Гість — Микола Осиченко, керівник телерадіоорганізації «Маріупольське телебачення», якому 15 березня вдалося разом із родиною евакуюватися з Маріуполя.
Микола Осиченко: Нам вдалося виїхати з Маріуполя. Наразі ми в Запоріжжі. Нас зустріли дуже тепло, поселили, нагодували. Дуже дякую за роботу волонтерам та волонтеркам. Для людей, які провели 14 днів в пеклі, таке прийняття було до сліз. Правда!
У Маріуполі зараз немає нічого: опалення, електроенергії, водопостачання, газу, їжі, зв’язку, води. Похід за водою кожного разу міг закінчитися смертю. Знаю історію жінки, яка йшла з двома баклажками води, почалися обстріли, вона добігла до дверей під’їзду, а двері були зачинені. Її посікло уламками. Таких історій дуже багато. Це дуже страшно.
Коли ми виїжджали з Маріуполя, бачили просто на вулицях тіла мирних жителів та жительок. Їх не прибирають, тому що немає куди та немає кому. Сусіди ховають сусідів у подвір’ях будинків. На пів метра вглиб, щоб хоча б собаки не розірвали. Бо собаки також голодні. Багато покинутих тварин бігає вулицями в пошуках їжі.
Читайте також: Вдається впізнати 70% загиблих — заступник мера Маріуполя
Будинки вже майже всі без скла. Температура в будинках майже така сама як на вулиці. На вулиці мінус. Люди гріються в підвалах. Що можуть там своїм диханням нагріти, то й мають. Десь +5 виходить. Маленькі діти, пенсіонери. Без ліків, інсуліну, без нічого. Ми ще не знаємо скільки людей поважного віку померли тихо вдома.
Найстрашніше, що я відчув за цей час — неможливість захистити свою дитину. Коли над будинком гул літака (а ти вже знаєш, що кожний проліт літака завершується ракетним ударом), і ти нічого не можеш зробити. Тільки закрити дитину своїм тілом. Але я розумів, що не врятую цим життя. Це просто психологічний жест, який нічого не дасть. Це надзвичайно страшно.
Безплатної роздачі їжі не було. Гуманітарної допомоги ми не отримували. Мабуть, не доходила. Спочатку були продуктові магазини, які працювали. Але деякі розбомбили, деякі розікрали. Зараз нічого немає.
Уже понад тиждень на пожежі ніхто не виїжджає. Немає кому. ДСНС вже не існує в Маріуполі. Якщо в будинок потрапляє ракета або снаряд, то це все. Поки не згорить — не згасне.
Усі, хто виїхали, з одного боку відчувають полегшення та радість, з іншого — невимовний біль та почуття провини, бо там ще залишились сотні тисяч мирних, ні в чому не винних людей. Чи зможуть вони вибратися, ми не знаємо. Навіть ті мешканці та мешканки, яким вдалося зберегти своє авто та бензин, не факт, що зможуть цим скористатися.
Описати це пекло дуже складно. Місто стирають з лиця Землі з мирними мешканцями та мешканками в ньому. Хто не потрапляє під обстріли, гине від голоду та холоду.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
Підписуйтеся на наш Telegram-канал Новини від Громадського радіо
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS