Що старовинні цвинтарі розповідають нам про історію та культуру євреїв

Чим цікаве дослідження єврейської історії на Поділлі, зокрема через призму некрополістики

Єлизавета Цареградська: Передусім хочу розпитати, як ви зацікавилися краєзнавством і почали досліджувати тему єврейської спадщини, зокрема цвинтарі?

Дмитро Полюхович: Історія мене цікавила з глибокого дитинства. Цвинтарі, тобто некрополістика — це одна з важливих складових історії. Тут маємо кам’яний літопис громади й місцевості, якщо це кам’яні хрести чи надгробки. Плюс, тут маємо відображення мистецьких, релігійних та інших уявлень, які тут побутували. Також бачимо роботи різних майстрів.

А щодо єврейської історії, я займаюся всім цікавим на Поділлі, і пласт культури євреїв тут невід’ємний. Якщо уявити старі фотографії, подивитися на будь-яке подільське містечко або місто, там буди три домінанти: бані православного храму, шпиль костелу і синагоги.

Що стосується єврейського складника, у моїй частині Поділля найбільше за площею, кількістю і мистецьким значенням пам’яток. Це дуже високохудожнє різблення кінця XVII, XVIII і початку XIX століття. Тому що далі відбулося входження Поділля у Російську імперію. Це був великий удар по економіці, яка до того була інтегрована у європейську через Річ Посполиту. Прийшли антисемітські закони Російської імперії, почався занепад містечок — десь із 20-х-30-х років XIX століття. Це яскраво простежується і у єврейській некрополістиці, тому що оздоблення надгробків стає одноманітним, маломитецьким, рельєфи стають мілкі, зроблені за стандартними лекалами. Тоді як у XVIII столітті ми не знайдемо двох однакових надгробків, там дуже випукле різьблення, кожен з них шедевр.

Якщо брати за кількістю різьблених деталей, наприклад, Сатанівський цвинтар, його перевершує тільки Львів. Так, у Львові працювали провідні майстри, а не якісь місцеві, але за кількістю різьблених елементів, сконцентрованих в одному місці, Сатанів дуже цікавий. Крім того, там у символіці бачимо різних звірів: леви, ведмеді, лисиці, зайчики, єдинороги, грифони. Там такий бестіарій, повний кам’яний зоопарк. Теж було цікаво розібратися, що це означає.

Як розвивалися й перепліталися українська та єврейська культури

Єлизавета Цареградська: Власне, коли ми говоримо про дослідження некрополістики, ви вже зазначили, що можна засвідчити ці часи історії, як вони відображалися, на надгробках, але що ще ми можемо зчитати з цих оздоблень?

Дмитро Полюхович: Моя книжка була зроблена українцем для українців. Для євреїв це меншою мірою робилося, хоча вони у більшості випадків цього теж не знають. Що знає українець про єврейську культуру? Ну, знає такий цікавий, яскравий пласт, як єврейські анекдоти. Вони, до речі, мені подобаються, адже філософські, повчальні і з великим гумором. Знає трохи клезмерську музику, «7:40» на весіллях досі танцюють. На цьому все закінчується.

Насправді, народне мистецтво євреїв було дуже цікаве, воно сягнуло свого розквіту в XVII-XVIII століттях. Піком цього розквіту є оздоблення дерев’яних синагог, жодна з яких не дійшла до нашого часу. Те, що не встигли спалити і знищити комуністи між Першою і Другою світовими війнами, те з великим задоволенням спалили німці. Тому до нашого часу дійшли тільки фотографії. Зовні синагога мала цікавий вигляд, але що з того дерева можна зробити. Натомість усередині там не було навіть дециметра поверхні, який би не був розписаний або вкритий різьбленням.

Всі ці зображення, сюжети, які ми бачимо на єврейських надгробках XVII, XVIII, початку XIX століття, ми так само знаходимо на фотографіях старих синагог. Це був дуже яскравий, цікавий елемент культури. При чому, я не кажу, що це стосується лише єврейства, тому що ідишська культура формувалася у містечках серед океану української. Відповідно, відбувався дуже тісний обмін. Українці багато запозичували від єврейської культури і навпаки.

Я здебільшого акцентую на Сатані, тому що це найбільш цікавий, багатий, яскравий з некрополів. Є також непогані у Купині, Кузьмені, Смотричі, але все-таки у Сатані він визнаний другим за значенням серед єврейських цвинтарів Європи після празького. Тут ми бачимо, що елементи рослинних оздоблень цілком відповідають оздобленню українських храмів. Якщо поглянути на оздоблення дзвіниці Софіївського собору в Києві, то ці ж елементи майже один до одного є на єврейських надгробках. Хто у кого запозичував — не розуміло, але усі вони брали з одного барокового джерела.

Ще один яскравий приклад обміну культур у XVIII столітті, що на єврейських надгробках дуже часто з’являється зображення пелікана. Хоч ніхто на Поділлі не бачив, який вигляд він має, але птах, який терзає собі груди, — це пелікан. Це зображення прийшло у єврейське мистецтво з християнства, де пелікан з давніх давен є метафорою Ісуса Христа. Наприклад, вона з’являється у «Божественній комедії» Данте. Це запозичення ще від Страбона, коли він описує Єгипет і каже: «У Єгипті є птах пелікан. Коли у нього вилуплюються дитинчата, він їх убиває, потім три дні гірко тужить, потім розриває собі груди, і кров’ю оживляє цих пташенят». Пізніше це перейшло у християнство, правда там пелікан уже не вбиває пташенят, але кров’ю оживляє їх або рятує. Це така метафора Христа, який кров’ю на третій день рятує людство. Цей пелікан переходить у єврейське мистецтво, і часто це зображення відповідає зображенню пеліканів на розписах християнських храмів та іконах.

Перші експедиції та початок дослідження цвинтарів

Єлизавета Цареградська: Зазначу детальніше, що ви є автором книжки «Єврейський цвинтар Сатанова» і ми вже багато почули про це. Що ще ви зустрічали, що вас вразило і про що би ви розповіли?

Дмитро Полюхович: Загалом саме дослідження цвинтарів достатньо цікаве. Перша моя дитяча експедиція була на єврейський цвинтар Городка. Я втік із першотравневої демонстрації і в цьому парадному прикиді — червона пілотка, жовтеняцька зірочка на червоному бантику — я попхався на цвинтар, проігнорувавши солідарність. Це був 74-й рік. Подивився, мене якраз вразили ці зображення.

А другий випадок був теж достатньо містичний. Я тоді працював на телеканалі ICTV, і це був період до 2014 року, коли влітку Верховна Рада та всі інші йшли у відпустку, і до початку вересня новин у країні немає. Тоді я вирушив на тиждень на Поділля знімати сюжети про різні цікаві місця. Ми жили у Сатанові в санаторії і щодня приїжджали на старий єврейський цвинтар. Я не знав, як до нього підійти, бо це все красиво, але треба про нього щось розповісти. Фахівців нема, ніхто нічого не знає.

Ми знімали милин у селі Купин, а далі планували їхати на Смотрич. Але коли знімали у тому Купині, я щось не звернув увагу, чому там викладені доріжки, зробив крок у сторону, а це рідка багнюка, в якій опинився вище коліна. Довелося їхати на базу в Сатанів, переодягатися. І тут бачимо — стоїть двоповерховий автобус біля цвинтаря. Я кажу: «Хлопці, стоп, це ж не просто так, може хтось є». І це виявилася експедиція Петербурзького інституту юдаїки, на чолі з, мабуть, найкращим спеціалістом у галузі культури й мистецтва євреїв Борисом Хаймовичем — фахівцем Єврейського університету в Єрусалимі. У нас із ним зав’язалася дружба, він мене консультував, і я почав вивчати цю тему.

Старі цвинтарі перебувають у поганому стані

Єлизавета Цареградська: Говорячи про дослідження єврейської некрополістики загалом, можу припустити, що збереження цієї пам’яті та дослідження перебувають не у надто хорошому стані. Чи це мої фантазії, як ви оцінюєте стан справ?

Дмитро Полюхович: Це дуже болюча для мене тема, взагалі стан наших старих цвинтарів, не тільки єврейських. На жаль, він зараз дуже жахливий. 10 років тому Сатанівський цвинтар при правильному підході та постановці питання можна було виносити на пам’ятку ЮНЕСКО, все-таки це другий за значенням єврейський цвинтар Європи. Сьогодні там відбувся так званий догляд, яким займається пан Габай. Сам він громадянин Франції та Ізраїлю, який впорядковує у нас єврейські цвинтарі.

Відбувається повне порушення в будь-яких релігійних єврейських норм. Надгробки переносяться часом за 15-20 метрів від могили, ділянки заливають бетоном, і у нього втикують надгробки. Розширення цементу і вапняку різне, тому з часом воно пошкоджується, а також це естетично огидно. Була про це гнівна заява головного рабина Польщі, заяви в Ізраїлі, заяви пам’яткоохоронців Західної Європи, але, на жаль, у нас ніхто не може вплинути на цю особу.

Чому єврейська некрополістика важлива для українців

Єлизавета Цареградська: Можливо, це дещо наївне запитання, але мені все одно важливо його поставити, тому що аудиторія може припустити, що є така тема, напевно, вона цікавить якусь кількість людей, і круто, що є дослідники, які нею займаються. Але, на вашу думку, чому цими дослідженнями та їх популяризацією вкрай необхідно займатися нам, українцям?

Дмитро Полюхович: Передусім, Україна — це не лише етнічні українці. Це, наприклад, батьківщина кримських татар. Вони тут сформувалися, увібравши у себе греків, генуезців, християнське населення. Це окрема тема. Тобто все це наша українська культура і спадщина, яку не треба розділяти на польську, вірменську і так далі. Все, що на території України — наше, все українське. У будь-якому разі, всі ці осередки вбирали у себе якийсь український етнічний елемент. Тож відділяти чиюсь спадщину від спадщини всієї України — якось нелогічно.

Плюс, це розуміння культури, світогляду народу, який жив поряд з українцями понад тисячу років. Мало хто знає, що перша письмова згадка про Київ — це так званий Київський лист X століття, написаний єврейською громадою Києва. Тобто це народ, який тисячу років з нами взаємодіяв, а ми з ним. Коли ти знаєш його культуру народу, починаєш його трохи розуміти. Це сприяє національному миру і злагоді в Україні, крок у цьому напрямку. Я думаю, що він важливий і політично доцільний.

Наприклад, що ми знаємо про вірування євреїв. А на цих надгробках яскраво показано їхній світогляд. Є два пласти у цих сюжетах, метафорах, зашифрованих на надгробках. Перше — очікування приходу месії, сподівання на воскресіння з мертвих, на те, що душі в раю буде дуже добре. Також там метафорично зашифровується інформація про небіжчика: то він був, який, до якого належав родоводу.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі