Від козацьких переслідувань до загублених цвинтарів: історія євреїв Обухова та регіону навколо

Виникнення Обухова та єврейської громади в регіоні

Єлизавета Цареградська: Сьогодні дуже цікава для мене розмова, оскільки я неочікувано з’ясувала, що місце, де я живу, насправді має цікаву історію в контексті українських євреїв. Говоритимемо про Обухів, Германівку, Васильків, Ржищів, Кагарлик. Пропоную розпочати з Обухова, а потім рухатись далі. Що нам відомо про Обухів як штетл, містечко, де проживали євреї?

Павло Зельдич: Штетл — це з їдишу дослідно містечко з компактним місцем проживання єврейського населення та власними релігійним, освітнім, торговельними інституціями. Обухів — не дуже характерний штетл для регіону. Повноцінно він сформувався приблизно у другій половині XIX сторіччя, на відміну від Василькова чи Білої Церкви. Згідно з Домотенком, Обухів виник у XIV столітті під назвою Лукавиця в межах Великого Князівства Литовського. Але у 1482 році Кримська Орда хана Менглі-Гірея здійснила похід на Київ, під час якого сильно постраждала столиця, а регіон був спустошений. І Обухів теж зник.

Він відновився у XVI сторіччі, коли належав литовському кухмістру Олехнові з роду Дрогостайських і змінив назву на Кухмістрівщина. Кухмістр — це специфічна посада в період феодалізму. Українське слово «кухар» — запозичення з німецької, але це була радше ритуальна, церемоніальна назва, яка за феодалізму змінила своє перше значення.

Назву міста Обухів вперше згадується у письмових джерел лише у червні 1600 року. Це було дуже маленьке село без єврейського населення. Загалом за часів Великого Князівства Литовського єврейське населення в регіоні він не фіксується ніде, крім Києва. У 1569 році відбулась унія Великого Князівства Литовського та Королівства Польського, що утворила нову федеративну державу — Річ Посполиту. Територія майже всієї України, зокрема регіону Обухова, перейшли до Польщі. Після цього дещо змінилися статути щодо проживання євреїв, у Литві вони були більш ліберальними.

Читайте також: Єврейська культура як частина української спадщини: інтерв’ю з дослідницею Христиною Семерин

Переслідування євреїв козаками

Павло Зельдич: Тут ми підходимо до часів Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, середини XVII сторіччя. Обухів був сотенним містечком під керівництвом сотника Яцька Красовського. Частина його населення покозачилась. Хоча ці події були важливими для становлення української нації, вони мали трагічні наслідки для єврейського народу в регіоні.

Повстання козаків було спрямоване не лише на польських поневолювачів, але й на юдейські громади, хоч мало не релігійний контекст, а соціальний. Економічна та політична системи на українських землях Речі Посполитої виділяли особливу роль у соціальній драбині єврейському народу. Він був посередником, проміжною ланкою між українськими селянами та польською шляхтою.

У серпні 1648 року козацьке військо на чолі з гетьманом увійшло в Київ. Шість днів тривало святкування, а на сьомий день почався погром юдеїв та католиків. Це історично зафіксований факт в книзі Репшмуля Файфеша. Він наводить перелік міст і містечок, через які пройшло козацьке військо, серед них і Київ. Далі я наведу цитату:

«І пішов він у велике місто Кіон, і був там один чоловік на ймення Елізар, котрий мав багато багатств, наче Корах, і він був убитий козаками разом зі своєю сім’єю, а майно було пограбовано. Звідти Хмельницький відправився по берегу річки Непр до Святої громади євреїв Переяслава».

Інший очевидець Натан Гановер згадує, що після втечі євреїв Київщини та Чернігівщини на землі, підконтрольні польській короні, фіксувалась така процедура, як публічне повернення до юдаїзму. Бо на підконтрольні козакам території євреїв, яких не вбили, насильно охрестили. Це була складна проблема, навіть литовська резолюція від січня 1649 року намагався врегулювати питання про повернення до юдаїзму євреїв. Був виданий універсал короля Яна Казимира у травні 1650 року, де дозволяється насильно хрещеним євреям вільно повернутися до юдаїзму, хоча католицька теологія це забороняє.

Читайте також: «Солід»: як взуттєва фабрика Львова рятувала євреїв від нацистів

Не всі євреї покинули козацьку частину України, деякі випадки проживання «вихрещених» євреїв все ж зустрічаються. Відомі навіть епізоди їх долучення до козацтва. Наприклад, ім’я гадяцького полковника Михайла Бороховича, вписано великими літерами в історію України як видатного полководця та сподвижника Хмельницького. Також відомий полтавський полковник Герцик Павло Семенович, син «вихрещеного» єврея з Умані і вірний сподвижник гетьмана Пилипа Орлика. Історія зберегла ім’я пирятинського орендаря Марка Аврамовича, який був тестем гетьмана Івана Скоропадського. Але ці випадки є радше винятками.

Життя в регіоні після Переяславської ради

Павло Зельдич: Після Переяславської ради 1654 року мешканці Обухова присягнули на вірність московському царю Олексію Михайловичу, потім за Андрусівським перемир’ям місто все ж залишилось за Польським королівством. Зрештою, дійшло до того, що кордон просто ділив містечко на дві частини. Приблизно по 50 дворів з кожного боку кордону.

Жодних свідчень про єврейську присутність у цей період історії міста не фіксується. У польській частини жити не хотіли через прикордонний тривожний статус, а з російської — бо імператриця Єкатерина видала наказ про вигнання євреїв з території держави.

Тому про Обухів XVII-початку XVIII століття ми не знаємо, на відміну від сусідньої Германівки, села на відстані близько км 15 на південний захід від Обухова. Воно було трішки вглиб Речі Посполитої. Там єврейська громада існувала, про що ми знаємо з польських податкових ревізій. Згідно з ревізією 1765 року, в Германівці чисельність єврейського населення становила 33 людини, а в сусідньому Кагарлику — 21.

Германівка була кагальним центром. На території кагалу проживало 113 людей. Кагал у Польщі — це орган єврейського самоуправління, національно-культурної та юридичної автономії. Євреї судилися між собою не за польськими законами, а за своїми. Остання ревізія перед розділом Речі Посполитої нам каже, що в Германівці було 12 євреїв, але вони мешкали в одному будинку, тобто це, мабуть, сім’я. Загальна чисельність кагалу по селах була 145 людей.

Українсько-єврейські взаємини крізь століття: про що нова виставка у Бабиному Яру

Як змінилося життя євреїв після розпаду Речі Посполитої

Єлизавета Цареградська: Я би хотіла також запитати про те, чим займалися євреї, Германівки або ж Обухова? Десь є зафіксовані дані, як вони заробляли на життя?

Павло Зельдич: Так, звісно. У 1795 році відбувся поділ Речі Посполитої, і територія Василькова, Білої Церкви, Кагарлика долучились до Російської імперії. Таким чином вона отримала найбільшу у світі єврейську громаду. Ця громада через свою скупченість почала експансію на схід, тобто заселяла Київ, Обухів і далі Лівобережну Україну.

При поляках євреї займали специфічну ланку посередників між селянством, містом та шляхтою. Але Російська імперія у 1804 році видала такий закон, що заборонив юдеям проживати в селах і створив смугу осілості. Це змінило все у житті євреїв. Вони почали переїжджати до містечок, і тут відкрили нову нішу — ремісництво, виготовлення дрібнооптових виробів.

Треба розуміти, що класичний образ єврея, який ми знаємо з літератури, виник тільки на початку XIX сторіччя. Якщо взяти дані погрому 1881 року в Обухові, ми знаємо, що основні професії, які постраждали, — це кравці, шевці, торговці, ковалі.

Єлизавета Цареградська: Тобто якихось перепон у тому, щоб займатися цими справами, в них не було, вірно?

Павло Зельдич: Так, навпаки. Держава намагалася давати послаблення, спонукати їх займатися цією діяльністю. У першій половині XIX століття вийшло кілька цікавих законів щодо цього.

Співіснування євреїв та українців у XIX столітті

Єлизавета Цареградська: Для мене завжди важливо запитувати у дослідників про стосунки всередині громади, між євреями та християнами, адже тут є багато різних стереотипів. Що нам про це відомо? Є якісь задокументовані згадки?

Павло Зельдич: Не характерний, але прикольний приклад — це романтична форма. У Державному архіві Київської області є справа Київської духовної консисторії. Це орган православного самоврядування. Вона розглядала справу, що у лютому 1835 року православна селянка Марія Перечаткова, яка мешкала в селі Литвинець, вела блудний спосіб життя з васильківським євреєм Янкелем.

Загалом що український, що єврейський народи перебували під владою Московської держави, яка намагалась в першій половині XIX сторіччя не допускати серйозної міжнаціональної ворожнечі, але потім з’являється такий феномен, як в чорносотенці. Більшість часу співіснували добре.

Єлизавета Цареградська: Що надалі відбувалося з єврейською громадою у Германівці, Обухові, Кагарлику?

Павло Зельдич: Громада була неоднорідною, зі своїми релігійно-фінансові протистояннями. У середині XIX сторіччя Обухів, Кагарлик і Васильків намагається підібрати під себе династія Тверських, чорнобильських хасидів. Серед них був дуже цікавий чоловік на ім’я Довідл. Він мав шалену популярність серед хасидів півдня Київської губернії. Послідовники цього Довідла Тверського займалися розповсюдженням свого впливу навіть із фізичним насиллям.

У 1864 році Довідло зі своїми хасидами відвідав Білу Церкву, Богуслав, Ржищев, Кагарлик і Обухів. У Богуславі Довідло пробув вісім днів та зібрав 2000 рублів сріблом, ніби добровільна пожертва від євреїв. Звідти хасиди вирушили до Кагарлика, але місцеві лідери громад відмовилися їх приймати і давати гроші. Тоді люди Довідла влаштували заворушення: понищили майно, побили деяких євреїв і вигнали місцевого рабина з міста.

Читайте також: Між Америкою, Чернівцями та війнами: життя поетки Рози Ауслендер

Меморіалізація єврейської історії в регіоні

Єлизавета Цареградська: Як зараз можна оцінити стан справ з інформацією, архівами, що потрібні, аби зібрати докупи картинку подій на цих територіях? Наскільки ми можемо досліджувати ці регіони і стан справ там?

Павло Зельдич: По Київській губернії джерел — просто море. Це феномен, але так тільки за період російського панування. Бо з глибшої історії, XVIII сторіччя, Польської держави, залишили досить мало письмових джерел.

Єлизавета Цареградська: Чи можемо ми сказати, що нам бракує якогось централізованого музею, платформи, де ми могли б збирати це докупи і відтворювати знання про регіон? Наскільки це важливо робити, на вашу думку?

Павло Зельдич: Наведу приклад про кладовища. Незважаючи на те, що наприкінці XIX сторіччя в Обухові мешкало понад 600 євреїв, у містечку не було відповідного кладовища. Небіжчиків возили чи до Германівки чи Василькова. Але вже у 1900 році на плані містечка, далеко за межами забудови, зображена маленька ділянка кладовища.

Об’єднана єврейська община України під керівництвом виконавчого директора Віталія Камозіна ще до початку повномасштабного вторгнення розпочала програму меморіалізації демонтованих кладовищ. Велика їх кількість, незалежно від конфесії, була знищена. Ми знаємо, що обухівське кладовище існувало у 1900 році, але було демонтоване рішенням міської ради у 1928-му. Спершу ми не могли його знайти. Тоді основну роботу взяв на себе обухівський журналіст-краєзнавець Мирослав Чайковський, який опитав місцевих старожилів, і ми змогли виявити локацію кладовища. Пізніше ми отримали дозвіл на встановлення пам’ятного знаку.

Повертаючись до вашого питання — дуже потрібно. Бо локальну історію у нас вивчають лише у руслі пізньорадянського наративу про титульну націю. Ми — національні меншини, які існували паралельно з українським народом — жили і збагачували один одного. Але ми майже не досліджені. Тому дуже потрібні такі центри.

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]