Катерина Мацюпа: Інсулінорезистентність, що це таке: діагноз, стан, синдром, симптом?
Анна Остапчук: Інсулінорезистентність — це нечутливість наших клітин до інсуліну. Це не діагноз.
Інсулін — це гормон нашої підшлункової залози. Уся наша їжа містить білки, жири та вуглеводи. Вуглеводи у процесі травлення розпадаються на прості вуглеводи: глюкозу, фруктозу і галактозу. Ця глюкоза, яка підвищується в крові, підвищує рівень інсуліну. Так має бути, це фізіологічно.
Для того, щоб кожна клітина нашого організму змогла «поїсти», потрібен інсулін. Але у нас є клітини, які живляться тільки з інсуліну, а є клітини, які можуть живитися без інсуліну.
Глюкоза є за межами клітинки, тобто в кровотоці. Інсулін є провідником. Щоб затягнути глюкозу всередину клітини й «погодувати» її, інсулін є ключиком. Він відмикає там спеціальні канали, які втягують глюкозу всередину клітини. І вона стає «ситою». Інсулінозалежні клітини мають печінка, м’язи та жирова тканина. Усі інші органи є інсулінонезалежними.
Наші дуже важливі органи, такі як головний мозок, нирки, нервова тканина, сітківка ока, судини, мають «їсти» обов’язково, їм треба вижити. І тому вони можуть споживати цю глюкозу з кровотоку. Ці тканини не мають резерву глюкози. Тобто, тільки вони можуть споживати ту глюкозу, що є у кровотоці. А печінка, м’язи й жирова тканина накопичують глюкозу на період голодування. Основна ціль нашого організму — підтримати сталий рівень глюкози у крові. Незалежно від того, чи поїли ми у цей момент, чи спимо, глюкоза має бути сталою, щоб наш організм функціонував нормально.
Читайте також: Чому при діабеті виникає втома та як запобігти цій хворобі?
Наприклад, наш мозок може споживати майже 6 грамів глюкози на годину. Він має її десь брати. Для цього в нас в організмі утворюються резерви. От саме інсулін і допомагає цим клітинам, печінці, м’язам і жировій тканині накопичувати резерви. У нормі, якщо ми говоримо про здорову людину, цих резервів в організмі вистачає майже на одну добу. Якщо ми зовсім не їмо. Якщо ми говоримо про дитину, то на 12 годин вистачає.
Іноді так буває, що клітини стають нечутливими до інсуліну. На це впливає дуже багато факторів. Ми маємо зрозуміти, що 80% усієї глюкози, що буває в кровотоці, утилізують саме ці тканини, що є інсулінозалежними. І так буває, що вони дійсно перестають «бачити». Тобто, на одну і ту ж концентрацію глюкози інсуліну треба значно більше, щоб ці тканини, клітини її побачили та змогли затягнути.
Комусь, щоб утилізувати глюкозу, треба одна доза інсуліну, комусь — значно більша. Клітин підшлункової залози десь близько мільйона. Вони потихеньку виробляють інсулін, накопичують, виділяють в кровотік. Коли їм треба працювати щоразу більше, щоб створити резерв, вони виснажуються, перестають працювати як слід. Тож рівень глюкози у крові зростає. Але клітина його не бачить і не може засвоїти.
Хто першим напише історію, а також хто напише найбільш розлогу історію — у коментарях на YouTube або на електронну скриньку katerunamatsiupa@gmail.com, отримає у подарунок книжку «Школа контролю цукрового діабету» про те, як жити з цукровим діабетом і мати шанс на довге та якісне життя
Катерина Мацюпа: Інсулінорезистентність: як зрозуміти, що вона є?
Анна Остапчук: Цей діагноз можна встановити клінічно. Перше, на що треба звернути увагу, — об’єм талії. Це те, що ми можемо виміряти кожен удома.
За європейськими мірками об’єм талії у жінок має бути до 80 сантиметрів, а у чоловіків до 94 см. Американські мірки: об’єм талії жінок — до 88 см, у чоловіків до 102 см. Відкладення жиру саме на животі, є ризиком інсулінорезистентності.
Коли їмо щось висококалорійне, маємо жирові відкладення. Це є вільні жирні кислоти. Вони викликають нечутливість клітин до інсуліну. Ожиріння призводить до інсулінорезистентності, а не навпаки. Якщо ми говоримо про вторинну інсулінорезистентність, де 85% це дійсно мають ожиріння. Ми можемо сказати, що є дійсно відсоток людей з інсулінорезистентністю, які не мають ожиріння, але сьогодні ми не про них.
Щодо об’єму талії. Що це значить «вісцеральний жир»? Це жирові відкладення навколо органів. Вони є всередині. Оце «рятувальне коло» довкола талії негативно впливає на організм. Оце абдомінальне ожиріння — це ризик серцево-судинних захворювань, неалкогольної жирової хвороби печінки, навіть хвороби Альцгеймера.
Крім об’єму талії нам важливо звернути увагу на співвідношення об’єму талії до об’єму стегон. У жінок це має бути десь 0,85. Якщо ми говоримо про чоловіків — 0,95. Треба об’єм талії поділити на об’єм стегон.
Частіше візуально, як ми бачимо, це людина, у якої тип фігури «яблучко». Наступне — зміна шкіри. Є таке поняття, як «acanthosis nigricans». Це коли у складках шкіра темнішає. Або є ще такий стан, як папіломатозний. Тобто, коли у цих ділянках починають утворюватися папіломи, яких не було раніше.
Після огляду, ми можемо скеровувати на аналізи. Одразу скажу, що золотим стандартом для того, щоб зрозуміти, чи є інсулінорезистентність лабораторно, це є клемп-тест. У нас його не проводять, це достатньо дорогий тест. Його роблять лише у стаціонарі. До чотирьох години займає. Це нереально у наших умовах проводити кожному.
Тож лабораторно дивимося глюкозу натщесерце, дивимося інсулін, їх множимо і ділимо на сталий коефіцієнт і отримуємо норму.
Інсулінорезистентність, якщо нічого не робити, призведе до метаболічного синдрому. А він призведе до купи наслідків.
«З понеділка!» — подкаст про те, як почуватися добре у власному тілі щодня. Попередні випуски можна переглянути ТУТ
Уся інформація, обговорювана під час програми, має виключно інформаційний характер. За будь-якими запитаннями стосовно вашого здоров’я, призначення будь-яких препаратів, методів лікування тощо звертайтеся до сімейного лікаря або до профільних лікарів.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту