Між Америкою, Чернівцями та війнами: життя поетки Рози Ауслендер

В яких умовах формувалася Роза Ауслендер

Єлизавета Цареградська: Постать Рози Ауслендер, як мені здається, не надто відома або популярна. Тож почнімо з історії Рози: коли вона народилася, де, хто вона?

Олег Коцарев: Роза Ауслендер, її дівоче прізвище було Шерцер, народилася в 1901 році у Чернівцях в родині німецькомовних асимільованих євреїв. Це середовище дало дуже багато яскравих представників літератури й не тільки. Сьогодні Роза Ауслендер у світі німецькомовної поезії — а писала вона саме німецькою мовою — звісно, вважається однією з легенд XX століття. Але в Україні, справді, ще не так добре її знають. Втім, книжки поступово виходять, меморіалізується її постать у Чернівцях, її вже знають краще.

Її родина була не зовсім традиційна, не зовсім релігійна. Хоча батько, який став потім комерсантом, ще встиг бути учнем хасидського релігійного діяча в Садгорі. Це тоді було, великою мірою, хасидське містечко біля Чернівців. Тобто вона була пов’язана з цією релігійною містичною юдейською традицією, але сама зростала, виховувалася і поставала у значно більш секуляризованому і модернізованому середовищі тодішніх Чернівців.

Єлизавета Цареградська: А як релігія впливає на творчість Рози Ауслендер або ж проявляється в ній? Це, радше, данина традиціям, чи як ми її простежуємо?

Олег Коцарев: По-перше, так — данина традиції, фольклорним мотивом — загадковим, містичним, які притаманні єврейству. Це часом з’являється у її поезії. Насамперед через батька вона отримувала багато знань про цей світ. Плюс, тут важливо те, що вона зростала на романтичній літературі, на літературі романтизму. А це теж увага до фольклору, до переосмисленої традиції.

Але з іншого боку, в її пізніших текстах, особливо тих, де вона згадує досвід Голокосту, змальовує його події або пише про долання цієї травми, спроби виходу з неї, там з’являються філософічніші навколорелігійні мотиви, юдейські.

Це вже може бути суперечка з традиційним розумінням релігійності. Абсолютно класичний мотив, який двома словами можна переказати: де був Бог, коли відбувалися страшні речі, наприклад, у гетто. Тобто тут настроєвий досвід, орнаменталізм єврейського фольклору, а з іншого боку — справжня дискусія, пошук, заперечення чи віднайдення нову себе в релігії. Бо у неї дуже різні були на цю тему тексти.

Читайте також: Від Львівського університету до впровадження поняття геноциду: історія Рафала Лемкіна

Освіта, травматичні досвіди, рання творчість

Єлизавета Цареградська: Як я розумію, родина належала до інтелігенції. Якщо намагатися змалювати контекст того часу, наскільки це було поширеним? Зокрема те, що вона потім вступила до університету — це була закономірність чи радше певний виняток, і не всі тоді могли це дозволити? Наскільки Роза була мотивована здобувати освіту?

Олег Коцарев: Звісно, тоді не всі могли це дозволити. Але все-таки її середовище — модернізовані, секуляризовані представники єврейської інтелігенції, більш освіченої частини єврейського суспільства Австро-Угорщини. Вона народжується, коли Чернівці ще належать до Австро-Угорщини. Ці люди цінували освіту, знання і культуру. Багато хто з них прагнув дати своїм дітям освіту. Тому, напевно, те, що Роза Ауслендер почала відвідувати університет, цікавитися філософією — це цілком природний розвиток подій.

Але обставини перешкоджали її освіті. Була Перша світова війна, почалися бойові дії. Чернівці потрапили під російську окупацію, родина Шерцерів евакуювалася. А коли після війни вони повернулися додому — сьогодні, мабуть, по-особливому в Україні відчувається цей сюжет, — помер батько. Очевидно, як у більшості тодішніх родин, саме на батькові тримався матеріальний баланс, і можливості навчатися вже не було. Ба більше, мати переконала Розу Ауслендер, тоді ще Розу Шерцер, виїхати до Америки на заробітки.

Єлизавета Цареградська: Якщо зупинитися на цьому періоді перед тим, як вона вперше виїжджає до Америки, то як би ми описали її тогочасну творчість, поезію? Що її цікавить? Яку тему вона досліджує? Як Перша світова війна позначилася на цій творчості, якщо позначилась, втрата батька тощо?

Олег Коцарев: Я б сказав, що загалом рання творчість Рози Ауслендер є наслідком її літературних інтересів романтичного характеру, можливо, певною мірою — модернізму, сучасного їй на той момент. Але це дуже відрізняється від того, що писатиме зріла Роза Ауслендер, від того, чим вона буде знаменита. А тоді були достатньо традиційні вірші, підкреслено ліричні, виконані у звичній на той час техніці. Хоча в них вона уже демонструє пошуки на рівні образу, метафори, але це ще не та Роза Ауслендер, яка стала легендою, скоріше підготовка до цього. Перша її книжка, яка називалася «Райдуга», майже не збереглася, зовсім небагато примірників. Не багато її ранніх текстів виходило в українському перекладі.

Читайте також: Феміністка, філософиня, борчиня за права українців: ким була Мілена Рудницька

Переїзд до Америки

Єлизавета Цареградська: Також із її першим виїздом до Америки збігається й та подія, завдяки якій ми її знаємо саме як Розу Ауслендер, вона виходить заміж.

Олег Коцарев: Так, вона виїхала до Америки в компанії свого приятеля на прізвище Ауслендер. Там вони одружилися. Загалом є підстави припускати, що їм просто зручніше було одружитися. За цим шлюбом, можливо, не стояло великих почуттів, і він не протривав довго, але Роза отримала собі те ім’я, яке стало славетним і значущим.

Адже перекладається це як «іноземка», «чужинка», так ми можемо трактувати це прізвище. Це було для неї важливо, бо нерідко в її текстах з’являлись образи людей, які в тій чи іншій спільноті, в тому чи іншому часі вважаються чужими, відкидаються, ігноруються. Наприклад, це можуть бути роми чи євреї, гнані під час Голокосту. Один із наскрізних моментів її творчості — це така увага до цієї інакшості.

Так вона отримала це прізвище, і вона ще багато їздитиме між Америкою і Європою. В одному зі текстів вона метафорично назвала це, якщо не помиляюсь, небесною гойдалкою — Європа, Америка, Європа. Вона їздила то туди, то сюди, але, зрештою, повернулася до Європи.

Єлизавета Цареградська: Тут ми заходимо в дуже цікавий період життя письменниці Рози Ауслендер, коли її творчість формується такою, якою ми її цінуємо зараз. Принаймні, це моє припущення. Скажіть, чи я маю рацію щодо виїзду до Америки і подальшого розвитку подій?

Олег Коцарев: Безумовно, Америка дуже на неї вплинула. Я думаю, це був і психологічний переворот. Це людина з, хоч і не зовсім консервативної, але доволі типової для свого часу родини, де вона була дуже прив’язана до батьків і брата протягом життя. Тобто людина, яка жила в такому сімейному середовищі, опиняється на іншому континенті, сама, у зовсім іншій реальності.

При всій повазі та любові до Чернівців, вона з околиці Австро-Угорської імперії опиняється в Америці, в центрі модернізації, розвитку нового світу, тобто у зовсім іншому світі. Це не могло не справити сильного враження, не перевернути якихось уявлень. Звісно, це далося взнаки і у творчості. З’являються її публікації, і манера її творчості, наскільки я можу судити, теж починає змінюватися. Хоча, думаю, Друга світова війна стала сильнішим чинником її змін.

Друга світова: повернення у Чернівці, знайомство з Паулем Целаном

Єлизавета Цареградська: Власне, як вона заходить у Другу світову? Де вона мешкає, і що з її родиною?

Олег Коцарев: Роза Ауслендер за сімейними обставинами вона опинилася в Чернівцях. У неї захворіла мати, й Роза мусила повернутися. Почався от черговий чернівецький етап її життя, з новим шлюбом. Там з кумедна історія: другий чоловік був графологом, і він якось опублікував в вірші Рози Ауслендер, як пишуть біографи, без її дозволу та з аналізом її почерку. Це дуже вразило поетку, вона образилася на свого чоловіка, і це стало поштовхом до розриву їхніх стосунків.

Загалом вона була людина імпульсивна, яскрава і доволі іронічна. Як на мене, взірцевий документ цього її обличчя — це текст, який вона надіслала на вручення однієї літературної премії, куди сама приїхати не могла, бо вже була хвора. Це вкрай іронічний уявний виступ, на якому вона іронізує з того, який вигляд зараз повинна мати ця зала, які там люди, як вони сидять, пітніють, яка там музика грає.

Роза Ауслендер опинилася в Чернівцях і з початком Другої світової війни, пережила першу радянську окупацію міста. Тоді вона навіть ненадовго потрапила до НКВД, оскільки повернулася з Америки, викликала підозри, була «ідеальною кандидаткою» на так звану шпигунку. Але якимось дивом її випустили, вона недовго там просиділа. Наскільки мені відомо, Роза Ауслендер мало говорила про цей досвід, якось уникала цієї теми. У 2000-х роках головний український перекладач і дослідник її творчості Петро Рихло знайшов у чернівецькому архіві документи про її арешт.

У 1941 році Чернівці потрапляють під нову окупацію, на щастя, не німецьку, а румунську. Родині Рози Ауслендер вдається вижити у Голокост. У Чернівцях як території, окупованій Румунією, всі ці трагедії відбувались трохи м’якше, і більше можливостей було вижити. Звісно, це був страшний досвід із постійною загроженістю, травмами, приниженнями, загибеллю близьких.

Натомість парадоксально саме в цей період відбулося знайомство Рози Ауслендер із Паулем Целаном. У німецькомовній поезії Чернівців міжвоєнного періоду, очевидно, це дві головні постаті. Між ними відбувалося довге спілкування про літературу, в них багато в чому був схожий бекграунд, той таки романтизм, неоромантизм. Навіть образ із знаменитого вірша Целана «Фуга смерті» — чорне молоко — є алюзією на один із віршів Рози Ауслендер. У неї раніше з’явився вірш із чорним молоком. Це не той випадок, коли треба говорити про викрадення чи плагіат — контексти, настрої, стилістика у цих текстах абсолютно різні. Але вони засвідчують спільний простір, в якому виникали однотипні образи, метафори, і показує їхнє спілкування.

Вони потім ще неодноразово зустрічалися, і для Рози Ауслендер це були важливі зустрічі. Дехто навіть вважає, що саме спілкування з Целаном могло бути одним із чинників повернення до німецької мови письма, після того, як вона перейшла на англійську мову, і суто естетичних змін.

Читайте також: Німецькомовний поет з Чернівців, який втік до Франції: трагедія життя Пауля Целана

Впливи на творчість Рози Ауслендер

Єлизавета Цареградська: Хто ще впливає на Ауслендер? Я так зрозуміла, що це спілкування з Целаном було на межі якихось обмінів, але чи можемо ми простежити, на кого вона взорується у своїй творчості?

Олег Коцарев: Вона була доволі індивідуальна у своїй творчості. Я не думаю, що варто говорити, що вона взорувалася на когось. У неї відбувався дуже складний процес переосмислення вкрай різних впливів. Я вже кілька разів наголошував на романтичних, неоромантичних традиціях, Рільке, Гейне, інші постаті, це було дуже важливо для неї. Але, як і у Целана, все це перехрещувалося з сучасними їй речами: із розвитком модернізму, з появою авангардних експериментів, котрі в німецькомовній літературі були тоді дуже потужні й відомі.

У Чернівцях як в університетському місті з інтелектуальним середовищем ці нові віяння з Берліна, Відня були помітні. Їх відстежували, їх помічали, їх обговорювали, попри те, що загалом літературне середовище Чернівців, як на мене, все ж було більш традиційним і консервативним. Але ці скандали, яскраві спалахи помічалися та рефлексувалися. Власне, цей перетин експериментальної, формалістичної, авангардної літератури з романтичною і неоромантичною традицією для мене, може, і визначає творчість Ауслендер.

Читайте також: Уникав України, але був репресований сталінським режимом: що варто знати про Ісака Бабеля

Значення Рози Ауслендер для світової та української культури

Єлизавета Цареградська: Як гадаєте, зараз, коли ми говоримо про відкриття, перевідкриття, прочитання, перепрочитання Рози Ауслендер, що ми маємо розуміти, чому це взагалі важливо робити? Окрім того, що ми маємо знати наші імена, чим саме відзначається внесок Рози Ауслендер у культуру, зокрема світову?

Олег Коцарев: Тут, звісно, можуть бути дуже різні трактування, кожен по-своєму може сприймати її творчість і внесок. Я спробую на кількох моментах наголосити.

Передусім, Роза Ауслендер належить до тих авторок, які осмислювали і переосмислювали трагедії XX століття, зокрема Другу світову і Голокост. Очевидно, що для сьогоднішніх українських читачів і читачок це актуально і важливо, тому що ми теж перебуваємо в центрі абсолютної трагедії, і з неї, так чи інакше, треба якось виходити — і індивідуально, і як спільноті.  І подібного роду література показує деякі можливі шляхи. Бо, як на мене, для Роза Ауслендер важливим мотивом був цей вихід і життя далі, не лише фіксація на трагедії.

Також, напевно, Ауслендер належить до тих поеток і поетів, які експериментальну літературу першої половини XX століття — всілякі пошуки експресіоністів, футуристів, сюрреалістів, малозрозумілі широким читацьким колам речі — виводили в інший простір, де ця авангардна література ставала трохи легшою, прозорішою і відкритішою. Це теж цікавий і важливий досвід для культури, який багато на що вплине в майбутньому.

Зрештою, Роза Ауслендер — це приклад людини з дуже цікавою карколомною долею. Людина, яка дуже багато чого в житті побачила, було багато несподіванок, крутих поворотів. Її «гойдалка» літала дуже плутаними, різкими маршрутами, і це знаходило своє віддзеркалення у творчості.

Напевно, її тексти нагадують нам про той світ міжвоєнної Європи, що був потім трансформований, який у тому вигляді, як він був, уже зник. Зокрема, світ Чернівців 20-х, 30-х, 40-х років. Тих Чернівців, котрих уже немає, котрі абсолютно змінилися, як в одному з її віршів ідеться, ті Чернівці «пішли під воду». Це вже дуже далекий від нас простір, і її вірші нагадують про нього, про втрату, повертають якісь елементи тієї культури.

Єлизавета Цареградська: Я думаю, що це спонукатиме нашу аудиторію зацікавитися більше. Наприклад, «Видавництво 21» видавало книжку Оксани Матійчук «Життя у слові. Графічна біографія Рози Ауслендер», тож можна дізнатися більше. Я думаю, що слова про Чернівці, яких уже немає, але по які можна дізнатися, це вже однозначна цінність. Крім того, самі вірші мене особисто теж дуже зачіпають і не залишають байдужою.

Олег Коцарев: Виходять переклади. До речі, треба відзначити, крім класичного корпусу перекладів Петра Рихла з німецької, виходили уже переклади деяких і англомовних віршів, котрі вона писала в Америці. Ірина Вікирчак робила ці переклади. З’являються нові публікації, нові знання, і це добре.

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]