«Досягнення справедливості — це гра в довгу» — керівник Департаменту війни Офісу генпрокурора

Чи вдасться притягнути до відповідальності всіх винних за воєнні злочини

Максим Буткевич: Ми бачимо, що в суспільстві є величезний запит на справедливість. Вона має дуже практичний вимір — притягнення до відповідальності тих, хто робили те, що вони робили. Чи вдасться нам притягнути до відповідальності всіх? 

Юрій Бєлоусов: Дуже складне питання. І уявлення про справедливість дуже різна. Що таке справедливість, коли її очікувати. Люди, які постраждали, хочуть зараз отримати справедливість. Це дуже складно, бо люди перегарають, коли згодом починають усвідомлювати, що це займає стільки часу. Це для нас окрема тема — коли люди втрачають віру або бажання досягати кінця. Коли потерпілих допитують, залучають до слідчих дій, під час судового засідання їм треба це все переживати знову. 

Людям одразу треба казати, що це гра в довгу. 

Я почав працювати із заграванням із протилежністю, коли говорять, що «всіх покараємо». Тому що в умовах такого хейту до росіян у нас були певні судді, готові засудити кого завгодно. Певний тренд напочатку намітився. Ми почали це одразу присікати і казати, що увага до цих проваджень є надзвичайною. І ми не можемо знижувати стандарт доказування навіть щодо ворога. 

Більше того, людям і правоохоронцям зокрема треба було пояснити, що кожен зловлений нашими Збройними Силами росіянин не є автоматично воєнним злочинцем. І якщо цей росіянин навіть убив під час бою наших бійців, за це він може не нести жодної відповідальності. Бо він комбатант, який має імунітет. 

Спочатку це було неможливо пояснити. Але ми максимально централізували цей процес. Усі проєкти підозр, обвинувальних актів по воєнних злочинам ми маємо попередньо бачити і вичитувати. 

Демотивуються не тільки люди, які постраждали, а й ті, які розслідують. Вони також думають: «А чи варто?». Особливо, коли не мають у руках злочинця. Кожен має займатися своєю справою. Наше завдання — збирати докази. Я вірю, що вікно можливостей буде. Наші провадження свідчать, що деякі бійці, які вчиняли злочини десь в Бучі, потім попадають у полон десь в Херсоні. Є такі, які реально сидять в СІЗО, які вбивали цивільних в Бучі. 

Питання обмінів полонених є надскладним. Ми розуміємо, якщо віддаватимемо всіх, вони (росіяни — ред.) не матимуть жодного стримуючого фактору. Усі, хто вчиняють тяжкі злочини, мають відбути покарання тут. З іншого боку, ми розуміємо, у яких умовах перебувають наші цивільні й військові в полоні. 

Ми маємо документувати і вірити, що справедливість настане. 

Хто точно буде притягнутий до відповідальності за воєнні злочини

Дар’я Бура: Відчувається, що всіх покарати не вдасться. А на що українцям можна розраховувати?

Юрій Бєлоусов: У перший рік створення Департаменту війни Офісу генпрокурора ми намагалися хоча би зберегти всі докази.

Станом на сьогодні, ми маємо понад 162 тис. воєнних злочинів, вчинених з моменту відкритого вторгнення. 

Міжнародні експерти казали, що ми маємо пріоритизувати. З точки зору логіки, масове вбивство чи зґвалтування потрібно пріоритизувати перед одиночним убивством чи зґвалтуванням. Але як сказати людині, що зґвалтування її чи її близької людини — це пріоритет номер 3? Я навіть не міг проговорити це, тому запропонував інший формат пріоритизації. 

Десятки тисяч людей вчиняють воєнні злочини. Значну частину з них наші ЗСУ знайшли раніше. Але хто несе найбільшу відповідальність? Командна ланка. Усі вони точно мають бути покарані. Від цього ми будемо йти вниз і в кожному випадку намагатимемося знайти виконавця. Але постраждала знатиме, що покарання поніс «Полковник М», який відповідав за даний населений пункт. 

Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав 6 ордерів на арешт за перший рік. У них ніколи не було такого результату. Вони побудовані значною мірою на наших доказах. Це додатковий аргумент, що якість має бути надзвичайна. 

Усі чули про Спеціальний трибунал (Міжнародний кримінальний трибунал для Російської Федерації — ред.). МКС не може закрити всі міжнародні злочини, які мають бути покарані. Злочин агресії «випадає». Наші прокурори третій рік перебувають у Гаазі і напрацьовують обвинувальний акт під суд, якого ще немає. Це складний документ, у якому розписані перші особи. Як тільки буде створений трибунал, ми одразу передамо їм ці матеріали, щоб максимально прискорити покарання. 

Україна розширює мережу країн, які будуть притягувати до відповідальності, і намагається дотягнутися до кожного командира. Це те, що ми можемо з високою ймовірністю гарантувати. 

У чому сенс заочного обвинувачення

Юрій Бєлоусов: У нас є докази, що людина вчинила злочин. Ми встановлюємо конкретну особу. Деякі країни з моменту встановлення зупиняються, поки ця особа не прийде і не скаже: «Судіть мене». Бо якщо інакше, це вважається порушенням права на справедливий суд. 

У цьому контексті надав аргументи британський експерт, один із співавторів нашого КПК (Кримінально-процесуального кодексу) Джеремі МакБрайд. Він аналізував наше законодавство із заочної процедури і сказав: «Ви маєте у законодавстві прописати так, що коли його (злочинця — ред.) колись зловлять, він має право на безумовний перегляд його справи». Але — заочна процедура дає можливість жертві бути почутою в суді. 

Справедливість щодо потерпілого змушують залежати від доброї волі злочинця бути покараним. Як правило, злочинці «не дозрівають» до цього. І жертва не дочекається жодного рішення.

Так, ми маємо всі докази. Держава призначає захисника людині, якої немає в суді. Ми представляємо докази, які суд розглядає і ухвалює рішення. Що це нам дає крім того, що ми сподіваємося зловити злочинця, і він почне відбувати покарання? 

Відчуття певної справедливості для жертви. Що визнаний щодо неї злочин, що вона постраждала, що назвали прізвище. Для багатьох потерпілих це момент справедливості. 

Наявність вироку дає можливість в інших юрисдикціях виконувати цей вирок. Якщо злочинець колись кудись виїде, його там зловлять, і він відбуватиме покарання. Також це дозволяє шукати, заморожувати і стягувати активи цих людей за кордоном. Обвинувачений не поїде в певну країну, бо він знає, що щодо нього є вирок. Своїми віллами, яхтами він вже не зможе користуватися.

Цифри і результати 

Максим Буткевич: У вас були справи, коли суд виправдовував обвинувачених?

Юрій Бєлоусов: На цей час, ні. 

877 людей офіційно були повідомлені про підозру. Це не ті, кого ми вважаємо причетними (їх десятки тисяч). З них, щодо 628 осіб обвинувальні акти в наших національних судах. Із них ми маємо 164 вироки. Із вироків, 18 щодо реальних, які в наших руках. Решта — заочна процедура. 

Ті, хто фізично в нас — це рядова або офіцерська ланка, яких наші бійці змогли в бою зберегти. 

Яких типів воєнних злочинів найбільше

Юрій Бєлоусов: Переважна більшість — це обстріли (шахедні, ракетні, FVP-дронами, КАБами) цивільних об’єктів. Потім — це катування і жорстоке поводження, як правило, на окупованих територіях і в місцях несвободи. Майже всі наші звільнені полонені були жертвами жорстокого поводження.

Максим Буткевич: Я не знаю жодного полоненого, який би не пройшов через «те» чи «інше». 

Юрій Бєлоусов: Також вбивства і розграбування (мародерство — ред.). 

Максим Буткевич: Коли ми зайшли, звільняючи Київщину, у Михайлівку-Рубежівку, місцеві мешканці розповідали, що вони були заскочені масштабами вивезення жіночої білизни. Не нової і у величезних кількостях. 

Чи будуть покарані російські пропагандисти

Максим Буткевич: Крім виконавців злочинних наказів і тих, хто віддають злочинні накази, наскільки є шанс уникнути відповідальності тим, хто зробили цю трагедію можливою, але безпосередньо нікого не вбили? Я маю на увазі російських пропагандистів. 

Юрій Бєлоусов: Це окремий напрямок. Головні пропагандисти вже мають підозри. Для нас «пропагандисти» — це окремий блок інформаційної агресії. Маємо купу досліджень і матеріалів по кожному з них, докази синхронності зміни меседжів на різних каналах. 

Аналізуємо це під кількома кутами. Починаючи із закликів до геноциду як окремий напрямок, де їх роль величезна, і завершуючи виправдовуванням і підготовкою агресії. Ці персонажі точно у фокусі нашої уваги, ними займається окремий підрозділ. 

Куди звертатися людям, які хочуть розповісти про вчинені щодо них воєнні злочини

Максим Буткевич: У колонії, де я мав відбувати 13 років суворого режиму, до мене підійшов наш засуджений військовополонений, який чув, що я займався правозахистом, і запитав, чи можу я йому аргументовано відповісти. Коли він звільниться, чи зможе він дати свідчення Міжнародному кримінальному суду стосовно того, що з ним робили. Чи вони будуть взяті до уваги, чи він таким чином доб’ється справедливості. Я йому впевнено сказав, що зможе. 

Яка процедура? Що треба зробити людям, щодо яких було вчинено воєнні злочини, і які хочуть про це розповісти і українським правоохоронним органам, і МКС?

Юрій Бєлоусов: Ми маємо повірити, що ніхто не вирішить проблеми українців крім нас самих. МКС може допомогти нам зробити те, чого ми не можемо зробити. Ми не можемо дотягнутися до вищого керівництва Російської Федерації через певні імунітети, які вони мають. Завдання МКС — покарати їх. Усіх решта ми каратимемо в наших судах або судах партнерів. 

Важливо вірити і довіряти нашій системі правосуддя. Приходити до нас і повідомляти.

Наші звільнені військовополонені проходять через допити. Із цивільними складніше, оскільки людину можуть звільнити, а ми навіть не знаємо, що вона була в заручниках. Тому вони мають звертатися до органів переслідування. 

Ми маємо спеціалізовані підрозділи по воєнним злочинам в 11 регіонах і центральний апарат. Люди мають прийти і дати свідчення.

Максим Буткевич: Якщо я знаю, що хтось із тих цивільних, які зі мною були (в російській неволі — ред.) звільнився. Він не знає, що робити. А я хочу повідомити, що він звільнився. Я можу звернутися до вашого апарату і сказати: «Зверніть увагу, він хоче говорити з вами»?

Юрій Бєлоусов: Він може прийти в будь-яку обласну прокуратуру. Там зафіксують його свідчення. Або найближчі органи поліції. 

Є сайт https://warcrimes.gov.ua/ , де є контактна інформація, куди можна повідомити. Але бажано повідомити фізично.

Максим Буткевич: Будь ласка, робіть це.

Закон про відповідальність за колабораціонізм

Максим Буткевич: Мене дуже хвилює тема Закону про відповідальність за колабораціонізм. Чи треба його привести у відповідність до міжнародних правових зобов’язань України? 

Юрій Бєлоусов: Законодавство недосконале. Керівництво Офісу генерального прокурора і наших органів досудового розслідування розуміють, що тут є питання. 

Роль неурядових та правозахисних організацій, які почали піднімати це питання, дуже важлива. Є однозначно позитивний рух, але ще багато чого треба зробити. Принаймі, є усвідомлення, що «це не ок». 

Які складнощі найбільше виникають у роботі 

Юрій Бєлоусов: Найскладніше — це втрачати своїх людей. 

Ми втратили двох слідчих, які загинули під час огляду місця подій. 

Друге — це обсяг даних, який вкрай складно опрацьовувати. Також відсутність доступу до територій. Значна кількість злочинів вчиняється там, куди ми фізично не можемо дотягнутися. Але використання сучасних методів, збору даних з відкритих джерел дозволяє трохи це компенсувати. 

Будь-що зібране громадською організацією поза межами офіційного розслідування ніколи не буде використано в наших судах. Тому треба взаємодіяти і шукати, як цей зібраний досвід легалізувати в межах нашого розслідування. У нас є стандарти. Кожен доказ має бути зібраний у певній процедурі. Без взаємодії ми втратимо цей доказ. 

Читайте також: «Для мене зараз пріоритет номер один — цінність життя» — уповноважена президента з питань захисту прав військовослужбовців

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження». 

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі