Чи здатний план Трампа припинити війну в Газі?

Мирний план Трампа: сприйняття та перспективи

Єлизавета Цареградська: Хочу розпочати з новин про зустріч президента США Дональда Трампа з прем’єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньягу у Вашингтоні. Тоді Трамп озвучив план припинення вогню у секторі Гази, що складається з 20 пунктів. На вашу думку, наскільки мирний план має інтенцію до реального вирішення питань?

Олександр Булін: До якогось тимчасового рішення — так, до повноцінного довгострокового рішення — навряд. Раніше було багато планів, була пропозиція Трампа щодо перемир’я між Ізраїлем і ХАМАС у січні, невдовзі після того, як Трамп став президентом. Тоді він подавав це як перемогу, але всі ці плани провалилися.

Тобто треба тримати в голові, що тимчасові пропозиції можуть бути, але всі довгострокові рішення — як протягом війни з 2023 року, так і протягом усього палестино-ізраїльського конфлікту, що триває десятиріччями — провалилися. Цілком можливо, що план Трампа певною мірою спрацює, але треба дуже скептично ставитись до того, що він вирішить цей конфлікт.

Єлизавета Цареградська: Я б також хотіла запитати, як у самому Ізраїлі ставляться до мирного плану, зокрема, суспільство. Наскільки ця ініціатива відгукується серед людей?

Олександр Булін: Ізраїльське населення дуже розділене. З одного боку, є люди, які тривалий час протестували проти прем’єр-міністра Нетаньягу, за те, що треба робити що завгодно, щоб повертати заручників. Звісно, вони підтримують цей план, адже перший його пункт визначає, що ХАМАС одразу повертає всіх заручників.

З іншого боку, люди, які підтримують ультраправих союзників Нетаньягу в коаліції, ставляться до плану негативно. Адже союзники Нетаньяху погрожували, що якщо буде укладена угода, то вони вийдуть із коаліції, й вона розпадеться. Тоді Нетаньягу втратить посаду прем’єра, а оскільки він має три кримінальні справи щодо корупції, то з великою ймовірністю опиниться у в’язниці. Таким чином ультраправі партнери Нетаньягу шантажували. Для їхнього електорату угода — це перешкода умовно добити терористів, окупувати сектор Гази, й продовжити окупацію палестинських земель.

Читайте також: «З 1948 року Ізраїль перебуває в зоні бойових дій»: історичне підґрунтя чинних конфліктів

Єлизавета Цареградська: Як населення у секторі Гази ставиться до цієї ініціативи, наскільки такі кроки є наразі важливими для них?

Олександр Булін: У секторі Гази, принаймні з того, що ми можемо бачити, підтримка угоди є — просто підтримка будь-якої угоди, яка б припинила цю війну. Тому що після місяців, років жорстокої війни, в якій страждає здебільшого цивільне населення, голоду, жахливої гуманітарної ситуації, люди вже згодні на все, аби це припинилося.

Якщо ця угода приводить до того, що Ізраїль виводить свої війська із сектору Гази, туди відновлюється повноцінна поставка гуманітарної допомоги, інших ресурсів, і припиняються бойові дії, звісно, населення анклаву буде її підтримувати.

Як інші країни сприймають мирний план Трампа

Єлизавета Цареградська: Я бачу багато реакцій різних очільників країн про те, що вони вітають план Трампа і тішаться, що така ініціатива є. Мене дещо дивує тональність, у якій ці повідомлення прописані. Вони мають такий вигляд, ніби це якась інновація, якої світ раніше не бачив. Всі роблять вигляд, наскільки вони здивовані тим, що така пропозиція є. Це моє суб’єктивне бачення, як ви на це дивитесь?

Олександр Булін: Так, це дуже схоже на правду. Загалом існує консенсус як серед арабських країн, які намагаються відігравати роль у цій війні та палестино-ізраїльському конфлікті, так і серед європейських деяких країн. Всі хочуть, щоб ця війна закінчилась, якимось чином настало перемир’я, людей більше не вбивали, і це можна буде «продати на внутрішній ринок» як досягнення.

Умовно, Саудівська Аравія, Єгипет, який напряму має кордон з Ізраїлем і сектором Гази, дуже стривожені тим, що їх населення бачить дії Ізраїлю й негативно реагує на те, що їхні уряди співпрацюють з Ізраїлем. Той же Єгипет бере участь у блокаді сектора Гази, має митну угоду з Ізраїлем. Чим довше триває війна, чим більше їхнє населення бачить ці напади на арабів у Газі, чим більше воно радикалізується, тим негативніше воно ставиться до своїх урядів.

Це ж стосується і декількох європейських держав, де населення виходить на багатотисячні демонстрації проти Ізраїлю й на підтримку сектору Гази. Їхні лідери турбуються про свої рейтинги, і для них будь-яке припинення бойових дій у секторі Гази та виведення військ Ізраїлю — це можливість подати це своєму населенню як досягнення та похвалити Дональда Трампа.

Єлизавета Цареградська: Яке ваше бачення щодо країн, які наразі найбільш зацікавлені в тому, щоби нарешті настало перемир’я? У короткостроковій перспективі цей план може спрацювати, але в довгостроковій потрібні нові рішення. Ви припускаєте можливі варіанти розвитку подій?

Олександр Булін: У короткостроковій перспективі — просто підтримка цього плану. Можемо говорити про арабські держави, які намагаються виступати посередниками між Ізраїлем і ХАМАСОМ. Той же Катар, після того, як Беньямін Нетаньягу вибачився за нещодавній удар по ньому. Так само Оман, Єгипет.

Вони всі будуть намагатися використовувати свої дипломатичні важелі впливу, щоб тиснути на ХАМАС, продовжувати перемовини з Ізраїлем, все для того, щоб цієї угоди досягти. Щодо інших держав, як от Великої Британії або Франції, то вони лише спостерігають за конфліктом з боку та, ймовірно, просто підтримуватимуть Дональда Трампа, казатимуть, що війна — це погано, її потрібно завершувати й іти дипломатичним шляхом.

Читайте також: Ізраїль вперше атакував ціль у Катарі, вдарив по вищому керівництву «Хамасу»

Визнання Палестинської держави

Єлизавета Цареградська: Я хотіла б зупинитися на статусі Палестинської держави, тому що про це наразі також дуже багато розмов. З одного боку, позиція прем’єра Нетаньяху доволі чітка: що палестинської держави ніколи не буде, зона має бути під контролем Ізраїлю. З іншого боку, зараз багато країн визнало Палестинську державу. Наскільки це впливає на подальший перебіг подій?

Олександр Булін: Ситуація насправді не дуже змінилася. Нещодавно на Генасамблеї ООН низка країн — Велика Британія, Франція, Австралія та інші — заявила про те, що визнають Палестину. Але ці заяви мають скоріше декларативний характер про те, що Палестинська держава має бути створена. Проблема в тому, що це заяви без реальних дій.

Палестинську державу вже визнають близько 150 держав світу, зокрема Україна — ще з 1988 року, тобто коли вона була УРСР. Тож ми бачимо, що це широке визнання, окрім, можливо, якоїсь співпраці на рівні консульств, не приводить до реального створення Палестинської держави і розв’язання палестинсько-ізраїльського конфлікту. Тому і зараз, у короткостроковій перспективі ці заяви нічого не несуть, крім можливості Великої Британії чи Франції показати власному населенню таку позицію.

Проблема в тому, що у довгостроковій перспективі це може призвести до того, що Ізраїлю просто буде важче діяти на міжнародній арені й шукати союзників, співпрацювати з іншими західними державами. Чим більше держав будуть визнавати Палестину, публічно висловлювати свою незгоду з тим, що робить Ізраїль, чим більше буде суспільного невдоволення у західних державах, тим важче ставатиме Ізраїлю.

Єлизавета Цареградська: Чи для вас зрозуміло, чому останнім часом саме ці країни готові підтримати Палестину? Адже це вже давнє питання. Це в контексті загострення конфлікту в секторі Гази, чи чому?

Олександр Булін: Передусім — так. Серед політично-активного населення цих держав назрів запит на це. Звісно, палестино-ізраїльський конфлікт дуже тривалий, йому понад 80 років, хоча можна рахувати навіть від кінця Першої світової війни. Але війна в секторі Гази — унікальна серед усіх цих збройних конфліктів у контексті інтенсивності, жорстокості щодо цивільного населення, масштабу гуманітарної катастрофи, видимості у ЗМІ, інтернеті.

Кожен може відкрити свій телефон і побачити кадри зруйнованої Гази чи людей, які голодують. Це призвело до того, що у населення багатьох країн, які тісно співпрацюють з Ізраїлем, з’явився запит на те, щоб їхні держави припинили цю співпрацю й підтримку, не сприяли тому, що Ізраїль чинить геноцид. Відповідно, урядам цих країн потрібно принаймні щось із цим робити, наприклад, визнати Палестинську державу. Це декларативні заяви, які ні до чого фактично у короткостроковій перспективі не призведуть, але це можна продати своєму населенню, конвертувати в рейтинги.

Що далі робитимуть Ізраїль та ХАМАС

Єлизавета Цареградська: Як гадаєте, що для Ізраїлю найближчим часом є ключовим? Зокрема, повертаючись до того, що це дуже тривалий конфлікт, як на мене, все виглядає так, ніби це якесь замкнене коло, з якого вийти фактично неможливо. Що ви думаєте про це?

Олександр Булін: Замкнене коло — дуже схоже на правду. До Трампа було багато людей, які намагались вирішити цей конфлікт. Насправді вони підходили значно ближче, ніж Трамп, але їм все одно це не вдалося. Напевно, у короткостроковій перспективі для Ізраїлю краще йти шляхом завершення цієї війни і пошуку якогось примирення. Це не має бути складний план про дві держави для двох народів. Ізраїль зацікавлений у припиненні війни, щоб перешкодити розгортанню наративу про те, що він чинить геноцид, що він продовжує війну лише задля того, щоб Беньямін Нетанягу утримався в своєму кріслі прем’єра й не опинився в суді. Ми бачимо, що Ізраїлю дедалі важче воювати, шукати союзників, тому якщо керівництво хоче мислити стратегічно на 10-20 років, то війну потрібно припиняти.

Читайте також: Ізраїль ухвалив рішення про встановлення контролю над Газою

Єлизавета Цареградська: Які можуть бути прогнози щодо подальшої долі ХАМАСУ?

Олександр Булін: План Трампа передбачає, що в секторі Гази буде керувати якась нова структура, що не буде підконтрольною ні ХАМАСу, ні Палестинській національній адміністрації. Наразі ми просто не знаємо. У реалістичних інтересах ХАМАСу було б залишитись політичним гравцем у секторі Гази чи Палестині, можливо, піти на угоди з Палестинською національною адміністрацією. Уже були ситуації, коли вчорашні терористи можуть піти на шлях відмови від насильства і стати державними діячами. Можливо, ми доживемо до того, що зміна лідерів ХАМАС і політичної кон’юнктури приведуть до такого сценарію. Але в чинній ситуації є дуже багато розвилок, і невідомо, яким шляхом піде історія.

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]