Нині потрапити на виставу Миколаївського академічного художнього драматичного театру непросто. Вхід — не там, де звикли містяни, а службовий, з вулиці.
Інформацію про час вистав поширюють закритими каналами в соцмережах та «між своїми», щоби глядачі та актори не стали мішенню росіян. А щоби подивитися виставу, треба спуститися у підвал — саме там тепер розташована Сцена в укритті, єдина чинна зараз у театрі.
«Ми не можемо робити велику рекламу. Ми кажемо дату і що саме відбудеться, а час — постійно змінюємо, аби не наражати людей на небезпеку», — каже Артем Свистун, директор театру.
Разом із командою він лишився у прифронтовому місті. Спільно їм вдалося не просто зберегти, а й розширити діяльність.
«22 лютого, у Міжнародний день рідної мови, ми грали виставу за Вінграновським «Це мій народ, я син його». 24 лютого ми припинили творчу роботу, але зібрали колектив і зайнялися волонтерством: стали шити бафи, балаклави для військових. Наші провідні актори пішли до лав Збройних Сил, Нацгвардії, ТРО. Головний вхід театру закрився. Тоді ж ми почали співпрацювати інформаційно з нашими колегами з Грузії, Болгарії. Наприклад, із болгарським театром ми ще у 2021 році підписали творчий меморандум — але в цьому документі йшлося про співпрацю у мирний час: гастролі, запрошення режисерів та акторів. А тепер болгарські колеги прийняли в евакуацію членів родин наших працівників — матерів та дітей».
Окрім волонтерства, після 24 лютого команда миколаївського театру робить виїзні вистави у лікарнях та госпіталях, геріатричних центрах, для військових та вимушених переселенців. Тут діє акція «благодійний квиток» — можна «підвісити» квиток для переселенців, і завдяки цим коштам команда отримає можливість і далі виїжджати до людей, оплачувати паливо тощо. Також частина акторів долучилася до ЗСУ, Нацгвардії та Тероборони.
22 вересня масштабний російський обстріл пошкодив будівлю театру, яку рік тому почали реставрувати. Утім, Артем каже, що утеплення на зиму зараз є, і театр планують відновлювати й далі.
Команда повернулася до роботи вже на наступний день — 23 вересня. Із 25 вересня ставлять вистави на постійній основі — по четвергах, п’ятницях, суботах і неділях. Окрім цього, по неділях тут дає концерти Миколаївська обласна філармонія, якій театр надає приміщення. По середах тут відбуваються кінопокази, а раз на два тижні — спеціальні вистави для дітей.
Читайте також: «Коли Драмтеатр упав на нас, ми бігли містом, поки нас не підібрав бус» — актор про бомбардування Маріуполя
«Наприклад, у нас була казка Марини Смілянець «Коти-біженці» — це актуальна п’єса, написана вже під час повномасштабного вторгнення, арт-терапія для дітей, які постраждали від війни.
А 14 жовтня, у День захисників України, у нас була прем’єра вистави за книгою Тамари Горіха-Зерня — «Проста українська скіфська баба». Це моновистава за участі нашої провідної акторки Марини Васил’євої. Ця п’єса розповідає про події ще 2014 року, і її варто дивитися і закордоном, і в інших містах України — щоби розуміти, які події призвели до тієї війни, яку ми маємо зараз.
Також у нас в репертуарі є комедії — щоби трохи розрадити, розвеселити людей і відволікти їх від того жахіття, яке вони переживають щодня», — розповідає Артем.
Тож тепер уся культурна діяльність театру — в укритті. Офіційно Сцену в укритті презентували ще до Дня незалежності — аби було місце, куди можна швидко евакуюватися у разі повітряної тривоги. А через місяць туди довелося переміститися повністю. Раніше тут був спортзал для акторів. На гроші європейських партнерів вдалося закупити звукове та світлове обладання, й облаштувати справжній театр під землею.
«Для людей похід у театр — це як свято. Це можливість поринути в інший світ, відволіктися на півтори години від жахіть, що відбуваютсья навколо. Бо ми знаходимося в укритті — безпечному місці, не перериваємо вистав. Люди потім стають відкритішими. Бо тут, у Миколаєві, кожен день життя може стати останнім».
***
Читайте також: Маріупольці зі столичними акторами вперше наживо зробили сурдопереклад вистави для дітей
Актори Миколаївського театру Євген Сокольченко і Марина Васильєва помічають, що зараз є люди, які ходять на одні й ті самі вистави по кілька разів.
«Люди, які цікавляться театром, розуміють, що навіть одна й та ж вистава виглядає кожного разу трохи по-іншому, бо це ж не кіно, де дія знята на плівку чи цифровий носій, і все. Змінюється час, змінюються і спектаклі. Ми, актори, це добре відчуваємо. І людям це цікаво — оці маленькі відмінності, що трапляються з нами», — каже Євген.
Раніше виставу «Все сплачено», яку я мала нагоду побачити, грали на Малій сцені театру. Попри те, що вона так називається, вона суттєво більша за сцену в укритті, на якій цю п’єсу показують зараз. Така зміна простору впливає і на акторів, і на глядачів.
«Чим менша дистанція, тим менше акторові треба кольорів, енергії, щоби донести певні емоції до глядачів, які сидять далі, яких багато. А усяка напруга, коли її забагато, трохи викривляє дію. А спілкування із глядачем «на вушко» має зовсім інший і смак, і колір, і відчуття. Грати треба тоді відвертіше. Менше удавати, а більше відчувати», — пояснює Євген.
Так само після 24 лютого у Миколаївського театру з’явилися глядачі, які досі ніколи не бували в театрі, каже він.
«Усе, що ми можемо робити як актори — і в гумористичних, і в інших жанрах — ми робимо для людей. Кожен із нас по-своєму переносить ці нові умови нашого життя, але всім їх переносити складно. Так, Миколаїв — прифронтове місто, і жити тут дуже непросто. Але люди до театру тягнуться як ніколи. Їм як ніколи потрібно, щоб із ними поговорили; а наша маленька сцена в укритті налаштовує на спілкування, адже аудиторія — зовсім близько до нас, акторів. Глядачі відчувають нашу увагу, а ми відчуваємо їхню. Частіше виникають імпровізації», — додає Марина.
Коли вистава закінчується, надворі вже темно. У Миколаєві — режим світломаскування, тож вуличне освітлення не працює. Зате наразі у місті немає повітряної тривоги. Глядачі та актори швидко прощаються та розходяться — до наступної вистави.
Сирени зазвучать знову уже за кілька годин, уночі. Наступного дня буде черговий масштабний російський обстріл по інфраструктурі. В Миколаївській області сили ППО зіб’ють з десяток ракет.
***
Цього літа сталася ще одна знакова подія для команди театру — нарешті вдалося змінити назву. Зробити це намагалися ще з 2018 року, розповідає Артем Свистун.
«Ще до 24 лютого ми мали в назві слово «російський». Процес щодо зміни назви тягнувся довго, з 2018 року. Після початку повномасштабного вторгнення ми всім колективом звернулися до місцевих депутатів із закликом — ми мусимо прибрати з назви згадку про країну-агресора. Влітку відбулася позачрегова сесія облради, депутати одностайно проголосували за зміну назви, і потім буквально на один день відкрився ЦНАП — аби ми зарєстрували нову назву для театру: Миколаївський академічний художній драматичний театр».
Зареєстрували нову назву у День державності — 28 липня. Згадка про це тепер зберігається у невеликому музеї театру. Артем показує інші експонати:
«Це хлопці надіслали нам орківський шолом, пробитий булавою… Це іноземні видання, які про нас пишуть. А це годинник із кабінету, який зупинився о 12:15 — в момент, коли у будівлю прилетіла російська ракета. Проте для нас головне, що тоді не постраждали люди. Решту ми відбудуємо, бо ж цей будинок — це пам’ятка архітектури ХІХ століття».
Читайте також: «Потяг до перемоги»: які сенси заклали українські митці у малюнки на вагонах «Укрзалізниці»
Артем показує головну сцену, зачинену на час війни. Глядацькі крісла накриті білими накидками. На щастя, це приміщення майже не постраждало від обстрілів.
«Наша мрія — поновити сценічне коло, оркестрову яму, завершити повноцінний ремонт нашої сцени. У нас фестиваль Homo ludens, «Людина, що грає», на який приїжджають колективи з різних міст України і з-за кордону. Ним ми завжди розпочинаємо сезон. Тепер ми мріємо у жовтні наступного року вже після перемоги України та відбудови нашого театру відкрити цей фестиваль саме тут. Передостанній фестиваль був присвячений 30-річчю Незалежності, а наступний має бути присвячений перемозі України».
Читайте також: «Скульптура з уламків міни, що прилетіла в мій дім» — як художниця Валерія Гончарова розповідає світу про війну в Україні
Артем із особливим натхненням розповідає про арт-терапію — новий для Миколаївського театру напрямок, який тут планують розвивати. Таким чином уже працюють з дітьми — наприклад, під час вистави про котів-переселенців. Артем згадує також про військових, які за нагоди відвідують вистави для дорослих — театр допомагає і їм.
«Хлопці відпочивають психологічно. Відволіклися на пертипетії, що відбуваються на сцені. Це і є мистецтво театру — пробуджувати людей до емоцій.
Сьогодні театр — це виклик часу. Треба розвивати напрямок арт-терапії, працювати із психологічними станами людей — і зараз, і після війни. Ми вже плануємо виїжджати до вимушених переселенців і проводити заняття з арт-терапії разом із акторами. Під час цих занять головне — аби люди могли висловитися, розкритися, показати, що їх турбує. Це — діяльність на межі психології, педагогіки і власне театрального мистецтва».
Читайте також: «За блакитними очима»: як діти із деокупованого села на Чернігівщині документували життя на плівкові фотоапарати
Оля Русіна, Миколаїв, Громадське радіо
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS