Від справи Міндіча до відставки Єрмака: як антикорупціонерів намагалися змусити мовчати

Від окремих випадків до системного тиску

Максим Буткевич: Нещодавно Центр прав людини ZMINA оприлюднив дослідження «Системний тиск на антикорупційних діячів: практики 2025–2026 років». Чому вам видалося важливим провести це дослідження і як виникла його ідея?

Тетяна Печончик: Ідея виникла майже рік тому. Ми всі пам’ятаємо, як чимало українців вийшли на масові протести проти спроби знищити незалежність НАБУ та САП. Цим подіям передували менш публічні, але дуже вагомі факти.

Зокрема, 11 липня відбулися обшуки у голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна — одного з найвідоміших антикорупційних активістів. А вже 21 липня обшуки пройшли у понад півтора десятка детективів НАБУ. Зрештою це призвело до того, що двох детективів відправили до СІЗО — зокрема Руслана Магамедрасулова, який, як згодом стало відомо, розслідував справу Міндіча.

Наше дослідження базується на аналізі 29 справ. Це провадження щодо детективів та інших співробітників НАБУ, кейси Віталія Шабуніна та юристки ЦПК Олени Щербань, а також пов’язаних осіб — наприклад, батька одного з детективів та свідка у справі. Проти них, на нашу думку, сфабрикували кримінальні провадження. Йшлося не про поодинокі випадки переслідування окремих людей, а про скоординовану атаку влади на антикорупціонерів — як всередині державних органів, так і в громадському секторі — з метою залякати їх і змусити мовчати.

Що надзвичайно важливо: хоча суспільство й відстояло незалежність НАБУ та САП, у влади залишилися заручники. Усіх цих людей протягом року продовжували тягати по судах. Тож ми детально проаналізували, що відбувалося з усіма цими справами впродовж року.

Як окремі справи склалися в єдину систему

Дарʼя Бура: У назві дослідження йдеться про системний тиск на антикорупційних діячів. За якими саме ознаками можна говорити про сформовану систему, а не про окремі резонансні випадки?

Тетяна Печончик: Якщо взяти такі провадження, як державна зрада, ДТП чотирирічної давнини, справи щодо незаконного виїзду за кордон Геннадія Боголюбова чи провадження про незаконне збагачення — на перший погляд, ці історії не мають між собою нічого спільного. Але у своєму дослідженні ми доводимо, що всі вони поєднані в єдину систему. Ці справи не мають стосунку ні до правосуддя, ні до прав людини, адже їхньою справжньою метою була атака на тих, хто викривав корупцію. Ішлося як про співробітників НАБУ, так і про Центр протидії корупції, який жорстко критикує корупцію в найближчому оточенні президента Зеленського.

Усі переслідування, обшуки, кримінальні справи відбувалися паралельно зі спробою законодавчо послабити або, скажемо чесно, знищити незалежність НАБУ та САП. Справа Міндіча сталася вже пізніше, але все йшло до цього: детективи розслідували топкорупцію, і через це відбулася скоординована атака на щонайменше 29 осіб, яких ми зафіксували у звіті.

Ганна Чехович: Додам щодо того, як ми порівнювали ці випадки. Ми зібрали 29 кейсів, але це не означає, що за рік тиску зазнали лише ці люди. Взагалі ми моніторимо ситуацію довкола багатьох діячів. Наприклад, очільниця антикорупційної організації «Межа» Мартина Богуславець не увійшла до цього дослідження, бо проти неї застосовували дещо інші методи.

Натомість щодо цих 29 осіб використовували абсолютно однакові інструменти: обшуки без ухвал суду, вилучення техніки та скоординовані інформаційні атаки, які розпочалися ще в лютому 2025 року.

Тетяна Печончик: Також застосовувалося незаконне насильство.

Збіг усіх цих атак у часі та той факт, що абсолютно всіх фігурантів об’єднувала саме антикорупційна діяльність, дали нам підстави для гіпотези: це була єдина скоординована атака влади на антикорупційний сектор.

Максим Буткевич: Тобто, за висновками вашого дослідження, йшлося про сплановану кампанію проти антикорупційних органів та діячів, мета якої — обмежити або знищити їхню незалежність? Чи правильно я зрозумів?

Тетяна Печончик: Так. Це робилося як через спроби ухвалити закони для підриву інституційній незалежності органів, так і через залякування людей, які там працювали, — зокрема детективів, які розслідували топкорупцію в оточенні президента.

Про 4 формати тиску та рівень координації атак на антикорупціонерів

Максим Буткевич: У дослідженні виокремлено чотири формати тиску:

• Перший — обшуки, затримання, вилучення техніки та застосування запобіжних заходів щодо співробітників антикорупційних структур і громадських активістів.
• Другий — тиск через сам факт відкриття та ведення кримінальних проваджень.
• Третій — інституційний і політичний вплив. Тут варто зацитувати звіт: «У задокументованих випадках кримінально‑процесуальні дії щодо антикорупційних діячів відбувалися паралельно з використанням інструментів політичного впливу — передусім змін до законодавства, парламентських процедур і рішень органів виконавчої влади, спрямованих на зміну правил функціонування антикорупційної системи, перегляд засад незалежності функціонування НАБУ і САП та підрив легітимності антикорупційної інфраструктури».
• Четвертий — інформаційні кампанії з масштабним залученням анонімних телеграм-каналів.

Усі ці типи тиску відбувалися одночасно та корелювали в часі: хвиля обшуків у працівників НАБУ збіглася з голосуванням у Верховній Раді за закон, що обмежував повноваження НАБУ і САП, а також із медійною дискредитацією цих органів. Це вимагає координації на дуже високому рівні. Як можлива така кампанія і чи є розуміння, на якому рівні ухвалювалися рішення та здійснювалася координація?

Тетяна Печончик: Якщо проаналізувати наш звіт, стає очевидно, що між собою дуже чітко дії координували три структури: Служба безпеки України, Державне бюро розслідувань та Офіс генерального прокурора.

Максим Буткевич: Чи є розуміння, вони діяли з власної ініціативи, чи йшлося про замовлення від політичного керівництва?

Тетяна Печончик: Прямих доказів ми не маємо, але із загального контексту випливає, що це здійснювалося в інтересах приховування топкорупції в найближчому оточенні президента Зеленського.

Згадаємо справи, які передували цим подіям. У червні минулого року оголосили підозру одному з найближчих соратників президента — Олексію Чернишову, який на той момент очолював Міністерство національної єдності. Також оголосили підозру колишньому заступнику керівника Офісу президента Ростиславу Шурмі. Паралельно готувалася підозра й Тимуру Міндічу — вона тоді ще не була вручена, але детективи над нею активно працювали.

Тому ми можемо припустити, що це не була ініціатива виключно згаданих трикутника СБУ, ДБР та ОГП, а що процес міг координуватися безпосередньо з вулиці Банкової, наприклад. Але це моє припущення.

Чому тиск на антикорупційні органи та громадських активістів це частини однієї історії?

Дарʼя Бура: Дослідження розглядає не лише тиск на державні антикорупційні органи (НАБУ, САП), а й на представників громадянського суспільства: журналістів-розслідувачів, активістів та громадські організації. Чому ви об’єднали випадки тиску на працівників антикорупційних органів і громадських активістів? Чи свідчить це про те, що тиск спрямований на всю антикорупційну екосистему?

Ганна Чехович: Ми виходили з гіпотези, що масові обшуки без ухвал суду, які проходили 21 липня 2025 року у детективів НАБУ, та обшуки 11 липня того ж року у Віталія Шабуніна — це частини однієї історії. В обох випадках використовували однакові інструменти.

Паралельно проти Центру протидії корупції та детективів розгорталися потужні дискредитаційні медіаатаки. Ми проаналізували це через призму Європейської конвенції з прав людини, зокрема статті 18, яка забороняє використання формально легальних механізмів із прихованою метою. У цих справах формальні процедури застосовувалися не для розслідування, а для зупинення антикорупційної діяльності.

Далі тиск почав поширюватися на пов’язаних осіб:

• Олена Щербан: коли юристка почала представляти в суді детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова (до цього вона представляла Шабуніна), проти неї одразу подали дві скарги з вимогою анулювати адвокатську ліцензію. А вже у вересні пройшли обшуки у її брата — колишнього детектива НАБУ Тараса Лікунова.
• Юсуф Мамешев: свідок у справі Магамедрасулова. Детектива звинувачували у намірах «збувати коноплю до РФ» на основі телефонного запису, де прокуратура замість слова «Узбекистан» нібито почула «Дагестан». Коли Мамешев прийшов до прокуратури й засвідчив, що розмова була з ним і йшлося саме про Узбекистан (що повністю розвалювало версію обвинувачення), проти нього негайно відкрили справу за «неправдиві свідчення». Більше того, попри впорядковані військові документи, наступного дня його внесли до розшуку та відправили на ВЛК, використавши мобілізаційні заходи як інструмент тиску.

Саме тому ми охопили ширшу картину: тиск застосовується не лише проти детективів, а й проти їхніх адвокатів, свідків та родичів, які допомагають розслідувати топкорупцію.

Навіщо залякували антикорупціонерів?

Дарʼя Бура: На що був розрахунок організаторів цих атак? Чого прагнули досягти ті, хто діяв подібними методами, якщо з вашого дослідження неозброєним оком видно, що це системна історія?

Тетяна Печончик: Головна мета полягала в тому, щоб залякати і зупинити подальші розслідування. На той момент уже вручили підозри частині найближчого оточення президента, а щодо інших фігурантів матеріали готувалися. Завдяки тому, що суспільству вдалося відстояти незалежність НАБУ та САП, ці справи зрештою оприлюднили, що призвело зокрема до підозри та відставки керівника Офісу президента Андрія Єрмака. Але влітку минулого року це була відчайдушна спроба заблокувати процеси, адже ініціатори атак чудово розуміли, до чого все йде.

По-друге, йшлося про пряме залякування конкретних детективів, які розслідували топкорупцію. З неформального спілкування з детективами ми знаємо, що це дійсно чинило на них колосальний психологічний тиск. Особливо враховуючи специфіку самих обшуків: вони відбувалися між п’ятою та шостою ранку, одразу після нічної російської ракетної атаки. Були зафіксовані випадки незаконного застосування сили та побиття — попри те, що ніхто не чинив спротиву. Людей силою змушували розблоковувати гаджети.

Крім того, вилучення робочої техніки детективів, де зберігалися матеріали кримінальних проваджень, мало й додаткову практичну мету — отримати несанкціонований доступ до таємниці розслідувань, які вони вели.

Обшуки без ухвали: що стоїть за «невідкладністю»

Максим Буткевич: У цілій низці проаналізованих випадків обшуки здійснювалися без ухвали слідчого судді. Навіщо? Чи є це інструментом психологічного тиску, чи намаганням обійти запобіжні норми законодавства?

Тетяна Печончик: Зазначу, що сам по собі обшук без ухвали слідчого судді не є безумовно незаконним. КПК це дозволяє — наприклад, якщо є ризик втрати доказів або коли злочин відбувається безпосередньо зараз і потрібне негайне втручання.

Проте у досліджених справах жодної нагальної потреби не було. Це чітко видно, наприклад, на справі про ДТП. Одним із тих, до кого увірвалися з обшуком, був детектив, якого обшукували у справі про ДТП чотирирічної давнини. У чому була необхідність вдиратися о 5-й ранку без ухвали слідчого судді через 4 роки після аварії — у справі, яка роками була без руху й не передавалася до суду?

Саме такі деталі й вказують на системність. Якби це був один ізольований випадок, це виглядало б просто дивно. Але ми проаналізували 29 справ: у 24 з них проходили обшуки, і в 20 випадках із 24 їх провели як «невідкладні» — без ухвали судді.

Усе це супроводжувалося незаконним застосуванням сили, побиттям, вдяганням кайданок, незаконним утриманням та обмеженням свободи пересування. Ми зафіксували цілий букет порушень.

Через це вже подано заяву до Європейського суду з прав людини у справі Віталія Шабуніна та детективів НАБУ. Захист вказує на порушення низки статей Європейської конвенції з прав людини:

• Стаття 3 — заборона катування;
• Стаття 5 — право на свободу та особисту недоторканність;
• Стаття 6 — право на справедливий суд;
• Стаття 8 — право на повагу до приватного і сімейного життя;
• Стаття 18 — межі застосування обмежень щодо прав (рідкісна стаття для ЄСПЛ, яка забороняє використовувати формально легальні інструменти з прихованою метою).

З огляду на сукупність цих фактів ми розраховуємо на належний розгляд справи в ЄСПЛ.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».  

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі