Кримінальна відповідальність за колабораціонізм: що відомо

Як зʼявився закон про колабораціонізм

Максим Буткевич: Альоно, розкажи, будь ласка, як зʼявився закон і, власне, яка, з твоєї точки зору, була основна його мета на весну 2022 року?

Дар’я Бура: І загалом розкажіть, що відбувається у законі про колабораціонізм? Яка зараз ситуація? Адже багато цивільних, мені здається, не дуже у контексті.

Альона Луньова: Давайте почнемо з початку, бо співпраця з ворогом не виникла у березні 2022 року, коли виник закон.

Точніше — не закон, а зміни до Кримінального кодексу України, які додали нову статтю — 111-1 (колабораційна діяльність), і встановили деякі рамки співпраці, за які держава каже, що буде кримінальна відповідальність.

Звичайно, співпраця з ворогом відбувалася і раніше. Просто вона іншим чином кваліфікувалася. Ми знаємо ці відомі переходи на бік ворога в Криму. Зокрема, правоохоронних органів. Ми на собі це також відчули.

Я, як кримська правозахисниця, відчула, коли правоохоронна система в Криму стала не українською. Люди, з якими працювали попередньо — вони просто перейшли на бік ворога.

Держава тоді кваліфікувала ці дії як державну зраду. Це і є державна зрада, бо це перехід під час війни на бік ворога.

Особливо, коли мова йде про правоохоронну систему і загалом державну систему — наші правоохоронці кажуть, що це державна зрада.

Пізніше, коли на Донеччині та Луганщині почалися активні бойові дії, і ще пізніше — коли відбулося певне затишшя — діяльність на окупованій території часто кваліфікувалася як щось повʼязане із терористичними організаціями. Фінансування тероризму, підтримка терористичних угруповань, участь в терористичних угрупованнях. І, фактично, через ці так звані терористичні статті кваліфікувалися багато питань, повʼязаних із співпрацею з ворогом. У 2022 році все змінилося.

Чому термін «колабораціонізм» викликає тригер

Альона Луньова: Скажу відверто, наприклад, ми у нашій організації були проти появи терміна «колабораціонізм» у Кримінальному кодексі. Загалом, через певну стигматизацію співпраці у такому разі, через відсилку до наслідків Другої світової війни, адже у слова «колабораціонізм» дуже конкретний негативний шлейф в українській мові.

В англійські мові слово «колабораціонізм» не має такого шлейфу. Там це рутинне слово — співпраця. Але в українській мові не було такого. Одразу виник, очевидно, негативний сенс, який повʼязаний з наслідками Другої світової війни та реакцією радянської влади на співпрацю з ворогом або її ймовірність.

Якщо ви пригадаєте, то масова депортація, зокрема, кримських татар, відбулася нібито як покарання за співпрацю. Тому в нашій культурі це дуже, мені здається, глибока травма. І тому ми, наприклад, були проти, щоб у Кримінальному кодексі зʼявилося це поняття. Бо знали, що одразу цим почнуть називати все підряд.

Яка різниця між колабораціонізмом і державною зрадою

Максим Буткевич: А що значить стигматизація? Якщо люди пішли на співпрацю з ворогом — вони колаборанти. Це факт.

Альона Луньова: Або ж — державні зрадники.

Максим Буткевич: А в чому відмінність між державною зрадою і колабораціонізмом?

Альона Луньова: Співпраця з ворогом — різновид державної зради. Державна зрада у нас одразу, на період воєнного стану — це довічне позбавлення волі.

Для того, щоб мати певну градацію, довелося ввести ще одну статтю. Хоча до того ми могли просто додати певних складів до державної зради, якщо говорити так — як ми бачили це до початку широкомасштабного вторгнення.

І ми навіть досліджували, як за колабораціонізм карали після Другої світової війни, бо це практика, яка була широко відома. Вона не була проаналізована детально. Вірніше, у нас, мені здається. Тільки Францію ми якось згадували, і при тому народні депутати просто говорили: «Нам потрібно, як у Франції». Не детально, кажучи чи досліджуючи, а як же там було у Франції. Тому ми спробували на початку 20-х проаналізувати як було. І, власне, активно були проти того, щоб додавати таке слово у Кримінальний кодекс, розуміючи, що це одразу призведе до використання цього слова не так вузько, як би хотіли наші законодавці.

Але, у 2022 році ця стаття зʼявилася. Вона зʼявилася, я би сказала блискавично, бо буквально 2 чи 3 березня 2022 року цей закон був проголосований у першому та другому читанні. Був взятий за основу та в цілому, ніяких дискусій, очевидно, не було. І, насправді, сенс ухвалення цього закону дуже прозорий.

Не може бути більш потужного меседжу від держави, ніж внесення певної діяльності у Кримінальний кодекс як караної.

Тобто, це був дуже потужний посил від держави, що будь-яка співпраця це погано. Так прописана стаття — доволі широко — склади доволі широкі. Будь-яка співпраця від словесної до переходу на бік ворога.

Зміни до Кримінального кодексу мали на меті превенцію колабораційної діяльності українських громадян?

Максим Буткевич: Я процитую звіт Центру прав людини ZMINA, який було оприлюднено минулого року. Він присвячений саме цій темі.

«Зміни до Кримінального кодексу України насамперед мали на меті превенцію співпраці українських громадян із окупаційною владою на територіях, які були та в перспективі могли бути зайняті ворожою стороною після 24 лютого 2022 року. Саме тому криміналізувалося широке коло діянь різноманітних суб’єктів, що призвело до значної кількості відкритих кримінальних проваджень. При цьому не враховувався досвід окупації Кримського півострова та окремих районів Донецької та Луганської областей, що вже на той момент тривала», — написали ви минулого року.

Не врахували у тому плані, що вже був напрацьований певний досвід, вже були провадження по тих, хто співпрацював із ворогом на окупованих до 2022 року територіях. Але це лишилося за рамкою уваги депутатів, які ухвалювали закон чи як?

Альона Луньова: Варто сказати, що ми, звичайно, на зелену кнопку у залі Верховної Ради не тисли. І мотивацію нардепів нам дізнатися складно. Але ми спілкувалися із декількома, які сказали, що вони не думали, що він прямо буде застосовуватися. Бо це була така «лякалка», що «не співпрацюйте, бо буде кримінальна відповідальність».

Ніхто, мені здається, тоді особливо не піклувався, як ця норма може бути застосована на практиці.

Чому власне ми написали так, і чому ми думаємо, що ідея була у превенції? Якраз тому, що так ми проаналізували цю статтю. Так вона виглядає. Чому не брався досвід попередній? Тому що ця стаття не розрахована на те, що може бути притягнуте до відповідальності широке коло осіб, які вже, наприклад, на момент початку широкомасштабного вторгнення, працювали на окупаційні органи влади. Тобто, там не може бути превенції.

Превенція могла бути тільки на територіях, які потенційно могли бути захоплені.

Наприклад, викладання в освітніх закладах, фактично, зараз криміналізоване. Але, коли ми візьмемо, наприклад, освітню систему Криму, яка була незаконно інтегрована в російський правовий простір і, очевидно, в освітній простір також. Освітян у Криму 20-30 тисяч. І, на момент набрання чинності закону, вся їхня діяльність стала миттєво криміналізованою.

Так, для новоокупованих територій це, можливо, була превенція. Людина думала «піти чи не піти на співпрацю». Але, якщо ти вже працював на окупованих територіях, це не каралося національним законодавством. А до 2022 року, наприклад, робота на окупованих територіях, якщо це не перехід на бік ворога, не переслідувалася українськи законодавством, але миттєво, у березні 2022 року почала.

Тому, власне, ми написали, що законодавець приймає таким чином закон. Він не подумав про те, а як він буде і може бути застосований до людей, які вже на момент набрання чинності цим законом, могли тривалий час обіймати певні посади на окупованих територіях, що були давно окуповані.

Які частини містить стаття про колабораціонізм

Альона Луньова: Давайте розберемося, що таке «колабораціонізм», якщо ми дивимося на статтю Кримінального кодексу.

У статті про колабораційну діяльність сім частин:

• Перша стосується будь-якої підтримки чи заперечення факту збройної агресії проти України.
• Друга частина — зайняття будь-яких посад в органах влади, які не повʼязані із керуванням, управлінням. Тобто, це секретарка, прибиральниця — будь-яка посада.
• Третя частина — впровадження освітніх стандартів країни-агресора, пропаганда в освітніх закладах.
• Четверта частина — провадження господарської діяльності на окупованих територіях. Тобто, будь-який бізнес та будь-яка передача будь-яких матеріальних цінностей окупанту. Якщо фермер віддав свій комбайн — це колабораційна діяльність.
• Пʼята частина — обійняття керівних посад, організаційно-управлінських посад в окупаційних органах влади.
• Шоста частина — організація виборів, референдумів і так далі.
• Сьома частина — правоохоронна, суддівська діяльність і так далі.

По суті, при бажанні, будь-яку діяльність, яка відбувається на окупованій території, можна вважати колабораційною.

Крім цього, є інші статті у Кримінальному кодексі, які стосуються, і які часто плутають із колабораційною діяльністю. Це, наприклад, передача даних про ЗСУ окупаційним органам влади чи РФ. Це може бути будь-яка передача інформації. Там же, поруч, десь може бути шпигування, навідництво. Воно все відокремлено. Це не колабораційна діяльність.

І залишається державна зрада. Є ще нова стаття, яка також зʼявилася у квітні 2022 року. Це пособництво країні-агресору. Але чим пособництво від колабораціонізму відрізняється — дуже складно сказати. І зараз ми бачимо по справах, що справи лікарів, наприклад, тих, хто працював начмедами, тобто очолював заклади охорони здоровʼя на окупованих територіях — їхня діяльність кваліфікується по іншій статті, не по колабораційній діяльності. Хоча по змісту вона нібито про співпрацю з ворогом. Тобто, по суті, колабораціонізмом можна вважати будь-яку співпрацю. Навіть якщо ти, теоретично, три літри молока віддав окупантам.

Єдина тут проблема, і дуже серйозна — це про те, наскільки взагалі може поставати питання про добровільність, коли мова йде про окуповані території. Коли тебе ввічливо навіть можуть попросити озброєні люди щось віддати. Чи можна сказати, що це добровільно? От Кримінальний кодекс каже: «Це добровільно».

Правоохоронці не доводять, а судді не досліджують умисел

Альона Луньова: Має відбувати дискусія про те, яка загалом мета притягнення до відповідальності за колабораційну діяльність. Адже, насправді, колабораційна діяльність мала б мати прямий умисел шкоди державі Україні.

Для того, щоб довести умисел, треба трішки постаратися. Правоохоронці мають довести, що людина, яка зробила будь-що, мала на меті шкоду державі Україні.

Проблема у тому, що ніхто це не доводить у судових рішеннях, які ми перечитали. Зараз більше 2 тисяч вироків суду по колабораційний діяльності, не рахуючи пособництво. Також є ще стаття, яка переслідує за глорифікацію країни-агресора. Вона у зовсім іншій частині Кримінального кодексу, вона далі. Там загалом тисячі також вироків.

І, насправді, можемо сказати, що у цих провадженнях загалом правоохоронці не доводять, а судді не досліджують умисел. Який може бути умисел у людини, яка, наприклад, працювала на посаді соціального працівника і продовжила працювати на цій же посаді в окупаційних органах влади? Чи є в діяльності, яка людиною проводилася, шкода інтересам України?

Одна справа, коли ти очолив окупаційні органи влади. Ти очолив і ніби собою уособив окупацію. Чи інша справа, коли наприклад, староста залишається в селищі, не йде на співпрацю, але залишається в селищі, лишається підтримати, допомогти громаді.

Невиїзд з окупації розцінювався як державна зрада?

Альона Луньова: Але, що важливо. Для багатьох тих, хто був в окупації, насправді, їхній невиїзд з окупації вже державою розцінювався як: або перехід на бік ворога і державну зраду, або колабораційна діяльність. Це був 2022 рік, і це тоді було також типу превенція, не знаю, як це назвати.

Але, ті представники органів місцевого самоврядування, які залишалися на окупованих територіях — вони ж переслідувалися країною-агресором у першу чергу.

Треба також розуміти, що колабораційна діяльність місцевого населення дуже часто є наслідком цілеспрямованої політики РФ. Коли вони нищать бізнес, вони, фактично, звужують коло місць куди ти можеш піти працювати, до тих, які конектяться так чи інакше з державою-агресором або окупаційними органами влади. Так само вони першими атакували органи місцевого самоврядування. І змушували, наприклад, роздавати гуманітарку. Роздача російської гуманітарки вважається нашими правоохоронними органами колабораційною діяльністю.

Що за три роки стало результатом ухвалення законодавства про колабораціонізм

Максим Буткевич: Наприкінці минулого року, одна із найавторитетніших у світі правозахисних організацій Human Rights Watch, оприлюднила спеціальний звіт теж із цього питання. Я процитую один із шматочків:

«У положеннях законодавства, що передбачає відповідальність за колабораційну діяльність, не приділено достатньої уваги наявності тиску чи примусових обставин, з якими стикається цивільне населення в умовах окупації. У звіті йдеться про те, як чинні положення дають можливість судам несправедливо карати мирних жителів, змушених співпрацювати з російською окупаційною владою, щоб захистити себе та своїх близьких».

На тепер, от три з гаком роки по тому як це законодавство було ухвалене, з метою превенції, передусім, співпраці з ворогом. Де ми зараз? Які наслідки воно має? Що за ці три роки стало результатом ухвалення цього законодавства?

Альона Луньова: Ми маємо, як я вже казала, більше двох тисяч вироків. Дуже мало апеляційних оскаржень. Багато вироків in absentia, особливо щодо тих, хто перейшов на бік ворога і дійсно собою уособлював окупацію, хто очолював окупаційні адміністраці, хто є правоохоронцями, які перейшлина бік ворога. І по них in absentia доволі багато, і зростає кількість вироків.

In absentia — це спеціальна процедура кримінального провадження (досудового розслідування та судового розгляду) за відсутності обвинуваченого.

На щастя, ми маємо зміну практики певної. І у нас якраз вийде, можливо, скоро черговий наш звіт по практиці, бо ми аналізуємо вироки по колабораціонізму регулярно.

Ми бачимо, що останнім часом все-таки зменшилася кількість справ по першій частині — публічна підтримка чи заперечення збройної агресії проти України.

Це навіть не злочин — це правопорушення по суті, за нього немає покарання у вигляді позбавлення волі. Але це найлегша для правоохоронців частина, бо, насправді, можна знайти пост в «однокласниках», навіть не пост, а репост чи лайк.

І тут дуже турбує, що ми багато, скажімо, стібалися, із законодавства та практики РФ, де вони карають за лайки. Ми, на жаль, частину цієї практики перейняли. Я маю сумнів, чесно кажучи, що це доречно робити навіть у період війни. Покарання всяких бабусь, які не розібралися і десь щось лайкнули, можливо, не є ефективним розподілом ресурсів правоохоронних органів?

Тому, ми бачимо, що, на щастя, кількість, наприклад, притягнення до відповідальності по першій частині є меншою. Однаково, це чверть усіх вироків, але менше, і це нас дуже радує.

У законодавстві про колабораційну діяльність повинні враховуватися умови окупації

Альона Луньова: Люди не розуміють, що таке колабораційна діяльність і називають «колаборантами» усіх. Немає розуміння, де закінчується кримінальне переслідування, де закінчується те, що передбачене Кримінальним кодексом.

І ми тут з Human Rights Watch дуже, скажімо, схильні погоджуватися у багатьох їхніх висновках — досі не змінилося нічого у цій статті. Як прийняли її у 2022 році — вона не змінювалася. Ніхто не хоче її чіпати.

Максим Буткевич: Оскільки, я сам правозахисник, у всякому разі, мене так називають, але зараз я беру інтервʼю у правозахисниці, тому звертаюся так — скажи, будь ласка, Альоно, ви як правозахисники, що хочете «не притягати до відповідальності тих, хто пішов на співпрацю з ворогом? Ви серйозно адвокатуєте не притягнення до відповідальності і не покарання тих, хто шкодить національній безпеці? От ви критикуєте цю статтю — це в умовах війни. Може, ви пʼята колона взагалі? Що це таке?».

Альона Луньова: Є такі люди, які так нам і пишуть в коментарях. Але, насправді, ми за те, щоб колаборанти несли відповідальність. Щоб вони відповідали перед Кримінальним законодавством. Усі люди, які шкодять національним інтересам України — мають відповідати за це. Питання лише в тому, де ми поставимо межу шкоди національним інтересам України.

Хочеться щоби слідство дійсно вивчало чи це шкодить національним інтересам України. Щоби хоч якась була співмірність покарання з тим, що людина скоює.

Це перша історія. Друга — це про врахування умов окупації. Адже, ти читаєш Кримінальний кодекс і наче в нас немає окупованих територій, а окуповані території це такі самі території як ось тут, в Києві. По рівню свободи, волі у прийнятті рішень. Ніби ніхто нікого не примушує і людина враз захотіла перейти на бік ворога. Ну хоч трошки обставини, за яких людина, наприклад, погодилась співпрацювати, мають бути досліджені. Це дуже важливо.

Люди, які залишилися та забезпечують життєдіяльність окупованих територій і, при цьому, не шкодять національним інтересам України, не мали би нести кримінальну відповідальність

Максим Буткевич: Ми бачимо у різних звітах історії людей, які залишилися, наприклад, електриками та відновлювали енергопостачання. Історія завідувачки місцевої бібліотеки, яка не припинила роботу бібліотеки, бо вона обслуговувала передусім дітей, але потім, відповідно, була звинувачена у колабораціонізмі. І ці люди потрапили під цю статтю при тому, що зазначається і у вашому звіті, і у звіті Human Rights Watch та в інших документах, що відсоток засудження за цією статтею — майже 100%. Дуже мало не засуджень і ти загадувала, що мало апеляцій, але вони ж подаються не лише захистом, а й обвинуваченням. І більшість апеляцій, наскільки я розумію, у всякому разі на минулий рік, призводили до більш жорсткого покарання, ніж у першій інстанції.

Чи правильно я розумію, що через те як сформульована ця стаття, фактично, ламаються долі людей, які не пішли на співпрацю з ворогом, але намагалися вижити та допомагали вижити своїм своїм громадам? Чи призводить це до людських трагедій? Я правильно розумію наповнення вашої критики, передусім?

Альона Луньова: Почну із відповіді на питання про ламання доль. Пожежники, які у нас 100% засуджуються за державну зраду, електрики, медичний, соціальний персонал, освітяни, за нормами МГП — ті люди, які забезпечують життєдіяльність окупованих територій. Вони не мали би нести кримінальну відповідальність.

Кримінальний кодекс України не містить виключень загалом.

Зміна в законі має відбутися через те, що є багато людей, які залишаються для забезпечення життєдіяльності, які допомагають цивільним виживати. Тому, якщо наші люди залишаються в окупації і, при цьому, не шкодять національним інтересам України, вони не очолюють адміністрації, вони не приймають рішень щодо шкоди національним інтересам України і громаді, то, напевне, треба, все ж, для них робити певні виключення.

Освітяни в окупації — найболючіша категорія

Максим Буткевич: Ти згадала про освітян. І це болюче питання.

Альона Луньова: Я хочу сказати, це важливо, що насправді кримінальна відповідальність не має бути єдиною. Усунення від обійняття певних посад чи обмеження права на обійняття посад у майбутньому може бути не через кримінальне переслідування, а через певні інші адміністративні інструменти. Держава поки до них не дійшла.
Не обовʼязково людей саджати.

І у людей нашого суспільства немає запиту «щоби всі сіли до вʼязниці».

Є запит на те, щоби людина, яка обіймала посади в окупаційних органах влади, наприклад, не обіймала їх більше в державних органах влади.

Освітяни насправді найболючіша категорія. І в них всередині освітнього середовища йде дуже серйозна ґрунтовна дискусія щодо колабораціонізму.

Чому не змінюють законодавство про колабораційну діяльність ?

Максим Буткевич: Отже, три з гаком роки після ухвалення змін до законодавства, ухвалення статті 111-1 Кримінального кодексу за колабораційну діяльність. Я зараз спираюся на звіт Центру прав людини ZMINA, на звіт Human Rights Watch та інших організацій: по-перше це призводить до того, що люди, які не мали умислу на співпрацю з ворогом і на шкоду державним інтересам України потрапляють під цей закон. Не всі, звісно, але є такі випадки. Друге, це, якби не звучало, порушує міжнародні правові заобовʼязання України, бо у нас дуже широка рамка задана у цьому законі і у нас за одні і ті самі ситуації у різних регіонах різні вироки. І навпаки, за різні ситуації одні і самі вироки різними судами. Принцип правової визначеності Україна зобовʼязалася поважати. Фактично, ми порушуємо цим законом свої міжнародні правові зобовʼязання. І це, до речі, визнала, акуратно натякнула, Генеральна прокуратура України. Я закликаю подивитися нас випуск із представником ОГП, де ми про це теж згадуємо. І третє, щодо шкоди національним інтересам, отут я процитую знову звіт Human Rights Watch:

“Чинні положення українського законодавства про відповідальність за колабораційну діяльність мають зворотній ефект, оскільки, з однієї сторони, фактично заохочують українців їхати з окупованих території, а з іншої змушують тих, хто залишається, незалежно від їхніх симпатій, радше боятися, ніж вітати українську владу після їх звільнення. На їхню думку, це ускладнює відновлення територіальної цілісності України та процес реінтеграції звільненого населення”.

Я це підтверджую, я спілкувався з людьми на окупованих територіях, коли перебував у полоні. Вони, незалежно від своїх переконань, бояться повернення української влади і це дуже активно використовує російська пропаганда. Бояться, що їх будуть притягати до відповідальності за те, чого вони не мали умислу робити. Чи не виходить, що ми, фактично, цим допомагаємо ворогу у його інформаційно-психологічній діяльності? Чому не змінюють цю частину законодавства?

Альона Луньова: Ніхто не хоче чіпати цю тему, бо у суспільстві немає серйозного консенсусу. У народних депутатів є бажання, принаймні було минулого року, лише посилити відповідальність, додати ще частин. Наприклад, була ідея криміналізувати отримання паспорта РФ в окупації.

І наразі я маю це сказати — отримання паспорта РФ на окупованих територіях не є злочином і не тягне за собою позбавлення українського громадянства.

Не змінюють, бо політично ніхто не хоче обговорювати із суспільством «хто ж є колаборантом». Не хочуть бути ініціаторами полегшення відповідальності за колабораціонізм, адже війна триває.

Є, певно, така ідея «давайте ми зараз поки так, а потім розберемося і врешті амністуємо, кого там треба буде». Я вважаю, що дуже важливо абсолютно сміливо говорити про зміни до законодавства, які мають на меті, у тому числі, реінтеграцію нашу та нашого населення.

Це дуже важливий сигнал для них, що ми їх чекаємо, що наші слова про український Крим та Донецьк не порожні звуки, що ми думаємо про те як їм жилося в окупації.

Законодавство має бути змінене і без змін до нього мало що можна зробити. Треба його змінювати, але так само треба більше думати про те, як наші люди будуть повертатися після окупації. Адже після окупації є життя і нам треба якомога більше людей закликати виїздити з окупації та підтримувати тут.

Звіти, які цитувалися у випуску:

1. Звіт Human Rights Watch за темою антиколабораційного законодавства.
2. Звіт Центру прав людини ZMINA: «Виживання чи злочин: як Україна карає за колабораціонізм».
3. Звіт Центру прав людини ZMINA: «Відповідальність за колабораціонізм: як змінилася судова практика?»

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».