Наша війна — не спринт, а марафон, який може тривати дуже довго та мати різні прояви — Лиховій

Дмитро Лиховій: Із контрнаступом і теми навколо цього я належу до того крила людей, які вважають наступ у Херсонському напрямку дуже важким і не таким однозначним, яким його уявляє основна частина людей в соцмережах. Цей наступ не буде простим. Це не просто «наскок», за який вдасться одразу звільнити кілька населених пунктів, Херсон, баржу з кавунами та відправити її на Київ. Це справа кількох місяців, а може й довше. Наша війна — не спринт, а марафон, який може тривати дуже довго та мати різні прояви. В тому числі й не дуже оптимістичні, на жаль.

Зараз я бачу втому від теми війни. Це проявляється в різних моментах. Наприклад, зменшення кількості донатів на волонтерські проєкти, зменшення відвідуваності новин і сайтів про війну. З іншого боку, наші люди хочуть перемог, які після квітня-травня стали не досить частим явищем в інформаційному просторі. Тому українці дуже реагують на успіхи та перемоги ЗСУ. Хоча б маленькі. Кавуни, бавовна, Крим. Люди радіють таким успіхам і трохи їх гіперболізують. Але це зрозуміло — всім нам потрібна надія.

• Через трохи невиважену інформаційну політику влади ми маємо ситуацію, коли люди мають завищені очікування та дещо не вірно оцінюють наші невеликі перемоги.

Читайте також: «У складі РФ досі залишаються колонії і проти цього треба боротися» — Магда

Цензура

Дмитро Лиховій: Цензура воєнного стану постійно змінюється. Для роботи на передовій потрібна акредитація. Але вона якась дивна. Наприклад, я чув, що одному каналу з телемарафону дозволяють працювати на фронті постійно, іншим ЗМІ — через день або як захочеться місцевому командуванню. Це мені здається дивним. Схоже на якесь ручне управління, яке вигідне певним посадовцям або навіть політичним силам. Виходить, що ми маємо дві реальності: одна — коли вдається з різних незалежних джерел створити справжню картинку передової та друга — офіційна картинка від влади. Навіщо щось приховувати?

Це інформаційна політика найменшого спротиву. Відмовитися говорити про проблеми та «засунути голову в пісок» — не доцільно. Треба говорити з аудиторією серйозно, не як з дітьми, а як з людьми, рівними тобі. Нехай пояснення будуть складними, але це буде розвиток і освіта аудиторії. Треба вести серйозну методологічну розмову, щоб аудиторія сприймала війну як важливу та важку тему. А ми наразі не маємо а ні пояснення на першому рівні, а ні роботи з людьми, які б мали пояснювати загальній аудиторії.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS