«Якщо ти не ризикнув заради суспільства своїм життям, а це зробив інший, то поважай його за це» — Масі Найєм

Як виник правозахисний центр «Принцип»

Масі Найєм: Думка створити правозахисний центр «Принцип» з’явилася в мене у перший тиждень після поранення. 

Партнери моєї юридичної компанії «Міллер» приїхали, і я попросив розповісти, що далі зі мною відбуватиметься. Пройшло два місяці. Наші адвокати розумні, я їх поважаю. І два місяці вони не могли дати чіткий алгоритм. Тому що ніде не написано чітко. 

Я виписався і пішов на ВЛК. Там, з першої по третю години дня видавалася якась довідка. Я прийшов і дивлюся — купа поранених. Серпень 2022 року. І ти читаєш у фейсбуці, що «ви герої наші, сонечки». А тут ці всі герої стоять на одній нозі, без рук у черзі, щоб якась пані з першої по третю видала довідку. Можливо, ми країну захищаємо з першої до третьої тільки? Як так? 

Я зрозумів, що це настільки не сходиться. Не знав, за що братися. Думав, з братом радився. Виникла ідея, що треба створити правозахисний центр.

Чим зараз займається «Принцип»

Масі Найєм: Ми з самого початку зрозуміли, що для того, щоб допомогти навіть не всім військовим, а хоча б 1%, треба найняти 150-300 юристів. Це величезні кошти, у мене їх немає. Ніякий донор із цим не допоможе. 

У зв’язку із цим, команда «Принципу» придумала прекрасну історію. Ми читаємо лекції для юристів безоплатно з єдиною вимогою. Щоб вони три місяці так само безоплатни надавали послуги військовим, вирішували їх питання. 

Наразі це неймовірна кількість закритих кейсів. Тільки за березень ми відсудили військовим 2 млн грн виплат, які вони мали отримати за законом. 

Чим насправді «Принцип» найбільше займається? Ми займаємося тими проблемами, яких не бачить держава. Ми йдемо аналізуємо і даємо рішення. Держава десь чує нас швидко, десь чує повільно. Але це процес. 

Я вважаю, що громадська організація «Принцип» — це одна з ГО, яким вдалося будувати комунікацію і не критикувати знищуючи, а критикувати з метою змінити. 

Про ставлення суспільства до ветеранів

Дар’я Бура: Як карати за нешанобливе ставлення до військових і до ветеранів? 

Масі Найєм: З останніх подій (я не можу розголошувати всю інформацію), на мене навіть сказали, що я фейковий військовий. Бо я отримав поранення давно, хоча воно важке, але давно — влітку 2022.

Зараз суспільний договір такий: ти зробив достатньо для війни, якщо ти помер. Бо якщо ти живий, то до тебе багато питань. 

Уявіть собі, що якщо ми зараз зробимо закон, у якому зобов’яжемо вас любити своїх дітей. Чи подіє? Якщо ви їх не любите, закон вас не змусить. 

Чи карати за те, що так сталося? Я думаю, не треба карати. Це не пророблена домашня робота всього суспільства, ветеранів у тому числі. Бо деякі ветерани себе поводили дивно, це не були ідеальні люди. Ветеран сам по собі — це зріз суспільства.

Мені дуже допоміжною є одна фраза, яку мені сказав Анатолій Нейолов (режисер театру «Чорний квадрат»), що справедливість — доля слабких. Її не буде, її зараз ніхто не подарує нам. 

Поставте собі запитання: «А чого ми маємо цього ветерана поважати?». Бо саме дискусія може змінити поведінку. Дискусія — це розуміння глибини. Якби я собі поставив це запитання, відповідь дав би таким чином. 

Зараз я за каву плачу 70 грн, 150 грн — ну добре. За 300 грн я каву не куплю. Що робить військовий? Він платить своїм здоров’ям. Я, грубо кажучи, вирвав своє око, частину свого мозку і подарував суспільству. Цивільний, постав собі запитання, чи ти готовий свою руку, ногу, голову відірвати? Життя своє? Ні. А той хлопець, який там був, навіть якщо він повернувся повністю живий і здоровий — він ризикував усім цим. За це треба поважати. 

Якщо я піду в політику, не треба мене поважати як політика, бо я ветеран. Це не зв’язане. Але базова історія — якщо ти особисто не ризикнув заради суспільства своїм оком, рукою, ногою, головою, життям, а це зробив інший, просто поважай його за це. 

Не йдіть, будь ласка, у дискусію «бусифікували — не бусифікували». Тому що мене не «бусифікували», іншого військового — «бусифікували». Але при всьому цьому він там, на лінії фронту. Байдуже яким чином він туди пішов. 

Ця дискусія дасть нам набагато більше, ніж покарання. Бо коли ми розуміємо, чому ми маємо поважати, відпадає питання — а як це робити. 

Ми як ветерани не маємо через десять років стати «ізгоями». Тому що нам стільки пообіцяли, настільки зробили нікчемними цивільних, що ми тепер домінуюча раса. Яка задача суспільства? Цивільні «вище» знаходяться зараз, військові — «нижче». Тому що в них забрали конкурентоспроможність на ринку праці (поки ми воюємо, усі ростуть) і здоров’я. Задача держави — зробити нас рівними. Тобто не вище. 

А як зробити рівними? Дайте, будь ласка, нам, усе що стосується здоров’я — безоплатно. Дайте, будь ласка, компетенцію наростити швидко, якісно, щоб ми доросли до рівня цивільних. Усе далі — це не рівність. Чого я маю не стояти в черзі? Ми робимо з військового фізично жертв, «бідняжечок», які мають пройти швидше. Чого?! Ми вчора захищали країну від другої армії світу, а сьогодні різко стали нікчемами, які не мають стояти в чергах. Я не розумію цієї логіки. 

Класно для мене було би не через чергу пройти першим, а зробити обов’язковим, щоб голова ЦНАПу, пошти, банку, коли приходить ветеран, зобов’язаний був вийти, підійти, подякувати за службу, сказати: «Якщо треба буде, я тут». Це відношення коштує нуль гривень для держави. Але я готовий буду стояти всю ніч у цій черзі, якщо до мене начальник підійде, потисне мені руку. Я розумітиму, що недаремно прожив це життя.

Читайте також: Кримінальна відповідальність за колабораціонізм: що відомо

З чим варто, а з чим не варто звертатися до центру «Принцип»

Масі Найєм: До нас часто звертаються із невиплатами, нестатутними відносинами всередині колективу, ВЛК. 

З чим варто, а з чим не варто звертатися. Навколо історії з ВЛК уже достатньо юристів, окрім «Принципа», які можуть допомогти. Я вважаю, що всі ці послуги мали би бути безоплатними для військових. Вони свою оплату вже зробили. Якщо в цьому випадку у вас немає можливості, грошей звернутися до юристів, які платно це роблять, до «Принципа» можна звернутися, бо ми це робимо безоплатно. Але зрозумійте нас правильно, ми не є гумовими. 

Проблема з виплатами здебільшого пов’язана із тим, що при створенні нової бригади мобілізували якогось чоловіка, який завтра став фінансистом. Очевидно, що він не знає, як у Збройних силах це відбувається. Він зробить помилки. Десь в іншому місці якийсь документ не дійшов. Ці питання вирішуються дещо комунікацією, дещо консультацією, дещо адміністративними скаргами. 

Але питання нестатутних взаємовідносин з командиром, або командира з особовим складом — вони найскладнішіі. І це пов’язано здебільшого з тим, що внутрішня безпека сама своїх не карає ніколи. А у Збройних силах України все це так і побудовано. Якщо ти хочеш поскаржитися, то старшому командиру поскаржся. Чи ми віримо, що старший командир щось зробить з нижчим командиром? Майже ніколи. Тобто вся система побудована таким чином, що вона має сама себе критикувати. Це неможливо в дуже консервативній системі ЗСУ. Саме тому взагалі в системі права існує така історія, що є люди, які розслідують, а над ними завжди є процесуальний контроль, що називається прокуратурою. У ЗСУ цього геть немає. Це основна проблема. Тому що з таких підстав військові ніколи не можуть якісно захистити свої права.

«Основна мета нашої діяльності — щоб військовому стало легше»

Масі Найєм: Одне з основних питань нашої діяльності — це комунікація з владою. Яким чином вона відбувається, якісно чи неякісно? Ми ніколи це не робимо «собі в ящик». Якщо нам хтось дає грант, у нас немає задачі просто відпрацювати грант. У нас є задача відпрацювати результат. Тому коли ми це робимо, ми завжди комунікуємо з державою. Ми визначаємо ту людину, яка дійсно за це відповідає. 

Основна мета нашої діяльності — щоб військовому стало легше. 

Ми йдемо до державного органу, говоримо з Міністерством оборони України, із ЗСУ, Міністерством економіки, Міністерством охорони здоров’я, Міністерством ветеранів. 

Найпоширеніший інструмент маніпуляції — це узагальнення. Сказати, що держава не чує — ні. Чи є індивідуми в державі, які не чують — так. Чи є, хто зчиняє спротив — так. 

Це нормальна історія, тому що це віддзеркалює поведінку суспільства щодо критики держави. Якщо ви накидуєтеся, узагальнуєте, знецінюєте, зневажаєте, то там люди завжди будуть у захисній позиції. 

Як звернутися до правозахисного центру «Принцип»

Масі Найєм: Перш за все, просто наберіть у ґуґлі «Правовий навігатор». Є додаток для телефону. Що це таке? Там написані всі алгоритми, рапорти, які точно працюють. Це безоплатно. Ви самі можете собі дати раду. Там є розділи: 

• для військових
• для військових, які отримали поранення
• для родин військових
• для родин безвісти зниклих
• для ветеранів 

Друге, напишіть у ґуґлі «Громадська організація «Принцип»». Ви знайдете наш сайт. Там є проєкти, чат-бот. Що це таке? Коли ви пишете свої питання, це попадає нам в одну програму. Ми бачимо ці питання. Наші юристи беруть ці питання і йдуть консультувати. 

Максим Буткевич: Наскільки запит на правову допомогу від військових і ветеранів перевищує пропозицію? 

Масі Найєм: Пропозиція десь на рівні 10%, а запит — на рівні 500%. 

Жодна юридична компанія не надала системну послугу. Тому що там ніколи не було грошей. Але вже пройшло три роки «повномасштабки», і досі ніхто не зробив системну історію. Є юридичні компанії, які робили одну-дві справи і заявляють, що вони допомагають. Ні, не допомагають. Беруть гроші дуже великі і не вирішують проблем. 

Чи достатньо робить держава для захисту прав військових

Максим Буткевич: Чи ви співпрацюєте з військовою омбудсменкою? Чи достатньо робить держава взагалі в цьому напрямку? 

Масі Найєм: Ольга (Решетилова — ред.) робить неймовірні речі. Ми з нею співпрацюємо. Це була ідея Ольги — створити інститут військового омбудсмена. Це її реалізація, вона неймовірно крута. Їй величезна дяка. 

У військовій сфері держава вважає, що вона має тільки один показник — щоби, умовно кажучи, захистилася країна. Але як було би людяно, цивілізовано? Державі не мало би бути байдуже, а як саме військові захищають. У якому вони стані? Чи вони вмотивовані? Чи у них захищені права людини? І якщо ми кажемо про Революцію Гідності, то чи цю гідність не забрали у військового просто тому, що ми звикли, що військові — це якісь такі люди, у яких немає прав. Це спадщина Радянського Союзу, як по ВЛК, так і по деяким тенденціям у ЗСУ. 

Достатньо було би, якби були показники ефективності того, наскільки ті права, гарантовані державою, мають реальний алгоритм їх захисту. Умовно кажучи, якщо ти про деякі злочини чи порушення можеш заявити, то ти мав би заявляти таким чином, щоб не було наслідків — конфіденційно. Про деякі речі (насильництво, корупцію). Тому що якщо військовий заявляє на людину, у якої є на нього вплив, то цього військового можуть відправити на лінію фронту. Але тут теж питання: відправляли на лінію фронту як помсту чи як потребу? Тому що лінія фронту в нас, на жаль, резинова. Цього інструменту немає. 

Чи достатньо хтось робить? Ні, не робить. Тому що президент на Ставці або в РНБО ніколи не запитує: «А що думає солдат на лінії фронту, чи він захищений?». 

Робиться недостатньо. Проте, щоб бути справедливим, з 2022 по 2025 роки робиться набагато більше, ніж за всі роки незалежності України. 

Читайте також: «Для мене зараз пріоритет номер один — цінність життя» — уповноважена президента з питань захисту прав військовослужбовців

Як змінюється суспільство у ставленні до військовослужбовців

Масі Найєм: Суспільство завжди було дуже егоїстичним і ніколи нічого не робило, якщо конкретно його або більшості це не стосувалося. Але, на жаль, це почало стосуватися більшості. Суспільство включилося. 

Наприклад, мій брат близько двох тижнів щодня до мене приходив у лікарню. Розумію, якщо була би в мене дружина, яка приходила би до мене, то вона була би зі мною весь час. У зв’язку з цим, вона втратила би роботу. Ніхто не відшкодовує це ні бізнесу, бо він теж має працювати, ні жінці. 

Ба більше, якщо людина поранена і виведена в якийсь із батальйонів резерву, то вона отримує зараз 20 тисяч грн. Потреб у неї стало більше, а отримує вона менше. Поранених система вважає «відпрацьованим ресурсом». 

Щодо догляду за пораненими військовослужбовцями. Так, зараз є курси, починають щось робити в цьому напрямку. Проте одній пані сказали, що вона має всього 22 дні для догляду. А вона каже: «Ну добре, а що в інші 10 днів? Він різко в ці інші 10 днів може дати собі раду?». Тому в цій частині все ще недостатньо, у держави загалом кваліфікованих кадрів, які можуть доглядати, мало. 

Є питання насильства над тими військовими, які не можу собі дати раду. Людина піклується день-два-три-місяць. І якщо ця людина зривається, то захистити цього військового неможливо. Він не може навіть просто вийти з дому і заявити, що над ним вчиняють насильство. Це зараз існує. 

Процес почався. Багато людей навчилися піклуватися просто тому, що цього потребують їх близькі. Питання в тому, що це не передається далі. Це потребує більш масштабного проєкту.

Чи реально зараз створити цілісну систему реабілітації та реінтеграції військових 

Максим Буткевич: У вас є дослідження по патронатній службі і по реабілітації. Після початкової реабілітації (я зараз кажу про повернених полонених, бо це мій досвід) потрібен медичний супровід. Тут якась система є, але наскільки вона працює? Потрібен правовий супровід. Часто потрібен соціальний супровід. 

Тобто йдеться про створення такої системи супроводу після початкової реінтеграції, справжньої реабілітації, яка має охоплювати величезну кількість людей. Чи реально зараз створити таку систему, чи закласти базові якісь механізми?

Масі Найєм: Держава не спроможна зі старту створити систему настільки якісну, наскільки її могло би створити суспільство. Що було би виходом? 

Можливість, щоб громадські організації, суспільство створювало би такий продукт, але держава мала би право чи обов’язок закуповувати це. Якщо ми кажемо про реабілітацію, уяви собі, що ГО «Принцип» почала би займатися реабілітацією. І держава сказала би: «Ви вже вмієте робити добре. Давайте, ми у вас купимо». 

Але держава сама по собі систему цю не побудує, тому що виділяє для цього достатньо грошей. Повільно рухаючись у нас з’явилося Міністерство ветеранів. Зараз воно таке, яким ніколи в Україні не було. І навіть цього недостатньо. Тому коли ти дивишся на спроможність навіть тоді, коли це створене є, все одно з’являються перепони.

Якщо є позиція, що це потрібно створити, якщо на це є політична воля, то це можна було би купити у суспільства. 

Читайте також: «Досягнення справедливості — це гра в довгу» — керівник Департаменту війни Офісу генпрокурора

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження». 

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі