Аби дитина мала змогу пережити те, що відбувається навколо неї сьогодні, їй треба вивільняти емоції та говорити про них: Олена Холоденко про проєкт «Почуймо дитину»
Гості: Олена Холоденко — координаторка проєкту, журналістка, комунікаційна менеджерка «Української мережі за права дитини».
Олексій Гелюх — психотерапевт онлайн-платформи «Аврора», тренер з проведення навчання фахівців, психолог, який працював з трьома організаціями-членами «Української мережі за права дитини».
«Почуймо дитину» — проєкт «Української мережі за права дитини» у партнерстві з Громадською організацією «Еммаус» у межах її проєкту «LOGIN: робота та інклюзія молоді з інвалідністю та сиріт у Харкові» за підтримки Регіону Ємілія-Романья (Італія). У цьому проєкті діти з непростими долями та досвідом війни є співрозмовниками журналістів. Запитання для проведення цих інтерв’ю готувалися з психологом, аби вони були максимально екологічними для дитини. Відповіді, міркування дітей допоможуть експертам побачити плюси та мінуси системи у вихованні дітей саме цієї вразливої категорії. Аби дитина довіряла журналісту, під час інтерв’ю могли бути присутні відповідальні дорослі, соціальні працівники, які супроводжують сім’ї з дітьми.
Чому важливо вміти чути голоси дітей?
Олена Холоденко: Ідея проєкту виникла таким чином. Психологиня Світлана Ройз, яка працює з дітьми, якось сказала «Якщо можете не записувати дитину, не записуйте». Це стосується ситуації оперативної журналістики. Вона зверталася до журналістів. Коли вони висвітлюють якусь подію, це трагічно та швидко. Дітям неможливо в цей момент забезпечити всі умови, щоб їхнє інтерв’ю було безпечним. Ми з нашими партнерами поставили в фокус дитину. Ми захотіли почути її голос. Аби дитина мала змогу пережити все, що відбувається навколо неї сьогодні, їй треба вивільняти пов’язані з війною емоції й говорити про них. А дорослим буде легше зрозуміти потреби дитини, зарадити їй.
Наші герої — діти позбавлені батьківського піклування, діти сироти, які виховуються в прийомних сім’ях, ДБСТ, будинках підтриманого проживання, вихованці інтернатних закладів. Голосом відповідальних дорослих ми розповідали ці історії в спільному з «Громадським радіо» проєкті «Сімейний альбом: Діти війни». Зараз, можна сказати, ми його продовжуємо з голосу дітей.
Це важкі історії про їхнє життя під час війни (перебування під обстрілами, тимчасова окупація, евакуація, нові умови проживання в Україні чи іншій країні). Ми записали 5 розмов з дітьми/групами дітей і запропонували їх широкій аудиторії.
- Це невеликий проєкт із великим завданням. Ми будемо продовжувати записувати голоси дітей і надалі.
Слухайте також: Ілля розповідав, як вони ловили голубів, щоб приготувати суп — історія хлопчика, який написав лист Борису Джонсону
Основне завдання проєкту «Почуймо дитину»
Олексій Гелюх: Основним завданням проєкту було привернути увагу до історій дітей, які опинилися під час війни ще в більш скрутних обставинах. Головне — щоб люди не залишалися байдужими до цієї ситуації. Якщо людина прослухала матеріал — це вже результат.
Зараз головне завдання дорослих — побудувати безпечний простір для дитини. Не завжди дитина може проговорити, що їй страшно. Навіть у небезпечній ситуації можна побудувати безпечний простір. Якщо доросла людина поруч із дитиною стабільна або навіть якщо їй страшно, але вона проговорює це з дитиною доступними словами, дитині ситуація стає зрозумілою, а значить не такою страшною. Коли дитина розуміє, що відбувається, це вже певний елемент безпеки. Навіть у небезпечному просторі та небезпечній ситуації.
«Наша мета, — говорять автори проєкту «Почуймо дитину», — підтримати на порядку денному суспільства проблему захисту прав дитини під час війни. Задокументувати історії дітей, які ми збираємо як фактаж, evidence base, для посилення нашої позиції в необхідності реформи інтернатів. Навіть в умовах війни «Українська мережа за права дитини» орієнтується на потреби, інтереси дитини та її базове право — право на сім’ю.
Крім того, в перспективі такі матеріали допоможуть одноліткам юних співрозмовників журналістів, які будуть читати та слухати їхні історії, обговорювати їх, скажімо, в школі й вільніше рефлексувати самим, не боятися виговорюватися, звільнятися від травми».
Читайте також: Найстрашніше горе — не війна, а байдужість: історія Мрії з Харкова, що знайшла нову маму
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS