Андрій Заєць: Слів турботи військові часто не чують

Цього тижня військові Аліна Сарнацька, Андрій Заєць та Борис Хмілевський аналізують наші з вами реалії очима військових. Це невідфільтрований, відвертий погляд людей, що стали на захист України.

Про те, як витримати війну в наступні роки, говоримо з військовим психологом, викладачем психологічної підготовки 150 навчального центру Сил ТрО Андрієм Зайцем.

Що хвилює військових

Аліна Сарнацька: Про що найчастіше запитують військовослужбовці які до тебе звертаються?

Андрій Заєць: Запитують про те, що сказати дружині, щоб вона перестала «їздити» по мізках. Про те, як заспокоїти дружину.

Якщо точніше, то дружина турбується про військового, не завжди підбираючи слова, які він би відчув як турботу. Частіше це або звинувачення, або «грузилово». 

• Хоча я можу передбачати, що слів турботи військовослужбовці часто просто не чують. Їх когнітивний фільтр прибирає такі слова з розмови.

Військові пропускають повз вуха такі фрази, як «я тривожуся, чи все з тобою нормально», «я переймаюся», але дуже добре чують такі, як «дитину треба у садочок віддавати», «як там доходи твої?»,  «які плани?», «коли відпустка?», «коли ти звільнишся?»

Читайте також: Психологічна реабілітація та соціалізація військових: як це працює в Україні?

Невизначеність в армії 

Борис Хмілевський: Як змиритися з тим, що ми в армії на невизначений термін?

Андрій Заєць: Коли людина закінчує, наприклад, інженерний виш, то чи думає вона, що буде інженером завжди? Можливо, так, а, можливо, ні. Але якийсь час вона є інженером, доки якось не змінюються умови. Тобто це невизначений час для самої цієї людини. Тільки у випадку випускника інженерного факультету вся невизначеність — всередині нього, а у випадку військових невизначеність — у керівних документах. 

• Відповідно, я вважаю, що, незалежно від джерела невизначеності, ми всі народжені готовими жити принаймні сьогодні. А тільки сьогодні існує. Сьогодні я в армії — все.

Аліна Сарнацька: Якщо ми говоримо про час, то він невизначений, і з цим можна змиритися. А як змиритися з обмеженнями, які накладає на тебе військова служба?

Андрій Заєць: Маємо на увазі просторові обмеження: не можеш їздити, куди хочеш. Відповідно, задаєш собі питання: «Навіщо кудись взагалі їздити?» Можливо, всі ці місця, куди ти збираєшся їздити, насправді не такі вже й потрібні. Умовно, тобі треба поїхати в Київ, щоб постригтися. Чи можеш ти постригтися в Слов’янську? Можеш. Таким чином звужується вся інфраструктура, яка забезпечувала твоєму життю широку географію. Це не можна зробити безболісно, буде дискомфорт. Але це те, що роблять дорослі люди, коли бачать що сьогодні є певні обмеження. І ми не обманним шляхом опинилися в якісь хитрій схемі, ні. На нас напав дуже сильний ворог, ми об’єдналися, щоб його відбивати. Тобто це обмеження нашого рішення.

Попередні випуски подкасту «Сувора догана»:

• Борис Хмілевський: 90% проблем з мобілізацією — через невизначені терміни служби 
• Максим Колесніков: Дуже не хочеться мобілізації жінок, але без цього можемо не вистояти
• Борис Хмілевський: Сексу в армії не було і не буде, тільки мастурбація
• Маша Назарова: Можливість критикувати командування залежить від того, як далеко ти готова зайти
• Трегубов: Рух родин за демобілізацію — це розв’язання реальної проблеми, але цим користується ФСБ

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі