«Кожен обмін — це спецоперація» — керівник Секретаріату Коордштабу з питань поводження з військовополоненими

Як працює Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими та хто може звертатися

Богдан Охріменко: Основа нашої діяльності полягає у постанові № 257 Кабінету міністрів від березня 2022 року зі змінами.

Основні напрями нашої діяльності — три стовпи, на яких ми стоїмо. По-перше, це пошук зниклих безвісти, фіксація інформації про перебування у полоні військового чи цивільного, незаконно затриманого РФ, та його повернення. Друге — належне поводження із взятими у полон ворогами.

Цей момент суспільство дуже часто забуває — Координаційний штаб також відповідає і за військовополонених ворогів, за їх належне утримання.

Третє — комунікація з українським громадянським суспільством, з членами родин щодо пошуку, допомоги.

Наше суспільство дуже потужне, і ігнорувати такий ресурс держава не може. Ідентифікувати по фото чужій людині буде важко. А родина, якщо знаходить матеріали, які викладають військовослужбовці чи спецслужби країни-агресора у Telegram-каналах, на YouTube, цим допомагає в ідентифікації та встановленні статусу.

Ми це все потім перевіряємо, враховуємо те, що можна врахувати та, можливо, навіть використовуємо для формування тої чи іншої перемовної позиції для повернення наших військових та цивільних громадян.

Тому, звертатися до Координаційного штабу однозначно треба.

Хочу зазначити, що до Коордштабу входять багато структур, служб, міністерств, які координуються у цьому напрямку діяльності головою Координаційного штабу. Зараз його очолює начальник ГУР Кирило Буданов. Він замінив першу очільницю Координаційного штабу Ірину Верещук у травні 2022 року.

Ще одним напрямком діяльності Координаційного штабу є допомога в реабілітації та реінтеграції. Тут також ми долучені і, де можемо скоординувати діяльність тих чи інших органів, намагаємося це робити.

Якісним результатом діяльності у цьому напрямку стала постанова Кабміну № 296, яка започаткувала єдині підходи для всіх структур Сил безпеки та оборони, у тому числі для цивільних, щодо реабілітації після полону та реінтеграції у суспільство. Міністерство оборони вносить зміни, покращує її, але це також один із основних напрямків нашої діяльності.

Читайте також: «Для мене зараз пріоритет номер один — цінність життя» — уповноважена президента з питань захисту прав військовослужбовців

Як дізнатися, чи людина в полоні та що з нею відбувається до обміну

Максим Буткевич: Що відбувається із людиною, яка потрапила у полон, з боку діяльності Координаційного штабу? Що відбувається до моменту звільнення? Через які етапи цей процес проходить?

Богдан Охріменко: Що відбувається на території України, коли військовослужбовець зникає з позиції — по-перше, військова частина його шукає. На місце висувається пошукова група. Вона досліджує, якщо дозволяє безпекова ситуація. Якщо не знайдено військовослужбовця чи його тіло, то у журналі бойових донесень фіксується факт зникнення військовослужбовця безвісти.

Повинен пройти певний час, щоб ми зʼясували чи військового захопили у полон, чи він загинув і його тіло знаходиться в іншому місці.

Однозначно, у правовому полі військова частина проводить службове розслідування. За його результатами через ТЦК йде сповіщення родини про факт зникнення безвісти.

Якщо у військової частини є свідчення, що військовослужбовця захопили у полон — найголовніше дізнатися де він після того, коли його забрали з поля бою.

На жаль, є дуже багато випадків, коли ворог розстрілює взятих у полон українських військових.

Росія, згідно міжнародного гуманітарного права та Женевських конвенцій, повинна сповістити МКЧХ, що вона взяла у полон військових країни, з якою вона воює. І, головне, допустити до полонених представників МКЧХ.

Якщо РФ визнає перед МКЧХ факт перебування у полоні зазначеного військовослужбовця — ми цей факт дізнаємося від МКЧХ, який надає інформацію українській стороні через Національне інформаційне бюро (НІБ). Воно також є складовою частиною Координаційного штабу.

Це найвищий ступінь визнання, коли держава-агресор каже, що вона взяла у полон цю людину, і після цього починає відповідати за її життя, здоровʼя, так як написано у Женевських конвенціях.

Те, що бачимо — Росія не дотримується цих вимог ніяким чином. Вона не хоче визнавати факт перебування українських громадян в полоні як військових, так і цивільних. Але наразі у нас є конкретне число військовослужбовців та цивільних, яких Росія визнала такими, яких тримає в полоні.

Також важливі свідчення звільнених із полону — з ким вони перебували, кого бачили. Про долю багатьох людей ми дізнаємося вперше завдяки інформації, яку надають звільнені з полону.

Ми по крихтах збираємо інформацію. Коли фіксуємо, що військовослужбовець знайшовся та перебуває у полоні — починається відповідна робота.

Якщо ми чітко знаємо, що військовий у полоні — застосовується один алгоритм. Якщо припускаємо, що військовий у полоні, але підтверджуючої інформації немає — застосовується інший механізм.

Запити на ту сторону щодо зниклих безвісти Координаційний штаб здійснює щоденно. Ми не завжди отримуємо відповідь, але інколи вона є, і, на її підставі у тому числі, змінюємо статус у картці військовослужбовця з «безвісти зниклого» на «полон інші джерела».

Далі, у взаємодії з НІБом надсилаємо на МКЧХ запити по тим, хто у нас обліковується за статусом «полон інші джерела». Це робимо для того, щоб МКЧХ затребувало зізнання від РФ за фактом утримання полонених.

Коли військовослужбовець отримує статус через МКЧХ — це найвищий ступінь гарантій. Так, Росія їх не дотримується, але у правому полі, якщо з ним щось трапиться, родина зможе засудити РФ за скоєне.

Правове поле дуже важливе. Ми маємо вже багато фактів вбивства українських громадян у полоні і за це Росія повинна відповісти.

Як формуються списки військовополонених на обмін

Дар’я Бура: Є випадки, коли обмінюються люди, які вважалися безвісти зниклими. Яким чином РФ включає їх у списки? Також розкажіть про те, як формуються списки?

Богдан Охріменко: Пріоритетність насправді є. Це визначено навіть Женевською конвенцією — це категорія жінок, важкопоранених та тяжкохворих, люди, які довгий час перебувають у полоні.

Є інші категорії, які можливі у комунікації з тією стороною, де ми можемо домовитися. На обміні 6 травня та 19 квітня була категорія юнаків. Це хлопці 2000-го та молодше року народження. Це якраз була та перемовна позиція, на яку ми вмовили російську сторону.

Є така сама перемовна позиція щодо людей літнього віку. Їх також потрібно повертати, адже це вразлива категорія.

Свого часу Україна віддала російській стороні усіх жінок. У нас немає військових росіянок у полоні. Натомість, майже три сотні українських жінок перебувають у полоні. Як військових, так і цивільних.

Ми розуміємо, що у підсумку отримуємо лише тих, кого забажала віддати Росія. Немає тиску на РФ, який би змусив виконувати наші умови. У нас немає механізмів впливу. А Женевські конвенції взагалі передбачають питання повернення полонених виключно після завершення збройного конфлікту.

Те, що робить зараз наша держава — надзусилля, які дивують навіть наших західних партнерів.

Кожного разу ми шукаємо важелі. Десь щось спрацює один раз, десь двічі, але кожного разу — це пошук інструмента, впливу. Кожен обмін — це спецоперація, яка або вдається, або не вдається.

Всі неодноразово чули про можливі обміни, які зривалися. Ми намагаємося цю інформацію не поширювати. Інколи варто про це промовчати, адже Росія моніторить наші соціальні мережі, у них розвинуті OSINT-підрозділи, які збирають інформацію про державу, суспільно-політичну ситуацію всередині. І будь-яка інформація може певним чином вплинути як позитивно, так і негативно.

А вразлива категорія суспільства — члени родин військовополонених — обʼєкт, на який спрямовані усі зусилля російських спецслужб. Я хочу застерегти рідних, які думають, що якщо піти на співпрацю з ворогом, то він віддасть їхнього близького — ви дуже помиляєтесь. Якщо ви будете корисні у такій ролі — забудьте про повернення близького. Вас будуть використовувати поки не знищать.

Якщо на вас виходить ворог — звертайтеся до Координаційного штабу, правоохоронних органів, Служби безпеки. Ми візьмемо вас під супровід та допоможемо пережити цей момент.

Є випадки, коли людина залишається у полоні, а його рідний засуджений за державну зраду. Тому, я застерігаю та закликаю.

Читайте також: Кримінальна відповідальність за колабораціонізм: що відомо

Чи є механізми запобігання корупції у перемовному процесі

Максим Буткевич: Перемовний процес за визначенням дуже непрозорий. Він не може бути публічним, така його специфіка, а у непрозорих процесах, особливо у нашому суспільстві, завжди зʼявляються підозри про корупцію. Які є запобіжні механізми від корупції? І якщо до родича полоненого звертаються із такою пропозицією, яка буде реакція?

Богдан Охріменко: Були такі випадки у період з 2014 по 2022 роки, коли ті чи інші посадові особи, які були долучені до перемовного процесу, звинувачувалися у шахрайських схемах.

Головне управління розвідки організовує свою роботу таким чином, що всі послуги Координаційного штабу надаються безкоштовно. У нас є меморандуми з правозахисними організаціями, адвокатськими конторами — вони все надають безкоштовно.

Але, на жаль, нажитися на чужому горі завжди будуть охочі. Тому, як тільки вам стало відомо про такий момент — звертайтеся із заявами до правоохоронних органів.

Наша команда дотримується ділової етики, моральних принципів, але ніхто не застрахований від того, що хтось може зірватися. Тому, як тільки стає відомо — зафіксуйте спробу чи натяк щодо вимагання від вас грошей та звертайтеся в правоохоронні органи.

У мене був випадок: прийшла людина, назвав себе адвокатом та сказав, що готовий допомагати на волонтерських засадах. Вирішили обмінятися телефонами і я йому дав свою візитку. Потім дізнався, що він використовує цю інформацію. Я був першим, хто повідомив про це Національну поліцію.

Були також неодноразові випадки, коли брали моє фото, створювали фейкові сторінки у соціальних мережах та просили гроші начебто на паливо, щоб ми доїхали до точки обміну. Ця людина зараз затримана.

Якщо ж інші шахраї також розказують, що можуть якимось чином допомогти, знову ж таки — звертайтеся до Координаційного штабу, правоохоронних органів. У нас є результати співпраці у вигляді затримання цілих злочинних угруповань.

Коли людина стає медійною — процес її повернення з полону ускладнюється

Дар’я Бура: Ви говорили, що РФ часто змінює умови перемовин і доводиться шукати шляхи. А чи є «торги» за якихось конкретних осіб?

Максим Буткевич: Коли я намагався, перебуваючи у полоні, знайти хоч якусь логіку того, що відбувається, у мене зʼявилося враження, що туди застосовується лише логіка работоргівлі — маю на увазі ставлення російської сторони до наших полонених. Чи це враження має під собою якісь підстави?

Богдан Охріменко: Росія не зацікавлена у поверненні своїх громадян. І це одна із позицій, яка шкодить процесу.

Як тільки ми показуємо зацікавленість в комусь — його справу кладуть «до шухляди» на певний період. І тоді вони вже нас «танцюють».

Тому, неодноразово було питання — чи варто робити людину медійною. Ті люди, які були медійними до потрапляння у полон — з цим вже нічого не зробиш. Це є, і ми з цим працюємо. Але, якщо родичі роблять медійною невідому раніше суспільству особу, у тому числі ворогу, росіяни задають питання: «Хлопче, а хто ти?». А для цього людину викликають ще раз на допит.

І родичі думають, що роблячи медійним, допомагають поверненню, а насправді шкодять. Починаються побої, допити, зломи соціальних мереж, пошт. Далі починають впливати на родичів. Росіяни не гребують нічим. Коли людина стає медійною — процес її повернення ускладнюється.

Чому Росія не повертає тіла загиблих українських воїнів

Богдан Охріменко: Україна змогла домовитися з російською стороною щодо повернення тіл, останків наших загиблих героїв.

За кожну репатріацію ми повертаємо велику кількість загиблих захисників. Дві репатріації поспіль майже по тисячі людей — це технічно та логістично обґрунтовано. Раніше були цифри 757, 787 — це січень, лютий. Потім та команда, яка відповідає за безпосередню репатріацію тіл, отримала додаткові технічні можливості. І ми почали забирати більшу кількість тіл.

Ми домовилися з російською стороною, що вони будуть віддавати тіла. Логістично ми можемо проводити репатріацію хоч кожного тижня. Питання у тому, що підняття тіл — складний процес.

Якщо абстрагуватися: ворог так само мусить переконатися у безпечності здійснення заходів щодо підняття тіл, переміщення їх до певних установ, зберігання та передачі нам. Для того, щоб організувати цей гуманітарний процес, повинні бути умови — режим припинення вогню.

Але завжди росіяни використовували режим припинення вогню для поповнення боєприпасів та живої сили своїх підрозділів, які знаходяться на передовій.

Тому, є багато складових, які впливають. Однак підняті та переміщені до місць тримання тіла вони зберігають в моргах чи виділяють місця для тимчасового захоронення, і по мірі можливості передають нам.

У нас проблема у тому, що, на жаль, ми не можемо через певні процедури ідентифікації, які мають вимоги до часових показників, швидко опрацьовувати та ідентифіковувати тіла повернутих загиблих. Для цього потрібен час та ресурс. В України його недостатньо.

Є обʼєктивні та субʼєктивні причини. Також є ще багато бюрократичних моментів, які передбачені Кримінальним процесуальним кодексом. Є моменти, де потрібно внести зміни для залучення іноземних спеціалістів.

Максим Буткевич: А зараз це неможливо?

Богдан Охріменко: Це у процесі. Дуже багато позитивних рішень вже реалізовані, в цьому напрямку у тому числі.

Зараз створюються окремі локації для опрацювання цього питання: ідентифікації, доставки у визначені місця тіл наших оборонців, подальшої експертизи.

Робота тут на рівні держави однозначно проводиться.

Що відбувається з полоненими, яких «засудили» в Росії

Максим Буткевич: Чи проходять окремою категорією під час перемовин про обміни «засуджені» Росією українські військовополонені?

Богдан Охріменко: Росіяни загнали себе у певний пропагандистський кут. Вони «засуджують» українських громадян виключно в інтересах власного піару для свого суспільства. Цю категорію повертати важче.

Росія, все ж, хоче показати себе правовою державою, що у них все нібито відбувається відповідно до «конституції та законів». Процедура розсудження передбачена їхнім законодавством у вигляді певного процесу «помилування». І вони повинні її застосувати до «засуджених» українських громадян.

Але тут питання до усього російського суспільства. Вони підтримують так зване «СВО» мовчазною згодою або криками.

І, коли Росія буде розсуджувати засуджених, у російського суспільства виникне питання до військово-політичного керівництва: «А що ви робите?». Вони не можуть втратити рейтинги перед своїм суспільством.

І ось тут вони загнали себе у пропагандистську пастку.

Зараз ми комунікуємо з багатьма родинами, чиїх близьких «засудили». Ми намагаємося їх підтримувати. Робота по цій категорії ведеться окремо. Ми з російською стороною проговорювали, що їм треба зробити для спрощення цього механізму. Ми їм навіть підказки робили. І тепер чекаємо чи вони цим скористаються.

Читайте також: «Досягнення справедливості — це гра в довгу» — керівник Департаменту війни Офісу генпрокурора

Як проходять обміни цивільних та чим вони відрізняються

Максим Буткевич: Під час великого обміну ми бачили, певно, найбільшу кількість цивільних, яких повернули. Це теж стане винятком чи є якісь надії?

Богдан Охріменко: Обмін 1000 на 1000 був специфічним. Він не підпадає під жоден із механізмів — це була політична домовленість у Стамбулі. Російська сторона сказала, кого вони готові нам віддати. Якби було обговорення списків, то, можливо, було б зовсім по-іншому.

Там багато підрозділів не враховані і ми на цьому наголошували, але російська сторона сказала: «Домовились ось так, ви формуєте список наших, а ми формуємо список ваших». І будь-які корективи не допускалися.

Щодо обміну цивільних — у РФ відсутня посадова особа, яка відповідальна за цей процес. Щодо військових, мʼяч на полі міноборони РФ, а от так званий російський омбудсман Москалькова не уповноважена на вирішення цього питання. І це основна проблема.

Українська сторона запропонувала близько десятка механізмів. На сьогоднішній день є напрацювання певних документів завдяки співпраці правозахисних організацій, таких, як ЦГС, МІПЛ, ZMINA.

Ми маємо різні моделі, модифікації інструментів і пропонуємо, але немає кому. Ніхто не хоче взяти на себе відповідальність. Москалькова не уповноважена на вирішення питань щодо цивільних.

Читайте також: «Якщо ти не ризикнув заради суспільства своїм життям, а це зробив інший, то поважай його за це» — Масі Найєм 

Якщо ви або ваші близькі пережили полон, тортури, сексуальне насильство і вам необхідна підтримка або допомога — є платформа «Вільний степ». Команда «Вільного степу» з 2014 року працює для відновлення людей, які постраждали від війни, зокрема ветеранів та цивільних людей, які пережили тортури та/або сексуальне насильство під час перебування в полоні чи в окупації.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».