Обкладинка
Гість — соціолог, дослідник культури, директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства, головний редактор видавництва «Дух і Літера» Національного університету «Києво-Могилянська академія», член українського ПЕН Леонід Фінберг.
Ліза Цареградська: Ми сьогодні будемо говорити про «Культур-Лігу», про таке явище. Напевно, це краще слово, яке описує, тому що це така збірна солянка усього. І мені здається, що це якийсь дуже недооцінений феномен. Тому що ми говоримо зараз про діяльність цієї організації 1920-ті роки.
Леонід Фінберг: Починаючи з 18-го.
Ліза Цареградська: І її вплив на культурне життя. Зокрема, на ту єврейську громаду, яка жила тоді й у Києві, і не тільки. Про що ми маємо почати пояснювати, говорити, говорячи про «Культур-Лігу»? Що це за таке громадсько-культурне утворення?
Леонід Фінберг: Це така асоціація, яка була утворена 1918 року, після перемоги першої революції. І вона була створена для того, щоби підтримати всі можливі напрямки розвитку культури на їдиші. По суті, це було таке велике «міністерство в єврейських справах», яке виникло за часів української незалежності тих років. Центром був Київ, де зосередилися ті чи інші керівні органи «Культур-Ліги».
Але ж філії були практично в усіх містах тодішньої України, попри всі тривожні події того часу. Ця асоціація, ця структура здійснювала організацію шкільництва, роботи бібліотек, книжкових магазинів, видання книг — всі сфери культури, які розвивалися на той час. Тому сприяли деякі обставини, бо в Київ, тікаючи від більшовиків, приїхало чимало інтелігенції з інших міст тодішньої Росії. Хоча і в Києві було чимало осередків єврейської культури, які існували й перед тим. І ось ця асоціація працювала. Працювала так само, як працювали аналогічні українські структури. І працювала, на мою думку, досить плідно. А вивчення діяльності цієї організації розпочалося тільки в останні роки вже за української незалежності. Бо зі зрозумілих причин у радянські часи все це замовчувалося.
Ліза Цареградська: Тут нам випадає говорити про конкретних організаторів, які стояли біля джерел, були основними такими рушійними діячами? Чи це велика кількість людей, і тут важко когось виокремити?
Леонід Фінберг: Для політичного життя тих часів було характерно, що дуже тісно перепліталися політичні ролі й ролі в галузі культури. На відміну від наших часів, коли владні структури майже ігнорують культуру. Тоді діячі цих партій, здебільшого такого лівого напрямку, соціалістичного, підтримували діяльність у галузі культури та максимально намагалися сприяти тому. Бо вже був етап, коли була увага до народної культури, культури мови їдиш. Але ж це були роки такого досить активного і дуже плідного розвитку всіх тих напрямків, про які я вже сказав.
Читайте також: «Ці тексти дають силу»: Олена Стяжкіна про ініціативу «Зустріч: Українсько-єврейська літературна премія»
Ліза Цареградська: Щось з цих напрямків переважало? Чи знову ж таки це була така собі злагоджена робота, яка, можливо, навіть і не перетиналася одне з одним, грубо кажучи?
Леонід Фінберг: Ні, ні, ні. Це була ціла система створення і розвитку єврейської культури тих часів. І вони перетиналися, доповнювали один одного. Письменники писали для видавців, видавці видавали ці тексти. Багато з тих діячів культури викладали в школах, були зустрічі в бібліотеках, були організовані виставки. Ну, мабуть, були свої якісь суперечності, але все ж таки це був досить потужний цілісний механізм.
Перевагу, я думаю, відзначили ми вже з часом в силу різних причин. Через те, що діяльність «Культур-Ліги» довгий час не вивчалася і майже була невідома, як і маловідома зараз. І тому ми мало знаємо про те, що робилося в галузі шкільництва чи бібліотек. Хоча зараз, наприклад, моя колега Аня Уманська готує дисертацію, присвячену саме цим формам діяльності «Культур-Ліги». Я сподіваюся, що ми будемо знати набагато більше.
Але з часом, значною мірою завдяки діяльності ізраїльського дослідника Гілеля Казовського, завдяки Паризькому музею єврейської культури, завдяки діяльності нашого Центру разом з Національним художнім музеєм, стали більш відомі роботи художників «Культур-Ліги». Бо тих, хто навчався в тих школах, чи читав книжки в тих бібліотеках, давно в живих немає.
А мистецтво має іншу долю і чимало з того, що було створене в ті роки, збереглося.
І тут ми зустрілися з таким феноменом, що «Культур-Ліга» була найбільш потужним таким осередком формування єврейської мистецької культури не лише в Східній і в Центральній Європі (вона потім працювала не тільки в Україні, а й в Варшаві, Москві, в Румунії), І навіть потім і в Західній Європі. Але ж це вже були такі залишки «Культур-Ліги». Але ж основний, найбільш активний період — це Київ. І тут працювали художники, які з часом стали всесвітньо відомими. І перші етапи їхньої діяльності так чи інакше були пов’язані з «Культур-Лігою».
Ліза Цареградська: Скільки років проіснувала «Культур-Ліга»? Мені здається, що це теж важливий момент до усвідомлення.
Леонід Фінберг: Активного існування на території України Києва було близько шести років. З 1918 по 1924.
А тоді вже прийшли більшовики, які змінили керівництво, які вже почали боротися з проявами національної культури. Вони вже хотіли тільки пролетарську культуру. Спрощуючи і знищуючи те, що робили попередники. Попередники були набагато освіченіші. І на той час багато з них вже розуміли, що з більшовиками їм однією дорогою не йти. І розбіглися по світу. Хто в Берлін, хто в Париж, хто ще кудись.
Ліза Цареградська: Ми говоримо, власне, про ось ці десять років існування «Культур-Ліги».
Леонід Фінберг: Ні, ні, щось ви забагато говорите. Якщо говоримо на наших територіях, то це 6 років. А в ширшому сенсі, то було і більше, ніж десять років.
Ліза Цареградська: Ага, оце важливий момент, тому що я, наприклад, бачу, що визначають роки існування — це 1920-1930-ті навіть.
Леонід Фінберг: Ну, це таке, це не коректно. Я вимагаю більш коректні цифри.
Слухайте також: Рівень дослідження юдаїки — це маркер розвитку академічної науки у країні — Юрій Радченко
Ліза Цареградська: Гаразд, дякую вам дуже за це. І ось це той момент, де мені хочеться отримати інформацію, щоб змогти візуалізувати цей процес. Коли ми говоримо про бібліотеки, про школи, видавництво — це все зрозуміло. Але мені чомусь це бачиться також як історія про спільноту. Чи можемо ми говорити, що аналогом до оцього утворення є наші спільноти зараз, які вибудовуються? Тобто, коли ми знаємо, що є конкретне місце, де можна зустрічатися, приходити, що це таке собі товариство.
Леонід Фінберг: Безумовно. Були саме такі осередки. Але ж це не був один такий осередок. А вони були в різних містах. І так само вони відігравали саме ту роль, про яку ви кажете.
Наприклад, там в Києві була виставка творів єврейських художників «Культур-Ліги». Чи було видавництво «Культур-Ліга», яке видавало книжки, пропонувало художникам ілюструвати їх. І збереглися близько 150 книжок, які були надруковані на поганому папері. Але може 20-30 з них проілюстровані чудовими роботами, які ми представимо, дасть боже, якщо все буде гаразд, в музеї історії книги. Де на квітень-червень запланована виставка, присвячена тисячі книг нашого видавництва. І серед тих книжок є книги, присвячені мистецтву «Культур-Ліги».
Ліза Цареградська: А чи було якесь місце, так би мовити, головний офіс «Культур-Ліги», або якесь приміщення?
Леонід Фінберг: Так, є в Києві приміщення, де збиралася «Культур-Ліга», де був їхній офіс. На жаль, вони ще не означені меморіальними дошками, ну, як і багато інших подій того часу, як української, так і єврейської, так і польської історії. Це ще наш з вами борг перед тими, хто жив тоді.
Ліза Цареградська: А яка це адреса, зараз ця будівля існує в реальному часі, вона не зруйнована?
Леонід Фінберг: Це зараз на тій вулиці, яка раніше називалася Червоноармійська, зараз вона називається Велика Васильківська. А саме там, на перетині Саксаганського і Великої Васильківської, був офіс. Був ще на Хрещатику, були приміщення, ну, це була досить розгалужена структура, якщо вона опікувалася такою великою кількістю справ. І якщо єврейське населення тоді складало значну частину населення міста Києва.
Читайте також: Як і коли з’явилися перші синагоги в Україні і чому це важливий аспект української історії?
Ліза Цареградська: Ми говоримо про 1920-ті роки, якщо йдеться саме про Київ. І ось тут цей момент про внесок і цей відбиток, який залишився. Я так розумію, що, окрім того, що наскільки багато це дали єврейській громаді в контексті освіти й видавництва, тобто книгодрукування… Але разом із тим ми маємо ще потужний мистецький вплив. І оцей мистецький доробок. Хто ці митці?
Леонід Фінберг: Знаєте, тут декілька аспектів. Перше, знаєте, ніхто у світі не знає, що одна з перших книг, проілюстрованих Шагалом, вийшла в Києві 1922 року. Це була книга й ілюстрація до книги Давида Гофштейна, єврейського письменника, який писав їдишем. І книга вийшла в Києві. Маємо цю книгу, будемо її демонструвати на цій виставці.
Так само в рамках книжкової програми «Культур-Ліги» вийшли книги Марка Епштейна — одного з небагатьох художників, який залишився жити в Києві. Потім, правда, вже його роботи в 30-ті роки стали менш цікавими, як і в багатьох, кого ламали соцреалізмом. Але тут йде мова про багатьох авторів ілюстрацій до Переца Маркіша, які були серед художників «Культур-Ліги», і про геніальні скульптури Чайкова, які не залишилися, але ж залишилися тільки фотографіями, і ми відтворили їх, зробивши реконструкцію, яка вражає. Я думаю, що вона теж буде представлена на тій виставці, про яку я говорю. Ну, і інше, інше, інше.
Був великий досить перетин з художниками українськими того часу, з бойчукістами. Були школи мистецтв, де навчалися українські та єврейські художники. Але ж потім кожен йшов, звичайно, своїм шляхом, але ж, як і бойчукісти, були таким втіленням українськості в мистецтві, яке формувало цю українськість. Так само й ці єврейські художники формували єврейський національний стиль чи стилі (їх було багато) у творчості того часу.
Йдеться про багатьох художників, які потім стали всесвітньо відомими. Окрім Шагала, це і Фальк, і Крітін, і Рабінович, театральний художник, і багато-багато інших. І Натан Альтман, і Лісицький був дотичний до діяльності. Я не буду перелічувати імена, бо вони мало що скажуть сьогоднішньому нашому слухачеві, але ж запрошую на ту виставку, про яку я говорю.
А ті, хто дивився виставку у 2006 році, коли ми робили її в Національному художньому музеї, добре пам’ятають її. Бо це було потрясіння і відкриття для всіх українських любителів мистецтва.
Читайте також: Історія євреїв — це не тільки плач та страждання — голова єврейської громади Брацлава
Ліза Цареградська: Чи правильно я розумію, що тут не лише про виставки нам щастить говорити, а, зокрема, наприклад, про альбом-каталог «Культур-Ліга». Чи правильно я розумію, чи він є в доступі?
Леонід Фінберг: Так, альбом-каталог випустили ми, і аналогічний альбом-каталог випустили в Парижі. Більше ніде у світі їх немає.
Вони свого часу не випустили такого альбому, бо в ті роки альбоми не виходили. По-перше, не було на наших теренах такої хорошого кольорового друку. А по-друге, не було в них ресурсів і строк для підготовки та видання таких каталогів. Ми ж випустили навіть два таких каталоги.
Один, який представляє і скульптуру, і живопис, і графіку цих художників, і потім інший, який представляє тільки графіку.
На жаль, перший у нас закінчився наклад, а другий ще книжки є: «Графіка „Культур-Ліги“». Усі, хто цікавиться мистецтвом в Україні, і всі серйозні мистецтвознавці, вони знають цю книгу. Ми її презентували на різних форумах, подарували різним бібліотекам. Словом, трохи знають, але ж, безумовно, цього не вистачає для того, щоб це знав широкий загал. Ну і головне. Сьогодні, коли йде така боротьба за те, щоб представити українську культуру у світі. І багато імен, які в силу зрозумілих причин невідомі. Дуже важливо було б розповідати, представляти цей феномен «Культур-Ліги» у світі. Але ж знаємо, що війна, знаємо, що перед тим коронавірус. Сподіваємося і в міру сил допомагаємо перемозі. А після того продовжимо свої студії та свої намагання розказати про цей феномен світу.
Читайте також: «Сьогодні юдаїка — це неоране поле» — директорка міжнародної програми з юдаїки
Ліза Цареградська: Сподівання справді великі. Тут момент, який я не можу оминути увагою, говорячи про те, що представляти щось класно, коли є що представляти. Перепрошую за цю кричущу очевидність. Але ви говорите про те, що багато є недосліджених моментів, незібраних. І я так розумію, що якраз в контексті «Культур-Ліги» тут ще є що робити? Чи ми маємо ще джерела, де це брати? Тому що, я так розумію, що багато що могло бути втраченим.
Леонід Фінберг: Ну, втрачено багато, це правда, як і української, як і єврейської культури.
Трагічність втрат ми знаємо. І водночас за ці десятиліття ми знаємо, що є в українських музеях, що є в якихось приватних колекціях. І особливо добре збереглася графіка. Чимало збереглося з живопису. Хоча одна з найкращих колекцій Роберта Фалька була в Донецьку. Зрозуміло, що сьогодні вона нам не належить.
Але ж багато робіт є, і якщо буде інтерес і буде можливість, то представити це можна: і в Парижі, і в Лондоні, і в Києві, і в Варшаві. Була б можливість така. Були б меценати, які до того б залучилися. Були б структури, які б цим зацікавилися. Ми б трохи це робили. І продовжимо в міру сил. Найбільше хочеться розповісти про це українським глядачам, читачам. Я сподіваюсь, такі можливості будуть.
Ліза Цареградська: Я теж безумовно на це сподіваюся. Тому що, навіть дивлячись на частково роботи періоду, розумію — це те, що точно потрібно популяризувати. Розуміти, що це взагалі існує. Тому що дуже прикро, що цього усвідомлення вкрай мало. Я хотіла б ще запитати у вас, пане Леоніде, щодо того спадку, який ми маємо від «Культур-Ліги», поколіннєвого, можливо. Тому що от ви зазначили Переца Маркіша. І це достатньо видатна теж особистість. Але і нащадки Переца Маркіша не менш видатні.
Леонід Фінберг: Ну, це правда. Це правда. Мені здається взагалі, що ми зробили чимало для популяризації юдаїки. Арт-юдаїки уже художників-шестидесятників. Умовно шістдесятників, також сімдесятих, вісімдесятих наступних років. І там чимало художників, які одночасно належать, і українській, і єврейській культурам.
І це теж маловідомі у світі, але ж, дякуємо Богу, і трохи відомі в Україні імена. Йде мова і про Ольгу Рапай-Маркіш, геніальну скульпторку, яка зробила за життя понад три тисячі скульптур. Які можна подивитися, і в приміщеннях деяких установок, зокрема в бібліотеці дитячій в Києві. І спадщину якої зберегли колекціонери, нащадки.
Йде мова і про Зою Лерман, і Любов Рапопорт. І я можу називати ще багато імен: Михайло Вайнштейн та інші.
І на якомусь етапі ми зрозуміли, що можна представити такий феномен, якого немає в інших країнах, чи його набагато менше. Чи він не дуже представлений. Як арт-юдаїку вже часів української незалежності, чи часів передукраїнської незалежності, вже більш вільного життя мистецького в країні. І ми це зробили.
У нас є такий альбом «Київська колекція», де представлені роботи цих майстрів, яких я назвав. І ще може з десятка таких, які я не назвав. Які, з мого погляду, є мистецтвом надзвичайно цікавим, який теж майже невідомий у світі. Ну йде мова не тільки про єврейських художників. Те саме можна сказати й про українських художників. Теж шістдесятників, вісімдесятників. У силу відомих нам причин ми майже не мали можливості їх представляти у світі.
Ліза Цареградська: Це дуже прикрий момент. І добре, що ми зараз потрошечку це відроджуємо. І якось повертаємо в інформаційний простір, взагалі до усвідомлення, що це все є. Тому що це справді абсолютно дивовижні роботи. І от ви згадали про Ольгу Рапай-Маркіш, якраз попередній випуск програми «Зустрічі» присвячений їй, її творчості. І теж ми говорили про Переца Маркеша, тож для наших слухачів зараз так нагадую, що його можна послухати чи переслухати.
Дуже дякую вам, пане Леоніде, за цю розмову і за те, що ви робите, тому що я особисто щиро вірю в важливість цієї справи. Дякую вам дуже.
Леонід Фінберг: Повірте, я теж вірю в важливість цієї справи й продовжуємо робити те, що ми вважаємо важливим. І якщо буде можливість, скоріш за все, я сподіваюся, ми зможемо представити чимало з того, про що ми говорили на цій виставці «Тисяча книг» видавництва «Дух і літера». Де зможемо представити мистецтво, де зможемо представити дитячу літературу з цікавими ілюстраціями, зможемо представити чудові книги про культуру, де є і діячі української культури. Але розуміючи українську культуру як культуру політичної нації, де є не тільки українці етнічні, а і євреї, і поляки, і кримські татари. Так само й інші теми філософсько-історичні книги. Працюємо в міру сил, аж самим не віриться, що можемо святкувати тисячну книгу нашого видавництва.
Слухайте також: Спочатку приходить Пушкін, а потім російські пушки — Вахтанг Кебуладзе
Культур-Ліга ( קולטור-ליג, Культур-Ліге, Ліга культури, Ліга єврейської культури, Київська Культур-Ліга) — єврейська світська благодійна і культурно-просвітницька організація. Діяла в 1918—1924 роках. Створення «Культур-Ліги» припало на період Центральної Ради, доби «відродження нації», коли вона проголосила національно–культурну автономію для меншин.
Ліга поділялися на секції: літератури, музики, театру, живопису, скульптури, народних шкіл, дошкільного виховання і освіти дорослих. Для керівництва роботи був утворений Центральний комітет (21 член, збирався раз на місяць), який для поточної роботи вибирав Виконавче бюро (7 членів, збиралося раз на тиждень). Були утворені відділення по Україні, влітку 1918 — 27 відділень, а на кінець року 120. Утворювалися відділення і за межами України. Згідно зі статутом «Культур-Ліга» мала забезпечувати підтримку розвитку і поширення серед пересічного єврейства національної світської культури, всіх видів людської творчості, зокрема, літератури, мистецтва, музики, театру, і всіляко сприяти побудові нової єврейської демократичної школи і інших просвітницьких установ.
«Зустрічі» — програма про українсько-єврейські взаємини, спільну історію на Громадському радіо.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі