Мене запитали: «Чому ви не виходите в ефір? Це важливо», і я відчула, що маю працювати — журналістка про роботу під час війни

Гостя — Людмила Немиря, журналістка, керівниця Youtube-каналу UkrlifeTV.

Людмила Немиря: Коли почалася війна на Донбасі, для мене це було дуже особисте. Там були мої рідні люди. Пам’ятаю як вони виїжджали під бомбами та обстрілами. Моя мама плакала, коли побачила український прапор та наших військових. Це було жахливо. Коли розпочався другий етап цієї війни, повномасштабний, одразу з’явилося відчуття наче хтось взяв, і забрав все життя. Не тільки твоє, а й твоїх близьких, дітей, їхнє майбутнє. Перші дві доби я не могла позбутися цього відчуття. Потім якось звикла. І змогла почати працювати.

---

Читайте також: Недооцінювати вклад українських журналістів у висвітлення цієї війни — злочин — медіаекспертка

---

Зараз наша студія зачинена, тому що хлопці, які працюють зі мною, обороняють країну: хтось на фронті, хтось у теробороні. Коли вони мають час, допомагають мені. Але частіше я сама веду ефіри. Часто з коридору свого помешкання, під час бомбардувань. Я навчилася сама записувати, вантажити на канал. Спочатку взагалі не розуміла що казати, про що розповідати. А потім мені написали: «Чому ви не виходите в ефір? Це важливо». І я відчула, що маю це робити.

Що змінилося у ваших передачах?

Людмила Немиря: Стало багато військових тем, звісно. Без них зараз нікуди. Це дуже важливо.  Відчуваю, що є необхідність в більш відвертих розмовах. Про війну, про почуття, про економіку, суспільство, здоров’я, майбутнє.

До війни у мене був один принцип роботи — всі думки мають бути почутими. Зараз дуже важко зробити вибір: що показувати, а що ні. У мене в ефірі була чудова експертка. Розмова наша вийшла така емоційна, що ми вирішили її не видавати. Домовилися, що обов’язково випустимо це інтерв’ю, але після війни. Зараз дуже складний час. Для всіх. Для нас, журналістів, особливо. Нам доводиться все це пропускати крізь себе. Але люди на нас покладаються. Тому маємо працювати. Це наш фронт.

Життя триває. Їду до Димера пекти паски. Там люди, яких я люблю. Які пережили важкі часи. Разом будемо святкувати Пасху. Це наша традиція. Чому ми маємо відкладати її через війну? Віримо.

---

Слухайте також: Російські окупанти використовують бренд мелітопольського медіахолдінгу для пропаганди: чи працює це?

---

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS