З однією валізою, а інколи й взагалі без речей, довіритись долі чи волонтерам, тримаючи за руку дитину, під обстрілами поїхати у невідомому напрямку, щоб врятуватись. Це історії мільйонів українських переселенок та переселенців, які були вимушені заново розпочати своє життя. Та є серед них й ті, хто надзвичайно надихає, бо попри власні проблеми, знаходять сили допомагати іншим.
За даними Міністерства соціальної політики, на обліку внутрішньо переміщених осіб в Україні перебуває майже 5 млн людей. Реальна цифра ще більша. У громадських організаціях, які займаються допомогою переселенцям, кажуть, що більшість з тих, хто приходить за підтримкою, — жінки. За майже півтора року великої війни в Україні створено багато організацій, державних та громадських ініціатив і програм, які націлені на підтримку жінок-переселенок. Це і гранти на бізнес, курси для здобуття нової спеціальності, безкоштовна психологічна допомога, терапія, та багато іншого. І це дійсно допомагає. Важливо, що жінки й дівчата знаходять підтримку, однодумиць, розуміють, що не самотні у своїх проблемах та переживаннях.
Тільки в ГО «Інноваційна дія» у Вінниці на заходи приходить приблизно 1200 жінок. Загалом статус внутрішньо переміщеної у Вінницькій області мають майже 166 тис. людей. Більшість — жінки, їх 103 тисячі, розповідає засновниця ГО «Інноваційна дія» Світлана Дмитрієва. Вона і сама переселенка, але першої хвилі. У 2014 році переїхала у Вінницю з Луганська. У новому місті у жінки не було друзів і знайомих, але вона зуміла організувати простір для тих, хто, як і вона, стикнулись з жахами війни.
«Це класно, коли тобі допомагають, але треба брати ініціативу у свої руки», — говорить Світлана Дмитрієва.
ГО «Інноваційна дія» розпочала свою роботу у 2018 році, вона створена жінками-переселенками, які вимушено переселялись у 2014-му. А після початку повномасштабного вторгнення до організації долучились і переселенки 2022-го року.
«Хочеться бути почутими», — в організації жінки розуміють одна одну. Світлана Дмитрієва говорить про ініціативи, які впроваджує організація:
«На початку великої війни роздавали гуманітарну допомогу, а потім, поговоривши з людьми, зрозуміли, що треба закривати й іншу потребу — переселенки хочуть говорити про свій біль. Зараз жінки звертаються в організацію, щоб бути почутими. І це найголовніше, напевно. Я по собі знаю, наскільки це важко, коли ти не знаєш нікого у новому місті», — говорить пані Світлана.
Читайте також: Не існує «уніфікованих постраждалих від війни», усі переселенки — різні: які труднощі стоять за організацією прихистків для ВПО?
Друга потреба жінок-переселенок — це заходи, націлені на психологічну підтримку. В «Інноваційній дії» проводять арттерапевтичні заходи. Для переселенок створені курси української мови, а для їхніх дітей проходять курси акторської майстерності та різноманітні майстер-класи. Також проводять екскурсії Вінницею, щоб познайомити нових жительок із містом.
Ініціативи націлені на те, щоб допомогти жінкам пристосуватись до нових умов. Бо існує багато складнощів, з якими стикаються переселенки — це психологічний стан, проблеми зі здоров’ям на фоні стресів, пошук житла та роботи, влаштування дітей у садочки, бо не всі вони у Вінниці обладнані укриттями тощо.
У 2022 році до організації «Інноваційна дія» долучилась Ірина Волкова. Вона переїхала до Вінниці з Маріуполя. До евакуації з міста, яке на той момент вже було в облозі, Ірині разом із дочкою довелось пережити немало жахів. Вже під обстрілами вони не одразу навіть знайшли укриття, бо всі вони були переповнені. Зрештою переховувались у кінотеатрі «Комсомолець», там було близько 300 людей, з них близько 170 дітей.
Їжа швидко закінчувалась, як і питна вода. Ірина пригадує, що через якийсь час їли в укритті раз на день, а пили талу воду, доводилось топити сніг.
«Тоді вже ніяких «зелених коридорів» у нас не було. Колони обстрілювали, люди боялись виїжджати з міста. А з ґанку кінотеатру було видно, як горить «Азовсталь», — пригадує Ірина Волкова.
Слухайте також: «Зустрінемось на Драмі»: радіофільм про Маріупольський драмтеатр
14 березня 2022 року Ірині вдалось виїхати з Маріуполя, дорога була довгою і небезпечною, із зупинками, під обстрілами, їхали в тісноті, з маленькими дітьми й літніми людьми. Дорогою минули 12 блокпостів, на яких окупанти перевіряли всі речі та шукали татуювання на чоловіках.
«Потім ми побачили, що стоять хлопці, в камуфляжі. І ми не розуміли, хто це. А коли ми відкрили вікно в машині, вони кажуть: «Добрий день, з вами все гаразд? Комусь медична допомога потрібна?». Ми тоді видихнули — це наші, хлопці українською розмовляють. Ми до своїх приїхали. Ці хлопці побачили, що ми з дітками їдемо, і прям у віконечко покидали кілька своїх сухпайків — знали, що ми з Маріуполя, знали, що ми голодні», — згадує жінка.
Ще дорогою Ірину вразила підтримка та згуртованість людей навколо, це давало жінці сили та надію:
«Тоді якось так гуртуєшся і гуртуються всі навколо тебе. Всі підтримують: хтось словом, хтось посмішкою, хтось яблуко дав. Один військовий хлопець в Оріховому просто протягнув цукерку в машину і сказав: «Дівчата, ось тримайте». І я цього ніколи не забуду. І ця цукерочка досі лежить у мене в косметичці, вона мій охоронець, талісман».
Вже у Вінниці Ірина Волкова шукала організації, яким потрібна волонтерська допомога. Так потрапила в «Інноваційну дію». Жінка зустріла однодумиць, людей, які мають схожі історії. Це допомогло адаптуватися, знайти енергію, щоб розпочати власне нове життя та ще й допомагати іншим.
Проблем і труднощів на шляху переселенок в Україні надзвичайно багато. ГО «Інноваційна дія» підготувала дослідження про потреби ВПО у Вінниці. Очільниця організації Світлана Дмитрієва каже, що озвучені питання будуть вирішувати разом із представниками місцевої влади. Також у процесі розробки цільова обласна програма, яка спрямована на внутрішньо переміщених осіб, наразі вона чекає на громадські слухання. Консолідація зусиль громадських організацій та місцевої влади має і може бути ефективною. А жінки, які переживають складний період життя через переїзд, мають пам’ятати, що завжди є ті, хто може підтримати та нагадати, що вони не наодинці зі своїми проблемами.
Авторка матеріалу Вікторія Єрмолаєва
Звукорежисерка Юлія Соганчі
Цей матеріал став можливим завдяки ГО «Жінки в медіа» за підтримки Уряду Канади в рамках проєкту «Голос жінок і лідерство — Україна», що впроваджується Українським Жіночим Фондом. Інформація, що представлена, не завжди відображає погляди вказаних організацій.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
Михайло та Анастасія — подружжя, що виховує двох доньок. Старшій дитині 12 років, молодшій —… Read More
Із Наталією Соколенко, українською журналісткою, радіоведучою та співзасновницею Громадського радіо, говоримо про те, як у… Read More
На перших акціях на підтримку військовополонених захисників Маріуполя, деякі з учасників виходили з плакатами «Сигналь!» із… Read More
Тетяна та Дмитро Власенки познайомились під час роботи у Миколаївському загоні швидкого реагування Червоного Хреста… Read More
На Харківщині менше ніж за добу з прикордоння і прифронтової лінії евакуювали понад 1700 людей.… Read More
Як воїн ЗСУ вивіз з Херсонщини свою молодшу сестричку та мати, з якими їх два… Read More