Вікторія Єрмолаєва
Якщо батьки знервовані, то і дитина, яка навіть не чула вибухів, буде знервованою — психологиня про допомогу дітям під час війни
Діти, переживання війни, втрати: як допомогти малечі впоратись, як добрати потрібні слова та що робити, коли й самим бракує сил встояти на ногах?
Ведучі1
Гості2
«Де не стоятиму — вистою». Ці слова поета Василя Стуса дуже влучно описують зараз настрої українців та українок, які виборюють свою незалежність. Хоча це складно, і фізично і психологічно. Усі ми переживаємо ту чи іншу травму війни. Втрату. Але обов’язково вистоїмо.
У подкасті «Де не стоятиму — вистою» ми хочемо показати, що ви не наодинці зі своїми переживаннями. Кожен і кожна можуть почути себе у словах наших героїв, скористатися порадами психологів та дізнатись, як і де можна отримати допомогу.
Як говорити з дітьми про війну?
«Як говорити з дітьми про війну?» — доволі популярний запит у гуглі. На жаль, це наша з вами реальність. Страх за життя своєї дитини — чи не найсильніший страх усіх батьків. 24 лютого всі ми постали перед вибором, як захистити себе та свою родину: їхати чи залишатись, якщо їхати, то куди, а якщо лишатись, то як. А вже після ухвалених рішень та першого шоку виникло ще більше запитань. Як сказати дитині, що почалася велика війна? Як пояснити, чому ми покинемо свій дім? Чому тато чи мама взяли у руки зброю? Та чому є люди, які прийшли на нашу землю чинити лихо.
Про це ми поговорили з українською співачкою Оленою Тополею, більш відомою як Альоша. Вона розповіла про виклики, з якими сама стикається через війну, і про те, як допомагає пройти через це своїм дітям. А також у подкасті ми поділимося порадами дитячої психологині про те, що робити, коли дитина побачила війну.
Слухайте також: Як підтримати людину, яка пережила втрату?
Співачка Альоша — мама трьох дітей. Її чоловік, соліст популярного українського гурту «Антитіла», Тарас Тополя, після початку повномасштабного вторгнення Росії вступив до лав захисників України. Альоша разом із дітьми перебуває за кордоном, тому з чоловіком поки говорить тільки відеозв’язком.
Переглянути цей допис в Instagram
Зі співачкою ми говорили про її досвід проживання цих місяців. Особливо складним для її родини був перший день, розповідає Альоша:
«Ми заздалегідь дітей не готували до цього і я не вірила, що усе станеться. Однак це зараз стало нашим життям. У перший день ми мали пояснювати дітям: що відбувається, чому усі прокинулися рано, куди збираємося. Сказали їм, що їдемо у Карпати, бо справді зібралися на Західну Україну. Були питання про тривоги. Діти були налякані, плакали».
Цей шлях був виснажливий. Альоша пригадує, що на початку було дуже складно знайти слова, взагалі говорити:
«Ми просто мали дуже довгу дорогу. До Золочева доїхали за 23 години, хоч їхати було і не так далеко. Нас віз тато Тараса. Ми постійно слухали новини. З дітьми ніхто не говорив. Ми не робили технічних зупинок.
Наступного дня, по приїзді, розповіли малечі, що йде війна і ми маємо ховатися, убезпечитися. Ми розповіли, хто такі москалі й так далі».
Після цього діти щодня питали, що відбувається. Альоша пригадує, що стикнулась ще з одним викликом. Її діти наражались на слова, яких вони не повинні були чути, каже співачка:
«Усі були у чатах, інтернеті, слухали, читали, дивилися. Ніхто не звертав уваги, що діти поруч. Вони поповнили свій запас слів лайливими».
Дібрати слова на початку дійсно було дуже важко багатьом. Мені так само. Але Альоша знайшла найголовніші: нагадування дітям, що вони у безпеці.
Зокрема це радять експерти ЮНІСЕФ, які створили довідник із порадами щодо того, як батьки можуть підтримати та втішити дітей, які через війну часто відчувають страх, смуток, гнів та тривогу.
Повна версія посібника «Як говорити з дітьми про війну» є ТУТ.
Психологи наголошують, що дітям украй потрібне відчуття безпеки та захищеності, яке вони знаходять у своїх батьках, особливо під час кризових подій.
Читайте також: «Будьте поруч, помовчіть разом, або надайте простір»: як допомогти пережити втрату близької людини?
Отже, щоб правильно провести розмову з дитиною потрібно:
- передусім дізнатися, що вже знає та відчуває дитина;
- зберігати спокій під час розмови;
- плекати співчуття, а не упереджене ставлення;
- вчити дитину допомагати іншим, розповідати їй про приклади взаємопідтримки;
- завершити розмову з турботою, щоб дитина була у стані спокою;
- надалі регулярно дізнаватися, як дитина почувається;
- обмежити для дитини доступ негативних новин;
- дбати про себе, щоб почуватися спокійно і бути для дитини взірцем.
«Важливо бути авторитетом для дітей, якому вони можуть довіряти, розповісти про усе, що відчувають»
Таким взірцем відчуття безпеки та захищеності для своїх трьох дітей є співачка Альоша, яка попри усі обставини, зуміла оточити їх любов’ю та спокоєм. Співачка розповідає, як їм вдалося адаптуватися у новому середовищі далеко від дому:
«Вони-то адаптувалися, ходять тут до школи, їх тут усі люблять, піклуються про них. Вони не занурюються в усвідомлення цієї війни. Але я й не хочу їх заглиблювати у це. Якщо є можливість дати дітям радісне, оточене любов’ю та спокоєм дитинство, то будь-які батьки нею скористаються. Ми намагаємося тримати їх у такому емоційному стані, не передаємо негативної інформації».
А ще, як і сотням тисяч інших українок, Альоші довелось пояснювати дітям, що їхній тато якийсь час не буде поруч. Що він захищає Україну зі зброєю в руках.
«Пояснювала це тим, що будь-який, свідомий українець у цьому випадку, який маємо зараз, буде боротися, бо кожен має такий обов’язок — захищати свою рідну землю. Це зрозуміло. У нас навіть питань не було, чому наш тато поїхав, чому замість нього не може хтось інший піти на війну. Я б теж лишилася, якби у нас не було маленьких дітей. Діти розуміють, що тато боронить, захищає. Але він обережний, дбає про себе, намагається усе робити так, щоб не бути пошкодженим і так далі. Цього їм достатньо чути, щоб заспокоїтися і не хвилюватися. Ми маємо зв’язок з ним щодня: говоримо, бачимося. Як можемо зробити щонайбільшу його присутність тут, так і робимо».
Слухайте також: Це покоління дітей ховається під подушкою від росіянців та готується з ними воювати — заступниця мера Бучі
Дуже важливим є те, у якому стані дорослі поруч із дітьми. Діти зчитують цей стан і відчувають його. Якщо мама, тато чи інші родичі мають ресурс, то і діти будуть спокійніші. Проте віднайти ці сили й гармонію під час жаху, через який ми проходимо, не завжди легко і дорослим. Далі у нашому подкасті психологиня порадить, що з цим робити. Тим часом наша героїня, співачка Альоша, розповіла, як вона сприймає та пояснює дітям свій різний настрій:
«Я не знаю, чи я у гармонії. Коли кілька годин не читаєш новини, ніби стає легше. Діти відчувають емоції дорослих досить тонко. Вони самі не розуміють, що відбувається з ними, чому у них такі емоції, які передаються від мене. Але це є. Списую на те, що просто такий настрій чи погана погода. Кажу їм, що усе буде добре. Ніколи не буває рівної лінії, коли ти живий, у тебе є амплітуда: у житті, емоціях, подіях. Ми живемо і слава Богу. Виносьмо з кожного моменту, з кожного поганого настрою якийсь для себе результат, досвід, який завжди є позитивним. Це дає усвідомлення для наступних кроків».
Також, щоб краще себе почувати, Альоша з власного досвіду радить не намагатися пригнічувати емоції, ні свої, ні дитячі, бо інакше буде гірше і непрожиті почуття можуть відбиватися у тілі. Краще поділитися з кимось, аніж тримати все в собі.
«Треба просто говорити. Якщо складно комусь поруч довіритися, потрібно подзвонити тому, з ким можна про це говорити. Важливо говорити й питати. Важливо бути авторитетом у дітей, якому вони можуть довірити, розповісти про усе, що відчувають, запитати про те, що хочуть дізнатися».
Читайте та слухайте також: Не стримуйте почуттів: кричіть, плачте, зліться — психологиня про те, як пережити втрату дому
Як стати міцним тилом для своєї дитини під час війни?
Найперше, що має зробити доросла людина, щоб допомогти дитині впоратися зі стресами, це «одягнути кисневу маску спочатку на себе». Таку аналогію проводить дитяча та сімейна психологиня Антоніна Оксанич:
«Маленькі діти можуть не розуміти, що саме відбувається, реагують на емоційний стан батьків. Важливо, щоб батьки питали насамперед себе щодня про таке: як вони самі почуваються, що їх турбує, чи є баланс, опора у сьогоднішньому дні?»
Важливо подбати спочатку про себе і не звинувачувати себе за те, що немає сил. Це важливо і для дитини, яка зможе підживлюватися спокоєм, коли він настане. Як це зробити, радить психологиня:
«Дуже важливо, щоб мама зайнялася своїм емоційним станом, намагалася стабілізувати себе, насамперед. Вона може попросити про допомогу родичів, близьких, якщо сама не має сил займатися дитиною. Щоб хтось, хоча б годину у день, просто побув з дитиною, погрався, поспілкувався з нею. Нічого особливого інколи не треба.
Тут дуже важливо не відчувати провину і не вважати, що ми всесильні й можемо усе. Важливо визнати чесно. У цій невизначеності починаються збої насамперед у батьків, мами. Дитина усе буде відчувати. Це проявлятиметься спочатку емоційно: страх, агресія, істерика. Пізніше будуть прояви психосоматики та травми, якщо вона чула вибухи, була в епіцентрі війни. Таку травму називаємо шоковою. Вона є найсильнішою. У такому випадкові маємо перенести дитину у безпечне місце, загорнути у ковдру, дати теплого чаю з цукром, дати відчуття безпеки, сказати їй такі важливі слова: «Ти ціла, ти цілий, з тобою усе добре».
І допомога потрібна не тільки тим дітям, які самі були свідками війни. Діти, які чули про це і відчували це навколо себе, також потребують уваги, каже психологиня:
«Деякі батьки найчастіше звертаються до мене саме з такими питаннями: „Ніби дитина не бачила, не чула вибухів. Чому у нас з’являються проблеми? Чому дитина починає поводитися по-іншому, істерить, погано спить?“ Багато дітей 8-12 років прокидаються уночі та йдуть до батьків. Діти починають гризти нігті, з’являється енурез. Це усе — прояви опосередкованого впливу травми. Ніби нічого не відбулося, але дитина знаходиться усе одно у нашому полі, чує розмови, новини. Вона все одно є залученою у цей процес. Тому батькам важливо починати із себе. Якщо вони знервовані, то дитина, яка навіть не чула вибухів, буде все одно знервована. Це буде впливати».
І тут психологиня знову повертається до першої поради — зробити акцент насамперед на собі, стабілізувати свій стан. Саме у спокійній атмосфері треба говорити з дітьми про складне. Про втрату звичного життя чи, наприклад, власного дому.
«Після того, як батьки потроху змогли прийняти ситуацію, буде інший емоційний стан. Вони зможуть сказати вже більш спокійно дитині, що відбулася та чи інша ситуація, їм шкода, але це факт і його треба прийняти. Треба дати дитині це пережити. Було б добре з часом купити дитині річ, щось з минулого, що хотілося б принести у майбутнє», — радить Антоніна Оксанич.
Звичайно, не кожен може дозволити собі купувати нові речі. Але є й інші способи допомогти вашій дитині. Наприклад, ви можете намалювати своє майбутнє. Свій майбутній будинок, кімнату, свої речі. Це арттерапія. Допомагає фізична діяльність і робота руками, наприклад, пограти з пластиліном чи кінетичним піском, це заспокоює, говорить психологиня. І ще важливі обійми, щонайменше тричі на день.
Читайте також: Діти мають право ненавидіти, не можна забороняти почуття — Вікторія Горбунова
Коли потрібно звернутися до психолога?
Обійматися і бути поруч з дитиною важливо і при переїзді у більш безпечні місця. Це дуже актуальна тема для українців та українок після початку великої війни. Психологиня Антоніна Оксанич зазначає, при переїзді з дітьми теж варто говорити про безпеку:
«Важливо пояснити, що виїжджаєте у безпечне місце на деякий час. Сказати, що це тимчасово. Потрібно допомагати дитині адаптуватися у нових умовах».
Ці ситуації пережити простіше. А найскладнішим випадком травми у дитини під час війни є втрата когось з близьких людей. Як правильно поводитись у цій ситуації, говорить психологиня:
«Важливо оплакати, відпускати, дозволяти дитині плакати, сумувати. При цьому треба дати надію на майбутнє: буде життя далі, родина зможе втілити свої мрії. Важливо сказати, що людина загинула. Якщо це трапилося на війні, важливо сказати, що батько є героєм, зробив важливу річ — захищав країну. У дитини має бути гордість за батьків. Це є опорою для неї у переживанні втрати».
Читайте також: Батьки мають привчитися говорити дітям правду — Світлана Ройз
Інколи діти не можуть справитись з травмою самі, і батьки не завжди самостійно можуть розв’язати проблему. У цьому разі варто звертатись до дитячих психологів. І знати про ознаки, коли саме це необхідно.
«Якщо ми бачимо, що дитина зациклюється на біді: весь час плаче, є у депресивному стані чи стає дуже агресивною. Ми дивимося на концентрацію емоцій, тоді можна зрозуміти, що дитина не витримує напругу. Батьки можуть запитати дитину, що її найбільше бентежить, що не подобається у її житті. Потрібно зрозуміти її потреби, де є фрустрація (розбіжності реальності з очікуваним — ред.). Якщо дитина маленька чи не може пояснити, тоді, звісно, ліпше звернутися до психолога», — радить психологиня.
Тож насамперед звертаємо увагу на психологічний стан дитини, а потім дивимось на її реакції тіла. Тому що на фоні травми можуть бути випадки психосоматики.
«Це може бути різне: дитина весь час хворіє, у неї болить голова, або вона весь час падає і травмується, або у неї є енурез, або кусає нігті. Це прояви того, що дитина є у травматичному стані і їй потрібна увага», — пояснює Антоніна Оксанич.
Отже, спочатку одягаймо кисневу маску на себе, а потім на інших. Подбати про близьких можна, якщо є сили, щоб ними ділитись. А якщо сил на це немає, отримати психологічну допомогу як діти, так і дорослі в Україні можуть безоплатно. Відкрито багато гарячих ліній, працюють психологи, які готові допомогти.
Корисні ресурси безоплатної психологічної підтримки
- У Національному центрі психологічної підтримки у скорботі є безоплатні групи підтримки для людей, що втратили близьких.
- Також працює гаряча лінія психологічної підтримки за номером: 0800 211 444.
- 24/7 анонімно та безоплатно працює Національна гаряча лінія для дітей та молоді. Якщо вам до 25 років, звертайтеся за номерами: 116-111, 0-800-500-225.
- Всеукраїнський кол-центр фундації «Варто жити». Також працює безоплатна інтернет-платформа для психологічних консультацій «Розкажи мені», Міжнародна гуманітарна організація «People in Need».
Завжди є ті, хто готовий допомогти.
І завжди пам’ятайте ці слова Стуса: «Де не стоятиму — вистою».
Авторка програми Вікторія Єрмолаєва, звукорежисерка Юлія Соганчі.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
