«Мама Алла, ви готові говорити зі своїм сином?» Історія звільнення офіцера «Азову» Іллі Самойленка

Алла Самойленко: Ми зараз багато говоримо та переписуємося з Іллею, на щастя. Бо протягом усього його перебування у Маріуполі, з 24 лютого, ми лише переписувалися. Він почувається добре, фізично. Теоретично він не є командиром, а практично росіяни його прирівняли до такого. Тому він і потрапив у Москву. Вони не знали, що з ним робити. Він пробув усі 4 місяці в окремій камері «одиночці». Не мав спілкування ні з ким з побратимів, сусідніми камерами. Бачив лише працівників ФСБ.

Якщо говорити про умови його нинішнього перебування, у мене дивне відчуття. Я його ще навіть не торкалася. За зовнішніми ознаками усе гаразд. Але ми приховуємо його місцеперебування. Так само, як і тих, хто у Туреччині.

• Я думаю, що якийсь острах за його безпеку у мене ще залишатиметься. Оцінити його моральний стан мені важко.

Бачу, що син відновив роботу свого Telegram-каналу. Він намагається опанувати дійсність, зрозуміти, що відбувалося увесь цей час, поки він був у повному інформаційному вакуумі. Росіяни дозволяли йому лише книжки читати, світову класику.

Як розповідають звільнені захисники «Азовсталі», інформаційний вакуум був одним з важких впливів. Їм нескінченно повторювали одне й те ж: «Ви тут нікому не потрібні, вас тут вважають зрадниками, ніхто вас не обмінюватиме». Це був потужний моральний тиск.

---

Читайте також: Історія героїв «Азовсталі», яку б учили в школах, відіграла би більшу роль, ніж чергова концепція патріотизму — Лідія Смола

---

 «Дізнаються про те, що їх везуть на обмін, тільки тоді, коли стають на українську землю»

Алла Самойленко: Ілля — стоїчна людина, він вміє адаптовувати свою психіку до багатьох процесів, це йому, думаю, допомогло. Я більше боялася, щоб його не катували. На щастя, у його випадкові, обійшлося.

Про його звільнення я дізналася у той день, коли він вийшов з полону. Мені зателефонували з українського номера. Я підняла трубку, невідома мені жінка запитала:

«Мама Алла, ви готові говорити зі своїм сином?».

Я погано чула Іллю, зрозуміла лише, що він сказав радісно, що передзвонить з нового тимчасового номера. Переписувалася з ним. Він повернув усі свої месенджери — це було ще одним щасливим моментом.

Вони дізнаються про те, що їх везуть на обмін, тільки тоді, коли стають на українську землю. До того моменту — це певний вид знущань та митарств, бо їм не кажуть куди везуть. Залякування, емоційні тортури — для росіян є нормальною практикою.

Їхнє звільнення — це неймовірна операція. Вважаю, що сприятливими були розголос та тиск в Україні та світі. Не обійшлося і без власних інтересів інших держав.  Ми бачимо, який цікавий результат дала участь саудитів у цій операції. Вони стрімко повертаються у міжнародну політику.

• Нині думаю, чи знайдуться у нас такі додаткові аргументи, як Медведчук у кишені. Зрозуміло, що будуть ще обміни. І завданням є те, щоб це сталося якнайшвидше.

---

Читайте також: Бійців утримують у задовільних умовах — дружина командира полку «Азов» Катерина Прокопенко

---

«Розголос допомагає, не можна мовчати»

Алла Самойленко: Я б сама нічого не вдіяла. Розголос роблять журналісти, ті, хто поширюють повідомлення у соцмережах. Говорити якнайбільше потрібно про усіх полонених. Треба шукати можливостей передати їхні особисті історії. Зараз інформпростір дуже насичений і пробити його надто складно. Лише дуже особисті деталі проникають у людську свідомість. Потрібно персоналізувати кожного полоненого. Не можна мовчати, бо це буде критичною помилкою. У наших правозахисників є величезний досвід роботи із цим питанням ще до 24 лютого. Усі вони говорять, що лише розголос є помічним. Є проблема, що Україна йде з інформаційного поля за кордоном, однак ці історії дуже потрібно поширювати й там. Вони впливовіші за будь-які гасла.

---

Читайте також: До 90% родичів українських полонених бояться публічності й не розуміють, як вона може допомогти — Катриченко

---

«Усіх полонених більше, ніж 2 тисячі, й доля кожного є важливою»

Алла Самойленко: Рідним українців та українок, які ще залишаються у полоні, скажу, знайте, що усе буде добре. Це не буде тривати довго. Я бачу, що світова спільнота мобілізована і вона допоможе нам із цим впоратися. Докладайте зусиль, не сидіть, склавши руки. Пишіть про своїх рідних, публікуйте свої історії, виходьте до журналістів, шукайте їх. Вам ніхто не відмовить. Навіть організований потік думок про звільнення ваших рідних є сприятливим. Об’єднуймося у висвітленні питань про наших полонених. Це складна, тяжка тема. Усіх полонених українців та українок, цивільних та військових, більше, ніж 2 тисячі, й доля кожного нас має хвилювати.

---

Слухайте і читайте також: Правда і тільки правда — єдине, що ми можемо протиставити російській брехні про Максима Буткевича — батько полоненого правозахисника

---

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

---

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS