дружино, і з жалем прощаюсь.
В підземний край я тілом іду почивати,
Хіба на суді зможем зійтись. Оглядати
Почнемо, хто що сіяв — оте і пожнемо,
А в нагороду небо чи пекло візьмемо.
Дай, Боже, нам з собою одно одне зріти
І в небі Христа-Бога довічно хвалити.
Прощаюся я з вами, славетне лицарство,
Над котрим мав у світі щасливе начальство.
Коли кого образив, прохаю, простіте,
Образи й мої вини в собі не носіте,
Просіте всі за мене у Господа-Бога,
Мені ж хай вільна буде до неба дорога.

Дмитро Кривкович

Переклад Валерія Шевчука, джерело: litopys.org.ua

---

Читайте та слухайте також: «Його мужності завше-бо турчин, татарин острахався, бо звідав мідні його вдари». Вірш на погреб Сагайдачного читає Компаніченко

---

Тексти читає соліст групи «Хорея Козацька», лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Тарас Компаніченко

• Автори ідеї: Василь Шандро та Кирило Лукеренко
• Звукорежисер: Андрій Іздрик
• Музичне оформлення: Тарас Компаніченко та гурт «Хорея Козацька»
• Продюсерка: Ана Море
• Автор ілюстрації: Богдан Гдаль
• Дизайн репринтного видання: Лесик Панасюк

---

«Сагайдачний: 4 століття військової слави» — проєкт Громадського радіо з озвучення текстів XVII століття за підтримки Українського культурного фонду

---

Повністю шістнадцятий з Віршів на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного слухайте у доданому аудіофайлі