Людям не вистачало спілкування. Ті люди, які одинокі, потребували більше спілкування. Вони приходили до спільноти, щоб отримати підтримку — впродовж всього свого життя або довгого періоду життя. Зараз вони отримують цю підтримку через телефонні розмови, у нас є група людей, яка регулярно обдзвонює членів громади, і я це роблю в тому числі.
Зараз уже 17-й тиждень карантину. Спільнота припинила збиратись ще до того, як місцева влада видала таку вказівку — послухались рекомендації ВООЗ. Равинка Юлія повинна була адаптуватись максимально швидко: всі заплановані події, всі молитви, освітні заходи, які планувала завчасно — перенести в онлайн. Для неї це не було складно, однак «другу сторону медалі» жінка згодом переосмислила.
Слухайте також: Як пережити емоційне вигорання через пандемію COVID-19: поради психотерапевта
Моє особисте життя повністю перейшло в режим «за комп’ютером». Так як я равинка, то постійно спілкуюсь з членами нашої спільноти, і зараз все відбувається виключно онлайн. Звідси виникає багато нюансів: проводити весь день за комп’ютером — складно. Мій робочий час збільшився. Ми швидко вирішили, що треба використовувати цей час карантину, ще не знаючи як довго він буде тривати, з максимальною користю для духовного і освітнього росту. У перші дні багато людей не сприймали серйозно ту загрозу, яка надходить від вірусу. Спілкування було доволі веселим, в стилі: О! Давайте попробуємо ще отакий формат роботи, онлайн. Ну нехай, цей тиждень так, а наступного тижня ми обов’язково побачимось! Але тижні йшли, і в людей з’явилася потреба більше спілкуватись. Особливо це відчувалось у квітні і на початку травня, коли люди телефонували просто для того, щоб поговорити.
Юлія зізнається: спершу не звертала увагу, що робочий час збільшився. На ентузіазмі, бувало, працювала увесь вільний від сну час. Але зараз трохи змінила правила.
На початку карантину я ігнорувала другу сторону цієї активності. Вважала, що моя основна задача — підтримати людей: духовно, емоційно. Але потім я зрозуміла, що при цьому я трохи втрачаю свої кордони. Тому що наші зідзвонювання чи наші програми можуть інколи початись в 7:00 ранку, а закінчитись о 22:00, відповідно часу на відпочинок майже не залишається. І я сказала собі, що потрібно змінювати ситуацію. Я запланувала чергові зустрічі, час, коли буду відпочивати, час, коли я буду проводити з сім’єю. Не можна втрачати себе, бо це загрожує вигоранням.
Слухайте також: Більшість церков почали використовувати сучасні засоби контакту з вірянами — релігієзнавець
«Спілкування із людьми приносить сильний зворотній звязок. Тому, все що я робила, приносило мені задоволення. Але я знайшла час для відпочинку.
Я навчилась хоча б раз на тиждень використовувати денний сон, коли вимикається вся техніка для того, щоб можна було відпочити.
Я навчилась гуляти по вечорах — потрібно виходити на свіже повітря, але для того, щоб не перетинатись з великою кількістю людей, ми в сім’ї використовуємо вечірній або ранковий час. Це теж досвід.
Я думала, що з карантином у мене буде більше часу для хобі, така була наївна надія… на творчість, на хобі, на те, щоб приділити більше часу собі. І я розумію, що мої надії не виправдались.
Мені цього так само дуже не вистачає. Ось уже після 15-16 тижнів карантину ми трохи скорочуємо програми. Вже і люди втомились від онлайн-продзвонів, і поетапне послаблення карантину так само має значення. Я розумію, що в мене буде можливість трішки відновитись — емоційно і духовно.»
Хобі, про яке розповідає жінка — це пошиття кіпи, головного убору.
«Моє хобі — це жіноча, єврейська, реформістська сублімація. У єврейській традиції, в традиційних общинах, чоловіки носять кіпи — це головний убір. Я представниця реформістського, сучасного іудаїзму, який стоїть на принципах рівності чоловіків та жінок. Цей рух отримав поширення понад 200 років тому, де жінка має ті самі права і обов’язки, що і чоловік: жінка може вивчати Тору, може очолювати общину, може бути равинкою.
Я — єдина жінка-равинка в Україні. І для мене теж дуже важливо носити кіпу, але я хочу, щоб це була жіноча кіпа. Це моє хобі, моя сублімація — я роблю жіночі кіпи».
Юлія Ґріс як духовна наставниця активно спілкувалась і спілкується з членами та членкинями своєї громади. Каже, що карантин загострив дві абсолютно різні проблеми. Одна, про яку Юлія вже розповідала — це самотність.
Також, не у всіх людей є доступ до техніки, відповідно, вони не могли повноцінно долучитись до активного онлайн-життя громади. Тому Юлія та інші члени спільноти регулярно обдзвонювали таких людей. А інший, протилежний тип карантинної проблеми — це відсутність особистого простору у тих людей, що живуть сім’ями.
Слухайте також: Я не розуміла, як зробити самоізоляцію ефективною — мама дворічної дитини
Тому що яка б не була дружня і добра сім’я, кожній людині потрібен особистий простір для своїх потреб. Для когось це була можливість сходити у спортзал, для когось — піти в синагогу, в общину. А тут, оскільки вся сім’я проводить весь час дома, то особистий простір у людей був дуже обмежений. Я чула історії, що для особистого простору деякі люди виходять просто на балкон — для того, щоб побути одному.
Юлія розповідає: в деяких сім’ях, через карантин, загострились стосунки між дорослими та дітьми і підлітками. Щоб трохи розвантажити батьків, Юлія створила дитячі програми, коли кілька разів на тиждень діти, підлітки могли через комп’ютер поспілкуватись з однолітками, з равинкою. Юлія зауважила, що підлітки особливо скучали за зустрічами вживу.
Перед самим карантином вони не встигли в спільноті прибрати свою молодіжну кімнату, там залишився невеликий безлад. Коли настало послаблення карантину, я їм написала, що вони можуть прийти в засобах захисту і прибрати свою кімнату, в неділю, в 9:00 ранку — доволі ранній час для молоді. Що ви думаєте? Я приходжу в 9:00 ранку, а вони уже всі стоять і чекають. Тобто вони прийшли ще раніше — так хотіли зустрітись. Це дуже показовий приклад, їм цього дуже не вистачає.
Юлія каже, багато кого засмутила ситуація, що не можна збиратись у приміщенні спільноти. Увесь карантин і досі, всі молитви, всі свята, будь-які заходи відбувались і відбуваються виключно через Інтернет, в основному через платформу «ZOOM». Але жінка знайшла як заспокоїти засмучених. Вона пояснювала: що тепер спільнота відкрилась у кожного вдома, а окрім таких пояснень додала нові освітні онлайн-заходи, арт-терапії і психологічні зустрічі, на яких учасники та учасниці вчились бачити позитивні сторони карантину. Одна з них — карантин зблизив спільноту, дав можливість побувати у домі одне одного.
Слухайте також: Горизонтальні зв’язки в громаді — ознака сильного соціального імунітету — Алевтина Кахідзе
«Ця ситуація всіх людей у нашій общині дуже зблизила. Як не дивно, ми сидимо дистанційно одне від одного, але при цьому стаємо максимально близькими.
Починаючи з простих моментів: коли ми сидимо в «ZOOM» і проводимо службу чи заняття, всі люди сидять з включеними камерами. Таким чином, я у всіх побувала вдома, і всі побували в мене вдома.
Це дуже зближує, переступається «інтимний поріг». Більше того, ми проходили декілька онлайн-класів із приготування єврейських страв — тобто всі побували одне в одного на кухні, що ще більше відкрито та інтимно. Ми дистанційно провели декілька свят, на які прийнято общині збиратись разом, сидіти поряд, але ми провели дистанційно, і це були дуже вдалі свята. Чому? Тому що дім кожного наповнився святом. Дуже часто люди, приходячи в общину на свято, не готують свій дім. Тут у всіх була можливість святкувати вдома. Ця ситуація дуже зблизила всіх людей.
Я дуже вдячна людям, які є в нашій общині, які беруть на себе відповідальність, підтримують одне одного. У нас ще є група у «Вайбері», до якої входять члени нашої спільноти. Мабуть, з другого або третього тижня карантину у нас виник такий проект: кожен ранок карантину в 11:00 ранку, у нашій групі з’являється якась пісня, яку співає член общини. Ми називаємо це «піснею дня». Люди записують дуже різні пісні для підтримки одне одного, і кожен ранок, рівно в 11:00, не було ще дня, щоб це не відбулось, з’являється нова пісня і новий вибух емоцій, підтримки, додаткового спілкування, дуже неформального спілкування. Спільнота збереглась — це найголовніше».
Із явних плюсів для себе Юлія виокремлює відкриття релігійних кордонів попри те, що де-факто кордони між державами закриті.
Із одного боку, кордони закриті, але з іншого — вони відкрились. Коли ти проводиш службу в «ZOOM», до тебе можуть підключитись люди зі всього світу: люди, яких ти знаєш, люди, які просто хочуть прийти в твою общину і подивитись, як у нас проходить богослужіння. Це великий плюс і додаткові нові знайомства, історії. Це навіть, певною мірою, духовна подорож.
Вагома частина роботи Юлії — все планувати: життя спільноти, події в житті громади, ну і своє власне життя.
Я запитала у Юлії Ґріс, як вона впоралася зі стресом, коли через карантин довелось кардинально змінити усе те, що довго, детально планувалось задовго до початку пандемії.
«Багато років тому, коли я навчалась у Лондоні на равина, один мій учитель сказав: основне правило будь-якого довгострокового проєкту — це бути готовому до компромісу. Зверніть увагу, наше життя — це так само довгостроковий проєкт. Тому, якщо раптом щось іде не так, значить це теж на краще.
Зрозуміло, що багато людей були змушені скасувати якісь поїздки, зустрічі, можливо, відпустку. У мене була скасована конференція і декілька семінарів, які я готувала. Але стресувати через це не варто, тому що цінність нашого життя — у самому житті. Нічого не варто скасовувати, все можна перенести».
Ось таке філософське ставлення равинки Юлії Ґріс до карантину і тих змін, які він вкинув у наше життя.
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS