«З 1948 року Ізраїль перебуває в зоні бойових дій»: історичне підґрунтя чинних конфліктів

Початок протистояння Ізраїлю й арабських сил та угруповань

Єлизавета Цареградська: Якщо зараз глянути на новинні заголовки, а ми спілкуємося 26 серпня, то вони достатньо різноманітні. По-перше, Ізраїль атакував лікарню в Газі, серед загиблих чотири журналісти. Німеччина розкритикувала Ізраїль за цей удар. Трамп обіцяє завершити війну або ж обіцяє, що війна завершиться протягом двох-трьох тижнів. Як, на ваш погляд, наразі складаються обставини, якою є ситуація, якою є ваша оптика?

Євген Добряк: Дійсно, ця війна, цей конфлікт має дуже давній історичний контекст, дуже серйозне історичне підґрунтя, дуже багато факторів, про які можна говорити не одну годину. Але на сьогодні ситуація дійсно серйозно загострилась. У Ізраїля стоїть головне завдання — це його виживання та забезпечення адекватної стандартної безпеки для своєї країни. Це ми повинні визнавати.

Адже якщо йти в історію, ще з моменту створення держави Ізраїль 14 травня 1948 року, Ізраїль перебуває в зоні бойових дій в тих чи інших конфігураціях, починаючи з першої арабо-ізраїльської війни 48-49-го років, другої арабо-ізраїльської війни 49-55-го років, Суецької кризи, Шестиденної війни, війни Судного дня, Першої ліванської війни, Першої Інтифади, арабського повстання 87-го року, Другої Інтифади 2000-го року, постійні атаки з боку терористичних угрупувань та організацій, які дислокувались на західному березі річки Йордан і в секторі Гази. Це ХАМАС, Ісламський джихад, «Бригади мучеників Аль-Акси» та багато інших. Це те, з чим Ізраїль справлявся не одне десятиліття в серйозному протистоянні.

Після Ісламської революції 79-го року, приходу шиїтських фундаменталістів в Ірані та початку Першої ліванської війни 82-го року, фактично Іран почав будувати конструкцію шиїтської осі спротиву. Це почалося з Лівану, коли було створено військово-політичне угруповання «Хезболла». Далі — утворення в 94-му році руху Єменських хуситів, де теж доклався Іран — і фінансово, і організаційно, і військово-технічно. Потім почалась підтримка, озброєння, фінансова та військово-технічна допомога режиму Башара Асада в Сирії. І після повалення режиму Саддама Хусейна — активізація шиїтських угруповань в Іраку.

Тобто цей шиїтський півмісяць — це ще одна потужна загроза, яка була створена навколо Ізраїля, яка впливала на стабільність регіону, на безпеку Ізраїля а також багатьох країн арабського світу, передусім країн Перської затоки. Там теж були свої протистояння з агресивними діями Ірану в бік Саудівської Аравії, Об’єднаних Арабських Еміратів. Все це продовжувалось перманентно, дуже довго, поки не сталися події 7 жовтня 2023 року, які тектонічно змінили всю конфігурацію ситуації на Близькому Сході.

Ізраїлю чітко потрібно було відповісти на наймасштабніший теракт у своїй історії, який був здійснений терористичними угрупуваннями ХАМАС та Ісламський джихад, коли загинуло 1200 ізраїльтян. Це була страшна трагедія, про яку зараз західні країни трохи починають забувати й говорять тільки про ситуацію в Газі, яка теж є трагедією цивільного населення палестинців.

Читайте також: Підтримка Трампа й теплі відносини з Росією: роль Ізраїлю в міжнародній політиці

Конфлікт у Газі та зміни в регіоні

Євген Добряк: Ніхто не говорить, що головна причина конфлікту — це те, що сектор Гази фактично з 2007 року контролюється ХАМАСом та іншими терористичними угрупуваннями. Відтоді там немає впливу ФАТХу, тобто палестинської національної адміністрації, що керує західним берегом річки Йордан, та інших політичних організацій. Тому вся влада в Газі була захоплена Хамасом. Він не займався розвитком регіону, інвестиціями в інфраструктуру. Вони закуповували озброєння, зокрема у РФ, і ми та Ізраїль маємо про це говорити. Вони рили тунелі, завдяки допомозі російських інженерів.

Конфігурація, яка склалась, спонукала Ізраїль до потреби дуже чітко і конкретно відповідати на всі виклики й загрози, які постали перед ним. Тому що з одного боку перебувають терористичні організації ХАМАС, Ісламський джихад, а з іншого — Іран. Іран підняв голову, почав погрожувати. Почали погрожувати проксіугруповання — «Хезболла», єменські хусити, і фактично Ізраїль почав воювати на сім фронтів.

Ізраїль зробив тектонічні зміни на Близькому Сході. Завдяки їм було дуже сильно послаблено «Хезболлу», яка фактично знищена в Лівані. Ліван зараз оговтується від довгої іранської окупації. Повалення режиму Башара Асада сталось тільки завдяки тому, що була послаблена і знищена «Хезболла». Достатньо серйозно були послаблені єменські хусити. Боротьба з ними відбувається в кооперації зі Сполученими Штатами, тому що єменські хусити паралізували стратегічне логістичне сполучення в Баб-Ель-Мандебській протоці, де проходить 40% всього експорту до Європи. І головне, що зробив Ізраїль — це послабив ключовий дестабілізуючий чинник, який створював систему загроз для всього регіону, тобто Іран. Фактично, Ізраїль вирішив питання, яке не могли вирішити всі країни, зацікавлені у стабілізації в регіоні Близького й Середнього Сходу.

Тепер головне питання — це остаточне знищення ХАМАСу й Ісламського джихаду, щоб розуміти, що з боку Гази немає прямої загрози. З іншого боку, залишається 50 заручників. За певними даними, тільки 20 з них живих, а інші вбиті терористами. Точно ніхто зараз цього сказати не може.

Міжнародний дискурс довкола конфлікту

Євген Добряк: Звісно, є потужні чинники зовнішнього тиску на Ізраїль. Передусім це європейські країни, які виступають за негайне припинення війни в Газі. Також є суттєва критика з боку арабських країн. Я розумію, що це солідарність в межах арабської й мусульманської єдності. Хоча та ж Саудівська Аравія була готова до 7 жовтня 2023 року ввійти у серйозну нормалізацію відносин з Ізраїлем. Вони почали б дипломатичні стосунки, і розпочалася б нова ера у регіоні близького Середнього Сходу. Але цю ситуацію 7 жовтня зламали ХАМАС та Ісламський джихад. Тут чітко є рука Ірана та рука Російської Федерації.

Через певний час перемовини все одно поновляться, але не під час загострення в Газі. Звісно, є інформація про можливий голод. Хоча деякі джерела спростовують її. Тому що вся гуманітарна допомога, яка надходить в Газу, розподіляється ХАМАСом. Тобто там є багато контроверсійних факторів. Щодо загибелі журналістів є теж інформація, що багато представників ХАМАСу були акредитовані як журналісти арабських каналів, зокрема «Аль-Джазіри».

Я не хочу давати свою оцінку. Загибель будь-ких людей — це трагедія. Але першопричина цієї трагедії — терористичні угруповання та Іран. Ізраїль протистоїть їм, щоб забезпечити сталий розвиток своєї держави і її захист. Внутрішні протести, які розпочались приблизно півтора тижня тому в Ізраїлі, дійсно показують певний розкол у суспільстві. Але якщо дивитися соціологію ізраїльського суспільства, все одно більшість населення вважає, що потрібне остаточне знищення ХАМАСу та інших терористичних угруповань. Завдяки цьому можна досягти певної стабільності та іншого варіанту розвитку подій навколо палестино-ізраїльського конфлікту.

Є багато факторів, які можуть грати не на користь Ізраїлю. Де-факто держава Палестина існує. Її визнало 147 із 193 країн Організації Об’єднаних Націй. Багато європейських країн і Сполучені Штати її не визнали. Але були офіційні заяви з боку Великої Британії, Франції та Канади, що вони доєднаються на Генеральній Асамблеї ООН у вересні до визнання держави Палестина. Так чи інакше, незабаром постане питання, що потрібно виконати резолюцію 181 від 1947 року. Ізраїль виконав її у травні 1948 року, оголосивши про створення держави. Араби цього не зробили й фактично створили антиізраїльську антиєврейську коаліцію, яка почала воювати. Так, це була помилка, це не провина простих палестинців, які теж мали отримати державу в результаті розподілу постбританської імперії.

Читайте також: Чи визнають західні держави Палестину: пояснює сходознавець

Формування влади ХАМАСу в секторі Гази

Єлизавета Цареградська: Пане Євгене, ми почали аналізувати те, що відбувається всередині, кому що належить, зокрема, кому належить мати державу. Я б поставила уточнююче запитання про те, що відбувається всередині сектору Гази і звичайного населення. Я часто бачу тезу, що не можна ідентифікувати терористів зі звичайними людьми, що це різне. Як нам пояснити це?

Євген Добряк: Це найскладніша ситуація. Тут треба знову йти в історичний екскурс, щоб зрозуміти, які складні там були події. Під час Ословських угод, які уклали в 1993-1994 роках, було визнано державу Ізраїль, а Ізраїль визнав на території західного берегу річки Йордан і сектору Гази керівництво Палестинської національної адміністрації. Тобто був зроблений перший крок до створення держави палестинських арабів відповідно до 181 резолюції від 1947 року.

Ословські угоди були підписані головою Організації звільнення Палестини Ясіром Арафатом та прем’єр-міністром Ізраїлю Іцхаком Рабином при посередництві президента США Білла Клінтона і міністра закордонних справ Норвегії. Тоді всі мали сподівання на те, що буде стабілізація ситуації. Але ввімкнулися радикальні сили в Ізраїлі й на палестинських територіях. Наприклад, Ігаль Амір, єврейський крайній правий радикал, на мітингу вбив прем’єр-міністра Ізраїлю, який підписав Ословські угоди з ХАМАС. Або Барух Гольдштейн, який відкрив вогонь по мечеті в Печері Патріархів в Хевроні, і було вбито 29 мусульман-палестинців й дуже багатьох поранено.

Я вже не кажу про теракти, які були з боку палестинців. Були величезні трагедії, починають з терористичної атаки на дискотеці «Дельфінаріум» у Тель-Авіві, в ресторані «Максим», коли в Хайфі 21 особа загинула, вибух автобуса в Єрусалимі. Коли помер Ясір Арафат, прийшов більш поміркований Махмуд Аббас, нинішній президент Палестини, голова Палестинської національної адміністрації. Були підстави говорити про покращення відносин між Ізраїлем і палестинцями, про утворення держави. Був серйозний тиск на палестинців, щоб ті провели вибори. Це відбулося в 2006 році, коли був обраний президентом Махмуд Аббас. Але в парламент потрапили здебільшого представники ХАМАСу. Тоді розпочався дуже серйозний розкол. ХАМАС створював шейх Ахмед Ясін, який мав свою дуже радикальну ідеологію та був вбитий у 2004 році під час атаки ізраїльтян.

Ця ситуація призвела до того, що почалося дуже серйозне протистояння, і передусім у секторі Гази, де ХАМАС оголосив про повне своє панування. Вони викинули звідти ФАТХ, нащадка Організації звільнення Палестини, яку сьогодні називають поміркованим крилом палестинців. Їх викидали з вікон, їх розстрілювали, різали і так далі. Тобто палестинці вбивали палестинців.

20 років тому сектор Гази повністю віддали під контроль палестинцям. Це було в 2005 році, й через два роки ХАМАС уже повністю взяв владу в свої руки. ХАМАСОМ просякнута й дуже велика частина суспільства в Газі, яке живе дуже бідно. Там фактично немає нормального водопостачання, електропостачання, є багато інших проблем. Створив їх ХАМАС, але його все одно підтримували.На західному березі річки Йордан була інша ситуація, там не всі підтримували ХАМАС. Там не було такого радикалізму, як у секторі Гази.

Позиція Ізраїлю щодо Гази

Євген Добряк: Багато ізраїльських експертів і політиків говорять, що було помилкою виходити із сектору Гази. Інші вважають навпаки. Важко сказати, але вихід ізраїльських військ і поселенців призвів до ситуації, що сталася 7 жовтня. Це був комплекс помилок і з боку Ізраїлю, не тільки активність терористичних угруповань. Тому що багато палестинців з сектору Гази, здається, 18 тисяч, працювали на території Ізраїлю. Їм надавались пільги, робочі місця, до них нормально ставилися, думали, що буде нормалізація.

Але ми побачили 7 жовтня, що вивело не поверхню проблематику Близького й Середнього Сходу. Це не лише ХАМАС та Ізраїль, але й Ісламський джихад, «Хезболла», Іран, єменські хусити. Тому я розумію позицію уряду Ізраїлю, який хоче закінчити цю війну знищенням і роззброєнням ХАМАСу, щоб потім вирішувати питання, як далі будуть існувати ці території. З іншого боку, я розумію тих протестуючих, передусім людей, у яких близькі ще перебувають у заручниках в Газі. Вони пропонують укласти угоду, звільнити заручників, а потім уже вирішувати питання з ХАМАСом.

Тут я погоджуюся з Дональдом Трампом, який сказав, що найбільша проблема в Газі між Ізраїлем і ХАМАСом буде тоді, коли стане питання про звільнення останнього заручника. Тому що ХАМАС прекрасно розуміє, що щойно він звільнить останнього заручника, ізраїльська армія ліквідує ХАМАС як інституцію. Йому не пробачать всі ті злочини, які ХАМАС здійснив на території держави Ізраїль.

Військово-політичне керівництво Ізраїлю ухвалило рішення продовжувати операцію в Газі, попри ймовірне погіршення стосунків із партнерами Ізраїлю в Європі й на інших континентах. Критика дій Ізраїлю в Газі йде від Азії, Африки, Америки, Європи та, звісно, арабського світу. Це складна ситуація, і щоб зрозуміти її, говорити про Газу, Палестину, Ізраїль, потрібно говорити про ті давні історичні події, яким уже 120 років.

Ізраїль все одно повинен розуміти, що колись доведеться виконати резолюцію 181. Все одно питання створення другої держави палестинських арабів стане на порядок денний і буде політично просуватися всім світом. Потрібна політична заява про те, що Ізраїль може розглядати механізми створення держави. Це потрібно, щоб покращити відносини з частиною арабських країн та забезпечити політичну підтримку в Європі та Сполучених Штатах.

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]