
Кузан: Те, що сьогодні робить Україна з російською системою ППО, а також із РЕР і РЕБ, — безпрецедентне явище
У якому стані російська ППО? Чи відчувають окупанти дефіцит протиповітряної оборони та якими є результати уражень на території ворога?
Про це говоримо із співзасновником та головою Українського центру безпеки та співпраці Сергієм Кузаном.

Топ 5 за 24 години
- Подкасти
- Розмови з ефіру
Влад Бундаш: Насамперед, звернусь до повідомлення Міноборони України. Вони 18 березня зазначили, що Сили оборони за першу половину березня (з 1 по 15 березня) уразили понад 20 цілей, що забезпечують ППО РФ: зенітно-ракетні комплекси, радіолокаційні станції та великі обʼєкти радіоелектронної боротьби.
Із вашої точки зору, чи вже зараз констатувати той факт, що Україна веде системну кампанію: вибиває не лише пускові установки, а саме очі, вуха російської ППО?
Сергій Кузан: 100%. Важливо зазначити, що у 2026 році — після завершення першого кварталу — ми бачимо, наскільки системнішою стала наша робота саме в оперативній глибині. Йдеться не про фронт, а про зону на відстані понад 100–150 кілометрів, де розташовані основні засоби протиповітряної оборони противника.
Це найскладніші для ураження й найбільш захищені цілі: вони постійно переміщуються, а також прикриті комплексом заходів безпеки.
Водночас Україні вдається їх виявляти: працює розвідка, а також ударні групи безпілотників, які не лише знаходять ці об’єкти, а й долають систему захисту та уражають російську ППО. Це, своєю чергою, відкриває можливості не тільки для ударів по наземних цілях на ТОТ, а й для створення так званих «коридорів». Саме ці коридори дозволяють запускати стратегічні безпілотники в глиб території Росії, щоб вони могли пройти крізь щільну, без перебільшення, систему ППО.
Влад Бундаш: Чи відчуває Росія якусь нестачу в ППО? Адже територія величезна, багато ППО розміщено безпосередньо близько до лінії фронту, щоб захищати російські окупаційні війська.
Чи бачите ви нестачу і де найбільше це виразно виокремлюється?
Сергій Кузан: Справді, варто зазначити, що росіяни не розраховували на таку щільність українських ударів. Їхня система протиповітряної оборони є однією з наймасовіших у світі: за окремими оцінками, вони посідають перше місце за обсягами виробництва та експорту, за іншими — стабільно входять до трійки лідерів.
Росія постачає свої системи ППО на Африканський континент, Близький Схід, в Азію та Південну Америку. Загалом вона вважалася одним із світових лідерів у виробництві засобів протиповітряної й протиракетної оборони, а також радіоелектронної розвідки та боротьби.
Те, що сьогодні робить Україна з російською системою ППО, а також із РЕР і РЕБ, — безпрецедентне явище. Жодна інша країна не має досвіду протидії такій кількості та різноманіттю систем — малої, середньої й великої дальності. Кожна з них потребує індивідуального підходу, і Україні це вдається. У результаті росіяни стикаються з помітними прогалинами в обороні.
Показовий приклад — Балтійський регіон, де розташовані ключові нафтові експортні порти Росії: Приморськ і Усть-Луга, а також інфраструктура в Ленінградській області. Це стратегічний напрямок, який забезпечує до 70% експортних потужностей РФ. Попри це, росіяни не змогли його повноцінно захистити: українські дрони заходили з різних напрямків — не лише з боку Балтійського моря, а й із півночі та навіть зі сходу.
Це свідчить, з одного боку, про високу якість українських розробок і професійність операторів, а з іншого — про серйозні проблеми російської системи ППО. Показово, що навіть Урал, за словами колишнього міністра оборони РФ Шойгу, перестає бути для них безпечним — фактично це вирок їхній системі протиповітряної оборони.
Крім того, дедалі частіше — зокрема й серед російських «зет-блогерів» — звучать заяви про дефіцит не лише самих установок ППО, а й ракет до них. Передусім ідеться про боєкомплект до новіших «Панцирів», але також і до С-400 та С-300. Росія вже не може витрачати ракети так, як у 2022 році, коли, зокрема, використовувала ракети С-300 у режимі балістичних — із касетними бойовими частинами. Саме ці удари завдали значних руйнувань і страждань мешканцям Харкова.
Отже, нині ми спостерігаємо найбільші прогалини в російській системі протиповітряної оборони та її боєкомплекті за весь період, починаючи від Другої світової війни.
Влад Бундаш: Якщо говорити ширше про наслідки — що успішні удари Сил оборони України означають насамперед для фронту, нафтопереробки РФ та логістики. А також — коштів, за які вони ведуть війну проти нас?
Сергій Кузан: Я би навіть розширив це питання до геополітичного виміру. Якщо подивитися на традиційну історію, це найяскравіше видно на прикладі країн Перської затоки та загалом Близького Сходу, які традиційно підтримували тісні зв’язки саме з РФ.
Україна там раніше практично не мала впливу — не йдеться про номінальні дипломатичні чи торговельні представництва, а саме про реальний вплив. Традиційно ОАЕ вважалися «тихою гаванню» навіть для таких екстремістів, як клан Кадирова: активи, гроші, нерухомість його сім’ї зосереджувалися, зокрема, в Дубаї та інших містах.
Сьогодні, в результаті саме іранській кампанії, ми бачимо зміни: країни регіону зацікавлені у співпраці з Україною. Мова йде не лише про дрони-перехоплювачі, а про ключові елементи для створення ешелонованої системи протиповітряної оборони, здатної закрити так зване «мале небо» — тобто від малих цілей, все що менше, умовно кажучи, крилатої ракети. У цьому Україна є унікальним гравцем на світовій арені.
Цікаво, що можна було б звернутися до Росії: її «Панцирі» стояли й досі перебувають на бойовому чергуванні в багатьох країнах Перської затоки. Російські розробки демонструвалися на ключових виставках. Але вибрали Україну — укладено десятирічні контракти, запрошуються українські спеціалісти для захисту, бо саме Росія не має необхідних напрацювань.
Жодна інша країна у світі не має таких напрацювань, як Україна. У час війни це фактично визнання конкурентної переваги.
Щодо ударів по Росії. Понад 90% російських цілей, саме дронів, збиваються Україною. Росія не може продемонструвати аналогічну ефективність, хоча має більше стаціонарних і пересувних засобів ППО.
Їхня система не інтегрована: немає комплексної дії із детекцією, супроводом, обміном інформації та мобільними вогневими групами.
Саме тому Україна уражає значно більше цілей — різноманітних і пріоритетних, включно з НПЗ, летовищами та іншими стратегічними об’єктами.
Слухайте розмову повністю і дізнавайтеся ще більше!
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


