Єлизавета Цареградська: Ви, зокрема, є автором книжки «Євреї в Українській повстанській армії». Це мене дуже зацікавила, тому що, як на мене, це питання не надто розкрите і популярне. Тому, передусім, я хотіла б запитати, як ви зацікавились цією темою, з чого це почалося?
Ігор Чудійович: Я проживаю в карпатському містечку Сколе, де до 1939 року жила практично рівна кількість різних народів. Згідно зі статистикою 1939 року, тут мешкало 3500 євреїв, 3200 поляків, 2900 українців, німців, мадярів та інших національностей. Завдяки розповідям мого батька та інших старших людей, мене давно цікавила історія Сколівщини. Мене цікавило, як до Другої світової війни жили люди, яка була культура, історія, зокрема єврейського населення.
Я зібрав багато матеріалу щодо історії не тільки українців, але і євреїв та поляків. Єврейська сторінка мене зацікавила найбільше в останні роки, тому що вона найтрагічніша в історії України та Сколівщини. Коли я дізнався долю євреїв, мені стало страшно. Це нагадує сьогодення, нашу дійсність, трагедію, в якій ми живемо. Якщо почати з дати, коли прийшли перші руські, вони знищували ОУН, адже УПА як військової формації ще не було. А з приходом німців почалося найжорстокіше, найжахливіше винищення євреїв. Мій батько розповідав, що він особисто бачив, як із сіл звозили євреїв і розстрілювали. Він бачив ті жахіття, коли ще через день-два після розстрілу на місці, де засипали євреїв, рухалася земля.
Відбувалося винищення єврейського населення, яке у той час проживало у тісній співдружності з українським, польським населенням міста Сколе. На свята вони ходили одне до одного в гості, рабин ходив на Різдво до греко-католицького священника, до польського ксьондза і навпаки. Коли я збирав цю інформацію, історії, фотографії, то зрозумів, що не такими ворогами були євреї, як це подавала радянська влада, або й подають тепер.
Ігор Чудійович: Тож поки я переглядав і вивчаючи ці матеріали, спілкувався з музеєм Яд Вашем в Ізраїлі, я задумав зробити книжку. Матеріалу було дуже багато: щодо персоналій, учасників різних українських військових формацій у різні періоди — від Першої світової війни, Січового стрілецтва, Української повстанської армії. Я був шокований, скільки від нас закрито імен.
Досліджуючи матеріали в архіві Західноукраїнської Народної Республіки, я знайшов масу анкет молодих євреїв, які добровільно пішли воювати серед Українських січових стрільців. Вони воювали на Маківці, згодом — в Українській галицькій армії, в Українській повстанській армії.
У книзі «Євреї в Українській повстанській армії» я віднайшов понад 100 імен, псевдо чи описів невідомих людей. Важливе кожне ім’я, повернуте історії та українському народові, і кожному з цих людей можна присвоювати звання Героя України. Книжка несе багато інформації, у ній понад 830 сторінок. Праця над нею для мене стала відкриттям, я отримав величезне моральне і духовне задоволення.
Єлизавета Цареградська: Так, ми обов’язково ще поговоримо про особистостей, але поки я б хотіла запитати, як довго ви працювали над цією книжкою, включно з часом роботи в архівах? А також, з якими джерелами ви працювали, наскількм складно було їх знаходити та отримувати до них доступ?
Ігор Чудійович: Працював понад рік. Дуже багато інформації друкується зараз у різних джерелах, книгах. Я також ними користувався, зібрав невелику бібліотеку на тему історії єврейства. Мені надіслали примірники з Інституту єврейства у Дніпрі. Але тут найважливіше було дослідити архіви ЗУНР, адже там є тисячі анкет січових стрільців, серед них і євреїв. Над цим архівом я сидів близько місяця.
Пізніше я користувався архівом СБУ, іншими матеріалами старших людей, які ділилися своїми розповідями. Я вивчав інформацію в архіві Львівського національного університету імені Івана Франка, Медуніверситеті, й так сформувалася книжка.
Єлизавета Цареградська: Ви сказали, що ви відкрили для себе 100 імен, яких ви дослідили. Якщо узагальнити, які ролі, які функції вони виконували, ким вони приходили в УПА?
Ігор Чудійович: Вони виконували різні функції, воювали зі зброєю в руках, друкували листівки, були лікарями у підпільних шпиталях, готували їсти, прали, бо різні люди були. Жінки були також.
Єлизавета Цареградська: Я розумію, що кожна історія важлива, кожне ім’я потрібно пам’ятати, але хто з досліджених особистостей вас найбільше зачепив, про кого ви б хотіли розповісти?
Ігор Чудійович: Я хотів би сказати про загадкового бойовика Герша Келлера. Згідно з одними даними, він походить зі Сколівщини, а з іншими — із сусіднього району. Він був одним з організаторів Кенгірського повстання. Тричі засуджений за націоналістичну діяльність, після третього вироку його розстріляли. Про нього навіть писав Олександр Солженіцин в «Архіпелазі ГУЛАГ». Келлер — це фантастична особистість, герой України. Він не втратив честі, не зрадив, ішов до кінця, знаючи, яким цей кінець буде.
Серед дуже важливих особистостей — Самуель Нойман Максимович, Антін Кольман, Вугляр, Абрахам Штерцер, доктор Хаїм Сигав, Ольга Гросберг, Наконечна, Повстанський, Гаврош, Мандерик, Хасман, дрогобицький лікар на псевдо «Кум» — дотепер його ім’я та прізвище не встановлені, — Кость Гімельрайх, доктор Гіль.
Дуже цікава особистість — Стелла Кренцбах. Вона лікувала у повстанському таборі поранених військових УПА, а пізніше їй вдалося вибратися за кордон. З Європи вона переїжджає до Ізраїлю, де працювала в Міністерстві закордонних справ. Я не можу встановити, чи то її справжнє прізвище, бо радше ні. Її батько ще у 1935 році виїхав у Палестину, і за ним мала послідувати і Стелла, але вона вступила до Львівського університету Яна Казимира, а по його завершенню пішла в УПА. Вона мала біляве волосся й блакитні очі, тому її сприймали як українку чи польку, а не як єврейку. В Ізраїлі вона видала спогади, після виходу яких її вбили. Цей почерк нам знайомий.
Вона походить з Бурштина на Івано-Франківщині. Її історія мене дуже зачепила, і я вже дуже близький до того, щоб розкрити справжнє її прізвище. Москва, яка завжди вибирала як злочинний інструмент брехню, всюди пише, що такої Стелли Кренцбах не було, що її не вбивали, що вона не працювала в Міністерстві закордонних справ, бо там такої не знають.
Єлизавета Цареградська: Чи вдалося вам дізнатися, чи десь зафіксовано, як саме євреїв приймали в УПА? Тому що ми розуміємо, який стереотип намагаються нав’язати світові Росія, пропагуючи образ ненависті до всього неукраїнського з боку УПА. І тут ми бачимо, здавалося б, суперечливе явище — євреї в Українській повстанській армії.
Ігор Чудійович: Євреї долучалися до українського війська у різний час. Ще за Січових стрільців не було такого гоніння євреїв, воно тільки починалося. Євреї вступали до війська добровільно, і так само ніхто не змушував їх іти в Українську повстанську армію.
Вони шукали вихід, спасіння, але при цьому чесно добросовісно воювали, працювали, приносили користь і, відповідно, співіснували в Українські повстанській армії. У загонах люди були різні. Ймовірно, українці, зокрема греко-католицька церква, Андрей Шептицький, Климентій Шептицький переховували євреїв не так від німців, а від зрадливих українців. То був страшний час, і треба було ховатися невідомо від кого: чи то від німців, чи то від повстанців, чи то ще від когось. Тому кожен знаходив свою нішу.
На жаль, маса імен ще не відкрита. Архіви ще чекають на дослідників, які б могли розкрити всі ці відомості. Є сотні тисяч особових справ в архівах СБУ, які практично не розглядали під таким кутом, в яких ми можемо знайти інформацію про євреїв-учасників війни, учасників УПА, яка боролася з москалями, з німцями та іншими невідомими загонами.