Судова реформа на шляху до ЄС: на якому етапі перебуває Україна та де криються головні ризики

Чому судова реформа є одним із ключових критеріїв вступу до ЄС

Руслана Брянська: Поговорімо про ключове. Чому саме судова реформа є одним із головних критеріїв вступу України до Європейського Союзу? І наскільки успіх нашої євроінтеграції залежить сьогодні саме від реформування судової системи? 

Роман Смалюк: Насамперед судова реформа входить до першого переговорного кластера «Основи» (фундаментальні сфери), який відкривається найпершим, а закривається вже наприкінці переговорного процесу. Тому судова реформа супроводжує нас повсюди: і коли ми мали статус кандидата, і ще за часів Угоди про асоціацію. Вона йтиме з нами до самого кінця.

Ба більше, навіть після того, як ми станемо членами ЄС, питання верховенства права все одно залишатиметься наріжним каменем функціонування Союзу. Тобто судова реформа не завершиться в день вступу. Можливо, вона змінить назву — замість «реформи» це будуть планові оновлення чи модернізація, — але питання ефективної діяльності судів ніколи не втратить актуальності.

Олександра Булана: Я б додала, що судова реформа — це чинник, який свого часу кардинально змінив саму методологію переговорного процесу в ЄС. Коли Болгарія та Румунія вступали до Євросоюзу, вони не завершили судову реформу до кінця. Як наслідок, ці питання тягнулися аж до 2023 року — країни постійно виконували якісь додаткові вимоги й щось доробляли. Це викликало серйозне політичне роздратування у теперішніх країн-членів. Чому? Бо в ЄС прагнуть, щоб інституції та політики працювали на єдиному солідарному рівні, а тут виникав зовсім інший підхід до верховенства права та базового законодавства.

Саме через цей досвід Болгарії та Румунії у Євросоюзі з’явився принцип Fundamentals first («Основи — насамперед»), і фундаментальні реформи винесли в окремий жорсткий кластер. Зараз на цих питаннях роблять максимальний акцент. Більше ніхто не хоче чекати, поки країна-кандидат чи вже новий член ЄС нарешті дотягне суди до загальноєвропейського рівня. Саме тому методологія розширення так сильно змінилася, і судова реформа стала головним пріоритетом.

Шлях до ЄС: на якому етапі перебуває судова реформа в Україні?

Руслана Брянська: На якому етапі тоді Україна зараз перебуває на шляху до Європейського Союзу саме в розрізі судової реформи? Що нам уже вдалося зробити за цей час і наскільки активно ми рухаємося загалом? 

Роман Смалюк: Визначити конкретний етап доволі складно, але насправді зроблено вже дуже багато. Нагадаю: коли Україна лише отримала статус кандидата в члени ЄС, дві з семи обов’язкових рекомендацій стосувалися саме судової реформи. Вони охоплювали діяльність ключових органів суддівського врядування — Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) та Вищої ради правосуддя (ВРП). Від цих інституцій фактично й залежить, наскільки незалежною, доброчесною та професійною є наша судова система. Ці кроки нам рекомендувала Європейська комісія ще на етапі кандидатства, та й в Угоді про асоціацію ці заходи теж були передбачені.

Зараз ми маємо ситуацію, коли зроблено чимало, але попереду — ще більше роботи. Проте завдання, які стоять перед нами тепер, — це вже не реформи у стилі «перезавантажте, оновіть, очистіть». Якщо аналізувати проміжні бенчмарки (показники успішності) та звіти Європейської комісії щодо розширення, то від нас вимагають удосконалити вже наявні інституції та процедури.

Тобто нам не потрібно створювати якусь нову Вищу раду правосуддя. Натомість необхідно забезпечити, щоб до майбутніх складів ВРП увійшли такі ж професійні, незалежні та доброчесні члени, як це було під час оновлення у 2022–2023 роках. На перший погляд, завдання здається простішим, адже не йдеться про масштабне ламання системи, яке може викликати шалений спротив.

Але якщо оцінювати реальність, то останній рік ми рухаємося не так швидко, як могли б. Не хочу звучати надто скептично чи негативно, але уповільнення очевидне. Є конкретний перелік заходів, про які постійно наголошують і міжнародні партнери, і громадянське суспільство, проте вони чомусь не виконуються. Яскравий приклад — закон про декларації доброчесності, який Верховна Рада нещодавно ухвалила в другому читанні. Перше читання цього документа відбулося ще у червні 2025 року. І з того моменту аж до остаточного ухвалення закон за своєю якістю та ефективністю фактично не змінився. Постає цілком логічне запитання: на що саме ми витратили цілий рік?

Законодавство та інституції: які євроінтеграційні вимоги у сфері правосуддя стоять перед Україною

Руслана Брянська: Олександро, на вашу думку, які саме вимоги у сфері правосуддя Україна вже виконала, а які нам досі потрібно реалізувати? 

Олександра Булана: Після відкриття першого переговорного кластера ми офіційно отримуємо цільові індикатори, або так звані проміжні бенчмарки (interim benchmarks). Саме їх ми й мусимо виконати. Там величезний обсяг роботи, який умовно можна розділити на дві великі сфери.

Перша сфера — це адаптація законодавства: десь ми його доопрацьовуємо, десь ухвалюємо абсолютно нові норми. Друга сфера — це підготовка інституцій. До речі, завдання щодо інституцій стоятиме перед нами практично повсюди. Ми зобов’язані адаптувати всі наші органи влади до спроможності працювати всередині Європейського Союзу. Якщо проаналізувати звіти про розширення ЄС, то теза про проблеми з інституціями проходить наріжним каменем крізь усі переговорні розділи.

Мені здається, що і в судовій реформі питання інституцій — ключове. Наскільки вони готові, чи мають достатньо ресурсів, щоб працювати якісно та ефективно, і чи забезпечені вони кваліфікованими кадрами? Чи є у нас люди, здатні професійно працювати з європейським законодавством? Ці питання не вирішуються простим ухваленням законів. Насправді інституційна готовність може виявитися значно більшим викликом, ніж робота парламенту, який перед цим рік не міг проголосувати за потрібний документ.

Роман Смалюк: Доповнюючи відповідь Олександри щодо того, що ми вже виконали. Наприклад, такі ключові органи, як Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) та Вища рада правосуддя (ВРП), ми успішно перезапустили у 2022–2023 роках за участю міжнародних експертів. Але чи можна вважати це завдання остаточно виконаним? Уже в січні наступного року, суб’єкти формування обиратимуть значну частину нового складу ВРП. І тут постає ризик: а чи не повернеться оновлена ВРП до тих старих практик, які існували до перезавантаження?

Аналогічно у червні 2027 року обиратимуть новий склад ВККС. Європейська комісія у своєму звіті про розширення акцентує на цьому жорстко, що загалом не притаманно таким документам: вони наполягають на обов’язковому продовженні залучення міжнародних експертів до відбору членів ВККС. Це необхідно, щоб зберегти ті здобутки, які ми вибороли у 2023 році.

Тому, з одного боку, ми ніби й виконали рекомендацію. Проте інституції розвиваються, їхній персональний склад змінюється, ситуація на місцях теж не стоїть на місці. Через це в судовій реформі вкрай важко просто «поставити галочку» й зафіксувати, що проблему знято назавжди. Уже за пів року вона може загостритися знову, і наше завдання — діяти на випередження, щоб мінімізувати негативні наслідки.

Слухайте випуск подкасту повністю у доданому аудіофайлі та дізнавайтеся ще більше!

Проєкт підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріали представляють позицію авторів і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження»