Це вісімнадцятий та дев’ятнадцятий вірші зі збірки поезій на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного. Передмову до збірки слухайте ТУТ.
При том жалосном акті хочу указати,
Якії цноти гетьман повинен мівати.
Боязнь божую первей всього нєх міваєт,
А при ней трезвость, чуйность, статечность ховаєт,
Над то чистость, ох, чистость повинен ховати,
А кгвалтовников її збить сродзє карати.
В науці тиж воєнной нєх будет цвічений,
Голодом і холодом тиж призвичаєний.
Бо не завше в обозі свіжая волина,
Добра з саламахою подчас кабанина.
Не маш там каплунов, ані тлустих кокошій,
Не маш ложок складаних, ні домов хороших.
О напоях коштовних там не помишляй,
Але на воді, єсли рачиш, переставай.
Таким невчасом гетьман мусить навикати,
Которий з похвалою хочет воєвати.
І не трудно такому войську о звитязство,
Що навикло терпіти такоє убозство.
Зась що хліба білого з маслом заживаєт,
Як німці, такоє внет з голоду вмираєт.
Що ся явно в той рочной войні показало,
Же їх по всіх гостинцях много поздихало.
Бо і конь барзо тлустий прудко уставаєт,
Кгди му жовнір оброку Завше не додаєт.
Маєт тиж гетьман в войську міти справедливость,
Добрих милувати, злих зась карать за їх злость.
Філософ єдин грецький зданнє своє повів,
Що би о менжном гетьмані розумів:
Рекл, же ліпше єст міти льва над єленями
Гетьманом, а ніжели єленя над львами.
Гетьман глупий сам згинет і войсько погубить,
Каждий то з вас признаєт, же автор не мутить.
Гетьманства уряд так рок чомусь-те зложили
З єдного, а другому його полецили?
Самі причину ліпше умієте дати,
Бо о вас шло, я на тот час волю мовчати.
Тії цноти кгди кождий гетьман будет міти,
Может найбольшим войськом щасливе рядити.
Георгій Воронич
Джерело: litopys.org.ua
Адаптований переклад:
При тім жаліснім акті я хочу вказати,
Які гетьман чесноти повинен з’являти:
Божу боязнь найперше хай в серці тримає,
Ще й тверезість і чулість, статечність плекає.
Надто чистість, ох, чистість повинен тримати,
А ґвалтівників завше суворо карати.
У науці воєнній хай буде учений,
Голод знести уміє і холод студений,
Бо не завжди в обозі буває волина,
З саламахою добра під час кабанина.
Каплунів там немає, ні тлустих кокошів,
Нема складених ложів, будинків хороших.
Про напої коштовні там не помишляй,
На воді, коли зволиш, самій пробувай.
Тож гетьман ці нестатки повинен приймати,
Коли хоче для слави іти воювати.
Тому війську звитяжство не буде важкеє,
Коли звикне убозтво тримати такеє.
А хто білого хліба і масла вживає,
Як то німці, той скоро голодний вмирає.
Це ж бо явно в тойрічній війні стало зримо:
На гостинцях лягло їх тоді невидимо,
а Каплун — холощений півень; кокоші — кури.
б Гостинець — шлях.
Бо і кінь дуже тлустий втомляється швидше,
Як жовніри оброку дають йому більше.
Ще гетьман має в війську чинить справедливо,
Любить доброго, злого карать нещадимо.
Один грецький філософ про теє повів,
Щоб ти мужніх гетьманів таки розумів,
Мовив: ліпше гетьманить хай лев оленями,
Аніж олень керманить почав би над львами.
Гетьман-дурень загине і військо погубить,
Кожен з вас те признає, що автор не глупить.
Уряд гетьманський в той рік з одного зложили,
Недаремно й новому відтак доручили:
Ви зумієте ліпше причину назвати —
Діло ваше, а я тут волію мовчати.
Тії цноти як кожен гетьман буде мати,
Зможе військом найбільшим тоді керувати.
Георгій Воронич
Переклад Валерія Шевчука, джерело: litopys.org.ua
О Запорозьком Войську хто письма читаєт,
Тот їм мензство і славу, хоть не рад, признаєт,
Бо завше в нем такії рицері бивали,
Що менжне неприятелей ойчистих бивали,
І жадноє рицерство в нас не єст так славно,
Як запорозькеє, і неприятелюм страшно.
Скутком самим, ах боже, не дай дознавати,
Без них, як многа войська лєгло, досить знати,
В Волошєх, тими часи, за княжат і панов,
І за самих вельможних коронних гетьманов.
Многії там рицері на пляцу зостали,
Серця поганом против християн додали.
Бо і в так рочной войні бог вість, як би било,
Кгди би запорозькоє войсько не прибило,
Котороє, з коронним войськом обок ставши,
Менжне поган разило, в помоч бога взявши.
Одтоль відаймо, чого згода доказуєт,
Доми, панства і царства вцалє заховуєт.
Дай, боже, згоду межи всіми християни
І звитязство християнським царом над погани.
Карпа Михайлович
Джерело: litopys.org.ua
Адаптований переклад:
Про військо Запорозьке письма хто читає,
Той мужність їм і славу мимохіть признає,
Тут завше-бо такії рицарі бували,
Що ворогів вітчизни мужньо розбивали,
Тож рицарство славніше в світі не буває,
Як військо Запорозьке, що врага жахає.
Є наслідок, ох Боже — не давай дізнати:
Без них упало війська у боях багато:
При королі в Волохах, при князях траплялось,
При гетьманах коронних теж так учинялось.
На плаці пребагато рицарів лишали —
На християн поганське серце надихали.
У битві тогорічній хтозна-що б чинилось,
Коли б то Запорозьке воїнство не билось.
Воно ж бо, із коронним військом обіч ставши,
Змагало мужньо турок, в поміч Бога взявши.
Тож відаймо, що згода з того досягає;
Хати і царства, панства цілими лишає.
Дай Боже отож згоди нашим християнам,
Царі хай християнські гибіль шлють поганам!
Карпо Михайлович
Переклад Валерія Шевчука, джерело: litopys.org.ua
Читайте та слухайте також: Чи справді на території Києво-Могилянської академії шукають могилу Сагайдачного
Тексти читає соліст групи «Хорея Козацька», лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Тарас Компаніченко
«Сагайдачний: 4 століття військової слави» — проєкт Громадського радіо з озвучення текстів XVII століття за підтримки Українського культурного фонду
Повністю вісімнадцятий та дев’ятнадцятий з Віршів на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного слухайте у доданих аудіофайлах