Обміни полоненими: як усе відбувається насправді

Чи можна, приїжджаючи на обміни, дізнатися інформацію про близьких у полоні?

Петро Яценко: Я опишу ситуацію з двох боків.

Із точки зору звільнених із полону — до того моменту, коли вони потрапляють в точку сортування з місця обміну, минає не більше години. А за цей короткий проміжок часу більшість із них ще не усвідомили до кінця факт, що вони звільнені.

Промовистий приклад. Я їхав в одному з автобусів, говорив з хлопцями і після години спілкування вони побачили, що люди з прапорами зустрічають їх вздовж дороги. Це дуже тепло і гарно виглядає, хлопці в захваті, це їх дуже підтримує.

І чоловік, який весь час зі мною говорив, запитує: «Скажіть, тільки чесно, ми правда в Україні?»

Розумієте, до людини, яка була в полоні, пережила катування, приниження ще не прийшло усвідомлення. І це нормально з психологічної точки зору.

Далі звільнені хлопці та дівчата приїжджають до лікувального закладу та бачать там купу людей, які стоять з фотографіями. Вони виходять з автобусів і ці люди показують їм, часто дуже близько, фотографії, яких безліч. І зрозуміло, що в такій ситуації зорієнтуватися та когось впізнати майже неможливо.

Стрес, неможливість усвідомлення, велика кількість фото за короткий час дуже впливають на ефективність такого способу здобуття інформації — вона дуже низька.

Бувало, що родичі приходили і казали: «Ми показували фотографії, і звільнений з полону впізнав, будь ласка, внесіть це у ваші дані». Ми зв’язуємося зі звільненим і запитуємо, чи справді він когось впізнав, а нам відповідають: «Розумієте, людей було так багато і мені їх так шкода, тому я казав, що впізнав». На жаль, такі ситуації непоодинокі.

З точки зору людей, які приїжджають туди з надією дізнатися інформацію про близького в російському полоні — це шанс та вже своєрідне паломництво.

І ми говорили з громадськими організаціями, об’єднаннями родин про те, щоб люди теж розуміли — не варто покладати на це великих надій, створювати натовпи, намагатися щось показати чи сказати звільненим із полону.

Вони ще не готові до того, щоб концентруватися. Для цього потрібен тривалий час в спокійній обстановці, а ці фотографії мають бути розсортовані по ймовірних місцях перебування військовополонених.

Тобто, вся ця робота все одно робиться, але вже в спокійній обстановці з фахівцями.

Водночас, з іншого боку, для родин військовополонених — це підтримка. Коли вони бачать, що хтось повертається, якась родина радіє — це також підтримує і їх.

Так, вони сумують, коли не вдається побачити рідного цього разу, але, коли бачать, що інші повертаються — для них це певна підтримка та опора, на яку вони можуть далі сподіватися.

Тому, і візити для родин важливі, але водночас має бути обмежена занадто велика увага до звільнених з російського полону. Зараз це відбувається значно спокійніше порівняно, наприклад, з обміном 1000 на 1000, коли прийшла надзвичайно велика кількість людей. Тоді було важко і для організаторів, і для родин, і для самих звільнених з полону.

Зараз все спокійніше відбувається, більш організовано.

І ми пояснюємо родинам — віддавайте фото нам, додавайте їх до особистого кабінету. Ми все покажемо в зручній обстановці, щоб люди спокійно змогли проаналізувати та когось впізнати.

Шанси значно більші, якщо це робиться через певний час, коли люди вже прийшли до тями, усвідомили, що вони вдома, що їм нічого не загрожує, що з ними далі все буде добре.

Анастасія Багаліка: Я чула дуже багато від звільнених, що процес запам’ятовування людей, прізвищ, іноді номерів телефонів в полоні триває безперервно.

Я знаю багато таких історій, коли люди після звільнення систематизували всю ту інформацію, яку вони привезли. Але я знаю й інші випадки, коли людина бачила і знала когось в полоні, але на контакт з рідними йти не хоче та говорить про те, що Координаційний штаб заборонив. Це правда?

Петро Яценко: У будь-якому випадку, основне завдання КШППВ — отримати цю інформацію, зафіксувати, занести в бази даних.

Часто родини полонених хочуть вийти на безпосередній контакт зі звільненим. І уявіть собі, щойно звільненій людині надзвонює два десятки людей, які хочуть щось дізнатися.

Водночас, у будь-якому випадку, ця інформація буде зібрана, зафіксована та використана для подальших обмінів і перемовних процедур.

А те, що «Координаційний штаб забороняє», я думаю, це певна аберація розуміння того, що відбувається. Адже забороняти ми не маємо повноважень.

Деякі родини вдаються до «народних розслідувань», тобто, намагаються самотужки збирати інформацію. І, звісно, що ми заборонити цього не можемо. Це дає для них певний сенс життя тощо.

Однак, треба розуміти, що той, хто повернувся з полону, особливо в перші дні, потребує спокою. Ці люди потребують медичної, психологічної допомоги, підтримки і надмірна увага чи намагання дістати всю інформацію негайно — можуть тільки зашкодити.

Чи можуть певні дії українського суспільства нашкодити перемовному процесу?

Петро Яценко: Насправді, якщо порівнювати з початком діяльності Координаційного штабу, з 2022 роком — зараз родини значно менше викладають інформацію в соцмережі.

Ми дуже щасливі, що родини самоорганізувалися. Є об’єднання родин, громадські організації, з якими ми працюємо, проводимо групові зустрічі. І вже вони далі продовжують цю роботу — поширюють.

Наприклад, сталася біда і родина не знає що робити. Перш за все, суспільство, традиційно, не одразу хоче довіряти офіційним структурам. І вони запитують організацію родин цього підрозділу, які відповідають: «Зашкодити дуже легко. В інтернеті вам ніхто не буде шукати вашого рідного. Немає такої організації в Facebook чи Telegram, яка прийме вашу заявку і почне розшук».

Зараз значно менше родин вірять у те, що інтернет допоможе. Однак, все ж залишаються ті, хто пишуть і наслідок тут лише один. Спочатку — дзвонять шахраї.

Наприклад, можуть телефонувати та казати вам: «Ми якраз надсилаємо туди партію гуманітарки, давайте долучіться, бодай щось, але не менше 2,000 грн». Однак, є і значно більші схеми. Люди витрачають сотні тисяч гривень. А потім звʼяжуться ще і росіяни, швидше за все, і будуть погрожувати, що не буде звільнення, поки ви не виконаєте певну роботу тощо.

Тобто, поширювати якісь відомості, інформацію — далеко не найкраща ідея.

Тому, наголошую, що на сайті Коордштабу є дві дорожні карти: для родин цивільних і для родин військовослужбовців. Це офіційні робочі інструкції, де інформація постійно оновлюється.

На початку ситуація виглядала так, що люди шукали когось, хто нібито мав допомогти. Зараз уже відомо, що є єдина структура, яка займається звільненням з полону. Більше таких структур немає.

Координаційний штаб єдиний уповноважений орган, який проводить перемовини і звільняє з полону. До Координаційного штабу долучені багато інших структур, зокрема Об’єднаний центр СБУ, омбудсман, МВС тощо.

Але єдина структура — це ми. Ми це все об’єднуємо, проводимо всю інформаційну політику, розповідаємо як діяти.

Зараз більшість родин полонених знає, що основний принцип — не нашкодити.

Якщо ви хочете звільнити рідного з російського полону, приходьте до нас, надавайте всю інформацію. Але, будь ласка, жодного оприлюднення фотографій, персональних даних, телефонів тощо.

Все робимо спокійно, є всі кроки, яким треба слідувати.

Чому міжнародні партнери не відвідують полонених в Росії?

Петро Яценко: Це питання ставиться на міжнародному рівні. Воно одне з топпитань — про доступ МКЧХ.

Багато іноземних видань цікавляться, чому Червоний Хрест, не бере участі в обмінах. Або ж, чому представники цієї організації не мають доступу до місць утримання полонених в РФ.

Можу сказати, що за ці роки, які ми співпрацюємо з Міжнародним комітетом Червоного Хреста, були зміни на краще, але фактично основна діяльність — тобто, моніторинг місць утримання, не проводиться.

Є поважне французьке видання, яке опублікувало дуже цікавий матеріал про те, що в самих документах МКЧХ написано, що недопуск представників Червоного Хреста до місць утримання не повинен бути прихованим від суспільства. Тобто, Червоний Хрест в своїх документах має зобов’язання повідомляти суспільство про те, що вони не мають доступу до місць утримання.

Війна триває вже четвертий рік і, наприклад, я особисто не чув від МКЧХ жодних повідомлень про те, що в них є проблеми з доступом до українців у РФ чи на тимчасово окупованих територіях. Цього не було.

Більше того, Червоний Хрест постійно намагається в своїх звітах оминути
це питання і показати, що вони проводять відвідування, але насправді їхні цифри неповні. І переважна більшість з цих відвідувань — це українські місця утримання, де тримають росіян.

Тому, це дуже дивно і максимально кепсько.

 Яка дезінформація про обміни виникає найчастіше та що з цим робити?

Петро Яценко: Кількість дезінформації та різних маніпуляцій зашкалює.

Тому, якщо сказати коротко, завжди орієнтуйтеся на те, що говорять офіційні джерела. Ця інформація валідна, і водночас завжди буде подаватися дещо пізніше, бо вона перевірена.

На жаль, є такі випадки, коли люди чи організації намагаються зробити фальстарт і повідомити про те, що ще не відбулось.

Але, в будь-якому випадку, треба не вірити хайпу та неофіційним джерелам інформації.

Тобто, завжди буде перевірена інформація щодо обмінів. Просто ми працюємо фактично — коли все відбулося, коли всі вже на нашій території, коли ми вже знаємо, що ці люди є — тоді ми повідомляємо і родини, і суспільство.

Нагадаємо, лише за червень та липень 2025 року відбулося дев’ять обмінів військовополонених. Дев’ятий обмін відбувся 24 липня. Під час цього процесу з полону повернули важкопоранених та тяжкохворих військових, а також тих, кому не виповнилося 25 років. Це передбачала домовленість української й російської делегацій на зустрічі 2 червня у Стамбулі. Однак наразі кількість людей, які були обміняні у процесі цих обмінів, влада не розголошує.

Також президент України Володимир Зеленський повідомляв, що Від початку повномасштабної війни з полону вдалося повернути 5857 людей, поза обмінами — ще 555.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження». 

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі