Що робити бізнесу після «прильоту» та хто компенсує збитки

Про все це говоримо у новому випуску подкасту «Що з економікою?» з Вірою Савченко, виконавчою директоркою міжнародної аудиторської та консалтингової компанії BDO Україна.

А ще детально розбираємо, що робити бізнесу одразу після прильоту: як зафіксувати пошкодження, які документи зібрати, як оцінити збитки та куди звертатися по компенсацію.

Ангеліна Завадецька: Вітаю! Ви слухаєте або дивитеся подкаст «Що з економікою?» від Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку. Мене звати Ангеліна Завадецька, я комунікаційна менеджерка ЦЕС.

Максим Самойлюк: А я — Максим Самойлюк, старший економіст ЦЕС. І сьогодні говоритимемо про наслідки російських атак для української економіки та про те, як бізнесу зберегти стійкість. Наша гостя — Віра Савченко, виконавча директорка міжнародної аудиторської та консалтингової компанії BDO в Україні. Пані Віро, вітаю вас!

Віра Савченко: Добрий день!

Ангеліна Завадецька: BDO спільно з Європейською бізнес-асоціацією у травні цього року презентували покроковий план для бізнесу — як діяти у випадку пошкодження майна внаслідок російської агресії. Хочу запитати: з якою метою ви готували такий посібник і наскільки, за вашою оцінкою, бізнес готовий, чи має напрацьовані стратегії відновлення, і чи вистачає йому урядових та неурядових рекомендацій?

Віра Савченко: Дякую за запитання і взагалі за увагу до цієї теми — на мій погляд, вона недооцінена, справді небагато інформації. У межах Європейської бізнес-асоціації наші експерти підготували цей посібник, і зараз ми вже готуємо його третю редакцію. З’являється так багато нового, щось змінюється, додаються державні програми підтримки, уточнення, роз’яснення — тобто вже третя редакція за досить короткий час. Якщо говорити, наскільки бізнесу легко зорієнтуватися в цих процесах, особливо після прильотів — хоча готуватися до цього треба завчасно, — то інформації дуже мало: різні державні органи випускають свої регуляції, і це іноді ніяк не поєднано між собою.

Тому ми й вирішили зробити цей посібник. Нова редакція, якщо не помиляюся, вийде за тиждень-два — понад 41 сторінка суто практичних рекомендацій, що робити. Обсяг інформації великий, навігація складна, саме тому ми намагаємося допомогти бізнесу зорієнтуватися. А чому вирішили випускати? Бо був великий запит: у компаній ставалися прильоти, вони зверталися куди могли, зокрема й до бізнес-асоціації, питали, що робити. І тут дуже важливий обмін досвідом — багато компаній та асоціацій, які вже проходили певні етапи, ним ділилися. Тобто посібник написаний не лише з голови консультантів: там є й практичні поради від тих, хто, на жаль, уже пережив такі випадки і поділився своїм шляхом.

Ангеліна Завадецька: Останнім часом російські атаки на український бізнес посилилися. За вашими оцінками, їхній вплив гірший, ніж торік? І які наслідки ви бачите за секторами, за регіонами — для конкретного бізнесу і для економіки загалом?

Віра Савченко: Я оперую тільки публічними, доступними даними. З того, що відбувається зараз, — так, цьогоріч атаки саме на приватний сектор посилилися порівняно з минулим роком. Найбільше страждає логістика, складська інфраструктура, але так само — енергетика, харчова промисловість. Бачила статистику (щоправда, джерело не на виду, але вона схожа на правду), що постраждав приблизно кожен п’ятий хлібозавод — ось такі зараз масштаби руйнувань.

Постраждали й машинобудування, і ретейл — дуже багато галузей. Київщина, Дніпро, Одеса, Запоріжжя — регіонально вже немає такого поняття, як глибокий тил: навіть там, де раніше вважалося більш-менш безпечно, зараз великі руйнування. Гадаю, якусь нову макростатистику ми побачимо лише на рівні RDNA наступного року. Київська школа економіки рахує цифри пошкоджень; з того, що доступно з публічних джерел, збитки українського приватного сектору — це десь від $7 до $17 млрд. Точно сказати складно, але приблизно такими цифрами оперують різні дослідження.

Максим Самойлюк: У посібнику, який ми вже згадували, є покрокова інструкція — що робити бізнесу і в якому порядку у випадку прильоту. Пропоную пройтися цими кроками. Якщо, не дай Боже, прилітає ракета чи дрон — що бізнес має зробити найперше?

Віра Савченко: Дуже дякую за запитання, воно справді критичне — у критичних ситуаціях багато людей губляться. У перші години найважливіше — безпека людей: переконатися, що всі в безпеці, надати необхідну допомогу, викликати екстрені служби (101, 102, 103). Потім якомога швидше задокументувати — поки не почали прибирати наслідки — і починати збирати документи, йти по інстанціях. Зараз є три необхідні шляхи.

Перший — зафіксувати сам факт: акт комісійного обстеження, запис у Реєстрі пошкодженого майна. Другий — оцінити розмір збитку (якщо є страховий поліс або плануєте подавати, наприклад, до суду). Третій — підтвердження форс-мажору, яким займається Торгово-промислова палата. Тобто це десь 5–7 пакетів документів, причому на деякі з них досить обмежений термін — їх не можна збирати умовно пів року. І подавати їх треба теж у кілька інстанцій — залежно від того, чи є страховка, чи бере компанія участь у програмі експортно-кредитного агентства (ЕКА), — десь у 5–7 інстанцій. І ось тут одна з головних проблем: деякі державні органи не визнають документи іншого державного органу, і підприємствам доводиться подавати дублюючі пакети до одних і тих самих органів. Це дуже затягує будь-які процеси.

Ангеліна Завадецька: А з якими саме органами ця дискомунікація?

Віра Савченко: Наприклад: обстеження не є підставою для банку, витяг із реєстру не працює для страховика, сертифікат ТПП — для податкового списання. Тобто кожен документ фіксує щось своє, а коли в підприємства згоріли офіс, сервери, сервіси — дуже складно готувати всі ці пакети. З того, що я чула від бізнесів, які збирали документи після прильотів: навіть якщо вони беруть участь у програмі ЕКА і мають право на компенсацію, саме збирання документів займає до двох місяців, а може, й трохи більше.

Тому про якесь швидке відновлення зараз говорити дуже складно — саме через цю потребу в дерегуляції. Забігаючи наперед: і Європейська бізнес-асоціація, і інші асоціації, і приватні підприємства постійно надають урядові зворотний зв’язок; сподіваюся, деякі процеси спростяться, але наразі — не менше 5–7 пакетів документів.

Ангеліна Завадецька: А чи треба до когось звертатися, щоб завели кримінальну справу проти Росії, чи це відбувається автоматично?

Віра Савченко: Ні, це відбувається автоматично: на місце викликається поліція, і відомості автоматично вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Але підприємству варто переконатися, що це зроблено, і дізнатися номер кримінального провадження. Тобто певні кроки зробити треба, але саме внесення відбувається автоматично.

Максим Самойлюк: Отже, переконалися, що персонал у безпеці, зафіксували пошкодження, справу проти Росії завели автоматично. Наступний важливий крок у посібнику — зібрати всі документи на майно. Але що робити, якщо разом із товаром чи обладнанням згоріли й усі документи? Податковий кодекс дає бізнесу поза зоною бойових дій лише 5 робочих днів, щоб письмово повідомити податкову, і 90 днів, щоб відновити архіви. Як у такій ситуації не нарватися на штрафи?

Віра Савченко: Ці терміни все одно потрібно намагатися дотримати. Знищення архівів треба включити в загальну доказову базу — зафіксувати, що тут зберігалися документи і що вони втрачені, — і методично відновлювати. Дуже складно, коли знищилося все і його неможливо відновити. Але щось можна: узяти витяг із державних реєстрів, поновити установчі документи, взяти дублікати у контрагентів, виписки в банку тощо.

Зараз багато що є в електронних кабінетах — у кожного підприємства вони є в різних установах, — тому значна частина відновлюється, і це не така велика проблема, але терміни бажано не пропускати. З останньої комунікації з податковою бачу, що вона готова йти на індивідуальні рішення й відкрита до діалогу. Тобто якщо вийти на комунікацію і пояснити свою критичну ситуацію, є шанс на відкритий діалог і запобігання неприємним моментам — краще, ніж не комунікувати і пропустити всі терміни.

Ангеліна Завадецька: Наступний етап — оцінити збитки. Хочу запитати: чи можна включати у збитки простій? Як бізнесу порахувати, скільки коштує один день, коли він не працює, і який мінімальний запас грошей потрібен для перезапуску?

Віра Савченко: Тут можна підійти з двох боків. З одного боку, є затверджена Фондом держмайна методика, за якою оцінюють збитки. З іншого — якщо підприємство хоче взяти участь у програмі ЕКА, у програмі компенсації, то ймовірний збиток воно оцінює саме, не залучаючи оцінювача за жодною методикою: тобто оголошує суму ймовірного збитку, на яку хоче увійти в програму. А вже після настання випадку треба залучати сертифікованого оцінювача, який за цією методикою робить оцінку, і тоді вже подавати, наприклад, на компенсацію.

Щодо простою: зараз у програмі ЕКА застрахувати бізнес-діяльність не можна — лише майно: будівлю, виробництво, комунікації, інфраструктурні об’єкти, а простій поки ні. Упущену вигоду — прибуток, який ви не отримали через зупинку, — для суду, наприклад, ЕКА не приймає. Ми подали пропозицію розширити програму на простій, але позитивного рішення поки немає. Чому я постійно посилаюся на експортно-кредитне агентство і наводжу його як приклад? Бо поки що для бізнесу це єдина працююча і наявна програма масової компенсації після прильотів. Є точкові рішення для великих інвесторів чи інші програми, але масова, державна — одна, від ЕКА, тому всі орієнтири зараз на неї.

Ангеліна Завадецька: Просто уточню: за цією програмою бізнес сам прораховує ймовірні збитки, коли подається, і рахується лише майно. А якщо станеться приліт — заходить команда, яка переоцінює ці збитки? Ось цей момент хотіла уточнити.

Віра Савченко: Коли стався приліт, а ви учасник програми: ви оцінили, наприклад, своє майно на ₴10 млн — це був перший ліміт, зараз ₴30 млн — і сплачуєте пів відсотка. Якщо стався приліт, то, щоб отримати компенсацію, вам уже потрібен звіт незалежного оцінювача: ви викликаєте його за свій кошт, подаєте цей звіт в ЕКА, і вже за ним вони компенсують. Так зроблено, бо коли звіт оцінювача вимагався спочатку — на вході в програму — багато бізнесів казали, що це дорого й складно; щоб спростити вхід і зробити програму масовішою, звіт оцінювача перенесли на момент після настання випадку.

Максим Самойлюк: Що робити з податками і персоналом? Коли приміщення чи склад зруйновані, виробництво стоїть, грошей немає — як законно діяти керівнику, щоб не втратити команду і не загнати компанію в борги? Чи може бізнес тимчасово не платити податки? Що загалом вигідніше — оголосити простій і платити не менше двох третин окладу, чи повністю призупинити дію трудового договору, коли зарплату не виплачують взагалі?

Віра Савченко: Закон дає кілька легальних інструментів, і їх можна комбінувати; у новій версії нашого гайду ми навіть робимо матрицю відповідності — що з чим можна поєднувати. Якщо відновлення не сильно зруйнованого підприємства — питання тижнів, можна оформити простій і платити не менше двох третин окладу: це дорожче, але зберігає команду. Для тих, хто може працювати віддалено, — дистанційна робота з повною зарплатою. Якщо ж горизонт невідомий або тривалий, можна призупинити дію трудового договору, і зарплата не виплачується. Це не звільнення, але дуже великі ризики втратити команду, тож підприємство має саме вирішити, що краще: частково платити й зберегти команду, щоб потім швидко відновитися, чи піти на ризик втрати команди.

Призупинення — це майже нуль витрат проти двох третин фонду оплати праці, але треба дивитися; іноді варто комбінувати залежно від відділу та інших факторів. Робочий принцип — гібрид: частину команди на дистанційку, частину — у простій, а призупинення — тільки там, де роботи фізично немає і невідомо, коли її можна відновити. Щодо податків: немає такого, щоб їх не платити, але є часткові механізми. Можна звертатися по відстрочку чи розстрочення податкового боргу, комунікувати з податковою; списання знищених активів зменшує фінансовий результат. Кожна ситуація індивідуальна, але точно не можна не платити податки просто через сам факт, що по вашій компанії був приліт.

Ангеліна Завадецька: А ці податкові знижки, про які публічно говорить і малий, і великий бізнес після прильотів, — чи це взагалі можливо? Наскільки це допомогло б, якщо ви рахували?

Віра Савченко: Це поки лише пропозиції, проєкти. Не думаю, що податкова погодиться на такі знижки — це нереалістичний інструмент. Я більше вірю в так звані tax incentives — податкові стимули. Є два законопроєкти — якщо не помиляюся, їх подавав депутат Дмитро Кисилевський, — за якими податки можна буде зараховувати: за рахунок майбутніх податків фінансувати будівництво чи інвестицію.

У світі цей інструмент працює: інвестор заходить у країну, і частину його інвестицій потім компенсують податками. Це реалістичніший інструмент, і дуже сподіваюся, що ці два законопроєкти приймуть і бізнес зможе цим користуватися. А просто податкові знижки через сам факт пошкодження, мені здається, — нереальний інструмент; хоч про нього й говорять, мабуть, його не приймуть.

Максим Самойлюк: А чому? Адже про це говорить багато бізнесів, і з останніх найбільших прикладів — «Розетка» теж про це говорить. Чому ви все-таки вважаєте, що на це не підуть?

Віра Савченко: Тому що потрібні гроші в бюджет, а ситуація в бюджеті теж не найкраща. Якщо підприємство працює і може працювати далі, йому одразу після прильоту потрібна ліквідність — пільгові кредити, а не податкові знижки. Деякі податки нараховуються за підсумком року — це довготривалий ефект. А швидка програма компенсації, програма пільгового кредитування — з мого досвіду, бізнес запитує саме це.

Ангеліна Завадецька: Ніби все зафіксовано — але чи є реальний шанс колись отримати компенсацію і від кого саме? Додам, що в посібнику зазначено: зафіксовані збитки можна передавати до Міжнародного реєстру збитків через «Дію». Чому національне судове рішення проти Росії — це підстава отримати компенсацію в майбутньому?

Віра Савченко: Тут працює формула: без зафіксованих сьогодні збитків завтра не буде нічого. А із зафіксованими збитками — це вже питання політичних рішень і часу; це вже не питання «якщо». Тому фіксувати треба, але зараз, окрім інструменту від ЕКА, іншого компенсаційного інструменту немає. Можна йти до суду — українського чи міжнародного. В Україні, наскільки я знаю, лише одна судова справа завершилася — здається, у Сумській області, зі стягненням майна, що належало чи Росії, чи якомусь російському бізнесу.

Тобто це поодинока справа. У міжнародній практиці — я не судовий юрист і знаю про це трохи опосередковано — краще працює інвестиційний арбітраж: багато великих українських компаній подавали позови і вигравали їх. Дуже гарна практика по Криму: після 2014 року багато українських компаній втратили там активи; і Україна, і Росія до минулого року були членами цього міжнародного арбітражу. Торік членство Росії за договором завершилося, але подавати на неї позови можна ще років десять. Тобто позов подає не держава Україна, а конкретний інвестор, бізнес — до Росії. По Криму вже є кілька справ, є судова практика; рішення ухвалювали на користь українських інвесторів.

Наскільки я знаю, не лише по Криму, а й по інших активах уже було 2–3 позитивних рішення в судах Нідерландів. Практика напрацьовується, далі питання — стягнення: десь російські активи вже заблоковані, десь ще блокуються. Механізм складний. Але велика подяка тим компаніям, які проходять цей шлях, витрачають гроші на міжнародні арбітражі й напрацьовують практику, яка, впевнена, потім допоможе всьому українському бізнесу притягнути агресора до відповідальності. Як саме це буде, який механізм — поки сказати складно, але вже те, що створено реєстр і бізнес може подавати туди через «Дію», досить легко заявляючи про свою шкоду, — це великий крок уперед. До того ж це сталося зовсім недавно: раніше подавати записи до цього реєстру могли лише фізичні особи.

Ангеліна Завадецька: Віро, а чи є вже там цифри по втратах фізичних осіб і бізнесу? Скільки вже назбиралося?

Віра Савченко: Ні, на жаль, актуальних даних цього реєстру я не знаю — бізнес лише кілька місяців як отримав можливість подавати через «Дію», тому це поки неспівставні цифри; як заноситимуть минулі періоди, мені складно сказати. Як на мене, найактуальніші втрати бізнесу зараз не в цьому реєстрі, а в підрахунках Київської школи економіки та Світового банку, які публікуються в RDNA.

Максим Самойлюк: Ви згадали, що коли документи згоряють разом з усім, це велика проблема. Як бізнесу захистити свої документи й дані заздалегідь — що для цього варто зробити?

Віра Савченко: Гадаю, в Україні вже майже не залишилося підприємств, які ведуть облік лише на папері — фінансова функція майже всюди оцифрована. Але треба переконатися, що ви користуєтеся надійною хмарою, не використовуєте вороже програмне забезпечення, а паролі не записані всі на одному папірці, який лежить в офісі й про який знає лише одна людина. Бухгалтерія, облік, корпоративна пошта, документообіг, база клієнтів, договори — це дуже важливо.

Усі правовстановлюючі документи бажано мати в копії — техпаспорти, креслення; тобто все, що потрібно для роботи, має мати резервну копію. Є правило «3-2-1»: три копії, два типи носіїв і одна географічно віддалена копія. Контур можна трохи спростити, але бажано переносити в хмару — тим паче що це зараз доступно. Є українські дата-центри, які надають такі послуги, є й міжнародні — від Amazon, Microsoft. Тобто це справді легко і не так дорого й складно, як може здатися. Перехід у хмару — не лише запобіжник: він допоможе бізнесу ефективніше працювати, бо це і спільна робота над документами, і багато інших переваг.

Ангеліна Завадецька: Коли бізнес зазнає ударів, очевидно, що не всі можуть витягнути ремонт і відновлення самотужки. Тому уряд розробив кілька фінансових інструментів підтримки — від прямих гарантій до страхування ризиків, частину ми вже сьогодні згадували. Як ви загалом оцінюєте ці програми? Чи багато бізнесів можуть на них розраховувати і чи вони дієві?

Віра Савченко: Тут, мабуть, найбільша проблема в тому, що роки йдуть, а сильних позитивних змін у цьому напрямі, на жаль, немає. Є програма компенсації від експортно-кредитного агентства — вона запрацювала 1 січня цього року. Особисто я дуже дякую урядові, що вона є. Ми й самі вступили в цю програму й користуємося нею; слава Богу, ситуацій, коли довелося б просити компенсацію, у нас не було. Добре, що вона є, але з офіційних цифр, які я бачу, десь близько 400 бізнесів подали заявку на вступ. Це невелика кількість — програма не стала масовою.

Гадаю, уряд це теж розуміє: у програму вже двічі вносили корективи — збільшували ліміти, спрощували (наприклад, спершу прибрали оцінку на вході), — і зараз готується третій пакет змін. Дуже сподіваюся, що програма стане ще зручнішою. Наскільки я знаю, до майнової компенсаційної складової пропонують додати Київ і Київську область, а також орендоване майно — раніше можна було лише власне.

І дуже дякую вам, що піднімаєте це питання, — так ми певною мірою рекламуємо програму, щоб більше бізнесів про неї знали й могли вступити, адже вона справді недорога: пів відсотка, це гарна можливість. Але в програмі є обмеження: вона повністю фінансується з бюджету, і може статися так, що в разі великих пошкоджень грошей у бюджеті просто не вистачить, щоб компенсувати всім, — навіть якщо все правильно оформлено, сплачено внесок і є всі документи. Тому очікуємо — навіть не від уряду, а від Верховної Ради — можливого збільшення фінансування цієї програми в бюджеті. Але тут попит народжує пропозицію: що більше бізнесу увійде в програму, то легше буде адвокатувати збільшення фінансування. Є також програми компенсації для переробних підприємств — здається, там компенсують до ₴16 млн.

Переробні підприємства — наші флагманські, тому для них більша підтримка, і це теж добре. Зараз говорять про «5-7-9», щоб трохи розширити підтримку на ширше коло бізнесу. Тобто інструменти є, і вони гарні; сказати, що держава нічого не робить і не допомагає, не можна. Але є певні недоліки й на боці самого бізнесу — треба активніше брати участь у цих програмах, більше давати зворотний зв’язок; що масовішими вони стануть, то краще буде всім.

Максим Самойлюк: Російські удари руйнують майно підприємств, і один із варіантів фінансування відновлення — кредит. Але щоб отримати кредит, потрібне майно під заставу, а воно ще вчора було, а сьогодні могло згоріти. Немає майна — немає кредиту, немає кредиту — немає майна. Як бізнесу вийти з цього замкненого кола?

Віра Савченко: Складне питання. По-перше, є дуже гарна пілотна програма ЄБРР із «ПриватБанком» і «Райффайзен Банком» щодо часткового списання боргів за знищені війною активи. Дуже важливо, щоб — якщо пілот покаже гарні результати — він став системним компонентом цієї архітектури, а не залишився просто експериментом.

Це вже конкретна програма, яка клієнтам цих установ дає таку можливість. Є також державні портфелі гарантій, які заміщують банку частину застави: «5-7-9» на відновлення, гарантії ЕКА для експортерів, застава рухомим майном, майбутнім врожаєм, правами вимоги; є навіть лізинг — обладнання замість кредиту під заставу рухомості. Тобто якісь рішення є, але питання застави під кредит дуже критичне, особливо для великого бізнесу, де суми й застави великі, — тут масового рішення, на жаль, немає. Його треба напрацьовувати всім разом.

Ангеліна Завадецька: Ви вже неодноразово згадували експортно-кредитне агентство. З 1 січня 2026 року працює ця програма компенсацій — до ₴30 млн на одного суб’єкта. Щоб узяти участь, є нюанс: бізнес має сплатити одноразовий внесок — пів відсотка від суми ймовірного збитку, тобто до ₴150 тис. при максимальному ліміті.

Віра Савченко: Коли ви купуєте страховий поліс і наприкінці його дії з вами нічого не сталося, вартість полісу вам теж не повертають.

Ангеліна Завадецька: Пригадую фільми — не пам’ятаю, американські чи ні, — де, щоб отримати страхову виплату, люди собі щось ламають чи щось підпалюють, аби тільки їм виплатили.

Віра Савченко:Тобто так, це квазістраховий інструмент. Це не зовсім страховка, а компенсація на прифронтових територіях — там це зменшений страховий платіж. Чи виправдано? Думаю, дуже, бо ЕКА, до речі, працює на всіх прифронтових територіях: у них немає такого, що «100 кілометрів від лінії фронту не працюємо» чи «50» — програма покриває всюди. На цих територіях просто немає іншого варіанту — страхові там не працюють. Тому за пів відсотка отримати можливість компенсувати вартість майна до ₴30 млн — як на мене, дуже виправдано.

Це, щоправда, не вирішує проблеми великого бізнесу — великих компаній, великих логістичних центрів, які теж є на прифронтових територіях і працюють, — це колосальна проблема; але для малого й середнього бізнесу, який теж становить велику частину нашої економіки, це дуже гарна програма. І, як я вже казала, чекаємо на її подальше оновлення. Якщо додадуть орендоване майно та інші покращення, які заплановані, буде дуже добре. Внесок — це солідарний механізм, тому він і не повертається: сплачують багато, а компенсують тому, до кого прилетіло; самих внесків для функціонування програми недостатньо — там велика бюджетна складова.

Максим Самойлюк: Є ще питання ліміту в ₴30 млн: адже зараз потерпають і більші бізнеси, чиї збитки суттєво перевищують ₴30 млн, — та сама «Розетка», та сама «Фоззі Груп» та інші компанії, які росіяни регулярно обстрілюють. Під цю програму компенсації вони не підпадають. Які варіанти є для них? Можливо, для них є якісь інші рішення?

Віра Савченко: Інших варіантів немає. Страхові не страхують, а ця програма для них надто маленька. Є точкові програми для великого бізнесу, але — для нових інвестицій: американська DFC дозволяє застрахувати великі нові інвестиції, у ЄБРР є своя програма, але теж для нових інвестицій. Якщо ви хочете, умовно, побудувати в Україні завод, який коштуватиме десятки мільйонів, то знайдете під це якесь іноземне дороге покриття.

А для вже наявного великого бізнесу в Україні інших програм немає. І тут відповідь, мабуть, у якомусь довгостроковому рішенні, бо програма ЕКА — це швидкі кроки для малого й середнього бізнесу тут і зараз. Треба розробляти комплекснішу програму страхування воєнних ризиків — довгострокову, яка після завершення війни зможе еволюціонувати в повоєнну. Бо навіть якщо завтра бойові дії закінчаться, воєнний ризик нікуди не зникне: у нас багато замінованих територій, вибухові ризики залишаються, та й Росія лишається сусідом.

У світі є багато прикладів, коли програма компенсації під час війни згодом еволюціонувала у страхові програми проти терористичного ризику, проти катастроф, і далі ефективно працювала. Тільки комерційним ринком ми тут не впораємося, тільки державною компенсацією — теж. Потрібна багаторівнева програма, яка включала б і комерційний ринок, і державну компоненту, і міжнародний перестраховий ринок. Наскільки я знаю, уряд над такою програмою працює — то активніше, то менш активно, пріоритети змінюються. Дуже сподіваюся, що це перспектива не тижнів, а місяців, і така програма таки запрацює, наблизивши нас до комплексного розв’язання проблеми. Бо поточна програма — це nice to have, але досить точкове, короткострокове рішення.

Максим Самойлюк: У ЕКА є ще одна програма — не лише компенсація збитків, а й часткове покриття премії на страхування воєнних ризиків: якщо премія перевищує 1%, держава через ЕКА готова компенсувати різницю понад 1%, але з лімітом ₴3 млн на рік.

Що ви думаєте про цей інструмент і наскільки він реально зменшує фінансове навантаження на бізнес, який потребує такої страховки?

Віра Савченко: Це, власне, дві компоненти однієї і тієї ж програми; вона теж запрацювала 1 січня цього року. Умовно, поділ такий: на прифронтових територіях — компенсація збитків, а на решті території — компенсація страхового внеску, бо на прифронтових страхові не всюди страхують. Це теж гарна програма для бізнесу.

Зараз, якщо йти до комерційних страхових, у більш-менш спокійних регіонах ставка буде десь 4–6%, у ризикованіших — 8, 11, 12%, а подекуди страхові взагалі не працюють. І ці 8–12% для бізнесу — це дорого й складно, тож компенсація вартості страховки до 1% — дуже гарний інструмент. Так само скажу, що заявок на нього подано не так багато, тож сподіваюся, що програма житиме й працюватиме далі і що більше бізнесів до неї звертатиметься.

Важливий момент: там теж дуже короткі терміни — треба відразу після укладення договору зі страховою, у п’ятиденний строк, подати документи до ЕКА, щоб вступити в програму і щоб вони компенсували різницю у відсотках. До 1 серпня цього року — буквально до позаминулого тижня — діяла ретроспективна модель: можна було вступити в програму й за старим договором страхування, укладеним раніше, ніж за 5 днів до подання.

Зараз цей період завершився; дуже сподіваюся, що його продовжать чи відкриють новий, щоб і за старими договорами можна було вступити. З останніх новин, що я чула, по цій програмі теж збільшать ліміти: зараз компенсують до 1%, але не більше ₴3 млн на рік, — здається, є пропозиція збільшити це до ₴5 млн, що теж непогано. Тож програма гарна, треба користуватися; вона стимулює страховий ринок — більше полісів, а що ефективніше працює ринок, то більше з’являтиметься інших страхових продуктів. Нам потрібна масовість цих програм, тому дуже сподіваюся, що ця компонента програми ЕКА теж запрацює масовіше.

Ангеліна Завадецька: Віро, а чому, на вашу думку, — ви називали цифру близько 400 бізнесів, які скористалися програмою до ₴30 млн, — чому так мало, і як це змінити?

Віра Савченко: Це цифра з відкритих джерел, точної я не знаю — нею оперували в новинах. У будь-якої добровільної страхової моделі є свої пастки. Перша — катастрофічна короткозорість: людина, бізнес системно недооцінюють рідкісні події з великими збитками — «у мій об’єкт не влучить». Тобто наша психіка нормалізує навіть таку фонову загрозу: вона велика, ми всі це розуміємо, але не настільки, щоб усі масово пішли купувати поліс і вступати в програму ЕКА. Друге — так зване гіперболічне дисконтування: це коли премія платиться сьогодні, а захист — у якомусь абстрактному майбутньому.

Гроші за участь у програмі ЕКА і страховий поліс треба заплатити сьогодні, і коли є дефіцит обігових коштів, коли складно за всіма іншими напрямами, ця витрата програє будь-якій операційній. Ну і просто ліквідні обмеження: цих порівняно невеликих коштів у компанії може на цьому етапі не бути. І, на жаль, недовіра до виплат. У нас у країні до будь-якого страхування є певна недовіра — навіть за популярними полісами медичного чи автомобільного страхування буває складно довести право на виплату й доводиться довго її чекати.

Тому бізнес і тут не до кінця вірить, що він вступить у програму і одразу після прильоту отримає компенсацію в повному обсязі. Тому треба комунікувати. Мені б дуже хотілося бачити успішні кейси — коли компанія, що брала участь у програмі, справді отримала виплату. Гадаю, тоді програма стане масовішою.

Ангеліна Завадецька: Якщо уявити ідеально підготовлений до криз український бізнес — який він? Можете, на ваш розсуд, розділити цю підготовку на малий, середній і великий бізнес, чи це радше єдині поради для всіх?

Віра Савченко: Питання обширне. Дуже складно сказати «витрачайте максимум ресурсів на підготовку до можливого прильоту» або, навпаки, «покращуйте лише короткострокові речі» — кожен має вирішувати сам. Ситуація в нас унікальна, і говорити, як робити правильно, складно. Але точно в кожної компанії має бути план безперервності діяльності. Якщо його досі немає — після стількох років це, мабуть, проблема. Ми говорили про хмарні сервіси, перехід у хмару — це теж має бути. Точно має бути підготовлений персонал — і тренінгова, і безпекова складові.

Зараз у нас цього немає, але колись ми до цієї моделі дійдемо. Наприклад, у Британії страхова модель, заснована на захисті від ризиків тероризму, має цікаву річ: поліс на 10% дешевший для компаній, які самі вкладаються у свою безпеку і роблять низку речей, тобто зменшують імовірність настання шкоди і, де можуть, її вплив. Умовно: якщо одне підприємство вкладається, будує укриття, персонал навчений, вони розосередилися, а інше нічого не робить — і в обидва стався приліт, — то перше, мабуть, швидше відновиться і, можливо, справді заслуговує на якусь знижку в полісі чи трохи більшу компенсацію. Це стимул стати підготовленою компанією; гадаю, це буде гарний крок, якщо його впровадять держава чи сам ринок. Багато компаній зараз релокуються.

Сенс у децентралізації, мабуть, є, але казати всьому бізнесу з прифронтових регіонів «релокуйтеся на Західну Україну» — теж, мабуть, неправильно. Тому підготовлений бізнес — це той, хто займається своїм ризик-менеджментом: навіть із тими ризиками, з якими нічого не може вдіяти, — якщо він їх визнає і чесно прораховує, це вже частина підготовки. Усі ризики зняти ми не можемо, але хоча б знати про них і готуватися — це важливо.

Зараз є багато можливостей з боку приватного ринку: допомогти скласти план безперервності діяльності, перейти в хмару, навчити працівників, замовити навіть приватне ППО чи укриття. Тобто, залежно від сфери, кожен бізнес може багато зробити, щоб не бути захопленим зненацька, а розуміти ці ризики й те, що може статися в критичній ситуації.