Інеса Порошина: Мій фах став частиною мого життя, це і є моє життя. І якщо я поважно ставлюся до нього і до себе, то я маю підходити до цього фаху. А він вимагає від мене бути сильною, бути завжди в змозі зробити щось таке, щоб люди не відчули, що я втомлена або я не доспала, або в мене поганий настрій. Я маю щось зробити, щоб відчувати себе фахівчинею. Я, безумно, маю відповідати за свою фізичну форму.
Інеса Порошина: Перше — має бути дуже ясна голова, ясний мозок. Тому що емоції — це дуже добре, але коли тебе поглинають емоції, то дуже важко контролювати ситуацію. А музикант на сцені завжди має бути дуже з холодною головою.
По-друге, я повинна мати фізичну форму, щоб виконувати твори на фортепіано. А цей інструмент не дуже легкий. Хоч і здається зі сторони, що грати дуже легко, але все одно треба мати якісь сили, в тому числі й фізичні. Важлива вправність. Треба, щоб м’язи відповідали твоєму бажанню щось зробити. І плечі, і руки, і пальці — все це має бути під моїм контролем. Це з одного боку.
З іншого боку, це має бути такий рівень, щоб цього не було помітно. Адже коли помітна робота музиканта на сцені, то це не дуже цікаво. Це має виглядати так, нібито тобі дуже легко грати. І часом так себе і відчуваєш.
Читайте також: Фізичні вправи зроблять вас морально стійкішими
Інеса Порошина: Я маю відчувати своє тіло, що воно активне, що воно свіже, що воно пробуджене, а не таке мляве, що я маю з ним розмовляти, а не з інструментом. А що для цього треба робити? Для мене (на щастя, я дуже це люблю) — це приводити себе в форму. Я приділяю увагу своїй фізичній формі, але не так, як якийсь фанатик, а з помірністю. Але це для мене дуже важливо і необхідно — як вмиватися, як пити воду.
Катерина Мацюпа: А можете поділитися, про що це? Тобто це якісь фізичні вправи, це якийсь біг, прогулянки?
Інеса Порошина: Це все разом. Але до цього я прийшла не одразу. Коли мені було 20-25 років, в мене не було часу на такі речі. Я щось таке час від часу робила: якісь спортивні тренування аматорські, бадмінтон, тощо. Я дуже люблю подорожувати, ходити пішки. Але так, щоб кожного дня я щось таке робила, такого не було. Але потім, з часом, я зрозуміла, що мені заважає бути в формі, якась недостатня в мене була фізична форма.
І якось я захворіла на запалення легень. А для музиканта, піаніста, це втричі складніше. Коли музикант грає, то в нього часто виходять затримки дихання. Особливо в піаніста — коли довга фраза, то ти затримуєш дихання. І коли в тебе якісь проблеми зі здоров’ям, то це помножується на твій фах і дуже заважає лікуванню.
Я хотіла скоріше одужати, і мені дуже мудрий лікар сказав, що мої легені мають бути розвинені більше, щоб я відчувала себе добре. Якщо не буду за цим слідкувати, то я можу отримати астму за якийсь час. А я не дуже хотіла астму. І він мені сказав, що треба бігати. Мені тоді було за 30 років, і я вперше почала бігати.
Зараз я люблю цю справу, і всім раджу. Час від часу, два-три рази на тиждень, я невеличкі свої пробіжки роблю. Раніше це було десь поруч з домом, де були пустирі, а зараз це сквер. А я ще й не маю часу, то йду до школи, до стадіону, і там роблю невеличку пробіжку на три-чотири тисячі кроків. Раніше це було щодня, але зараз я зрозуміла, що не завжди можу собі це дозволити.
Але я кожного дня роблю невеличкий комплекс вправ. Я поєдную там якісь прості йогівські вправи на гнучкість, на дихання, щось з цигуну, щось із загальних, важливих для себе вправ. Цей комплекс для мене дуже важливий.
Наприклад, у мене був день концерту, а вночі був обстріл, гроза, і ми не спали. Вранці я прокидаюся ніяка, і дощ такий, що вийти не можна. Все ж таки я зробила свій комплекс, десь на пів годинки, на хвилин сорок. Потім прийняла душ з холодною водою наприкінці, і все нормально.
Катерина Мацюпа: Це дуже класний сценарій. Контрастний душ корисний людям для здоров’я. Тільки з ним треба бути акуратним тим, хто, наприклад, раніше ніколи не практикував цього.
Інеса Порошина: Я вважаю, що давно, давно-давно треба було перейменувати нашу консерваторію. Я знаю точно, що в нас є багато людей, композиторів, які є нашою гордістю. Необов’язково це має бути тільки Микола Лисенко. Хоча я вважаю, що треба, щоб консерваторія мала ім’я Лисенка.
Я вважаю, що можна дати ім’я й сучасних композиторів. Але це для мене безумовно має бути перейменовано, тому що академія наша, рідна.
Катерина Мацюпа: Музику російських композиторів ви зараз виконуєте?
Інеса Порошина: Ні. З багатьох причин. І це тема, може, окремої розмови. Зараз мені некомфортно це робити. Я відчуваю в ній якусь неправду, агресію. Навіть ту музику, яку я дуже любила в радянські часи, — Шостаковича, щось з Чайковського — зараз мені важко слухати. Бо в Шостаковича я бачу якийсь деструктивний для мене елемент, хоча я відчуваю, що це геніальний композитор. І я без цієї музики дуже спокійно входжуся.
Читайте також: «Китайський слід» у конфлікті в НМАУ: чому досі не позбулись імені Чайковського?
«З понеділка!» — подкаст про те, як почуватися добре у власному тілі щодня. Усі попередні випуски можна переглянути ТУТ
Уся інформація, обговорювана під час програми, має виключно інформаційний характер. З будь-якими запитаннями стосовно вашого здоров’я, призначення будь-яких препаратів, методів лікування тощо звертайтеся до сімейного лікаря або до профільних лікарів.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі