«Я пішов на поклик серця»: історія ліванця, який з першого дня повномасштабного вторгнення боронить Україну
«Я пішов на поклик серця»: історія ліванця, який з першого дня повномасштабного вторгнення боронить Україну
0:00
/
0:00

«Я пішов на поклик серця»: історія ліванця, який з першого дня повномасштабного вторгнення боронить Україну

Аби боронити Україну, військовий Хусейн прилетів із Лівану. За певних обставин не зробив цього 8 років тому, але в лютому пішов на фронт без зайвих роздумів.

«Матір я поховав 30 грудня. Вона була у 2014 році тією людиною, яка не дала мені приїхати воювати. Як і будь-яка мати, вона переживала за своїх дітей, за свого сина. Але після 30 грудня її не стало, більше мене нічого не тримало — я вирішив піти назустріч поклику свого серця», — розповідає чоловік.

Хусейн родом із Костянтинівки Донецької області. Його батько — ліванець. До початку повномасштабної війни й сам Хусейн жив у Лівані. Але 16 лютого дізнався, що Росія готує повномасштабне вторгнення в Україну. Тоді ж купив квиток та вилетів до Харкова, а там вже зателефонував до військкомату.

«У день підписання контракту я прийшов до військкомату рано вранці й побачив велику чергу. Спитав, у чому справа, а мені сказали, що почалася велика війна і я проходжу в рамках мобілізації. На той час мені були неважливі звання та посади. Мені потрібно було взяти до рук автомата та виконувати те, що мені диктує серце, душа і борг», — згадує Хусейн.

Ворога, каже боєць, потрібно зупинити за будь-яку ціну. Тому він та його побратими на фронті. За власним бажанням, додає військовий:

«Ми знали, куди йдемо. Ніхто нас не змушував. Нас ніде не ловили. Ми самі прийшли. Або ж, як у моєму випадку, я прилетів з-за кордону».


Читайте також: 7 історій загиблих за Україну іноземців


Два місяці Хусейн був на передовій. Серед завдань, які він виконував: спостереження та передача іншим бригадам координат російської артилерії. Але доводилося і вступати в бої з диверсійно-розвідувальними групами росіян, які намагалися перебратися через річку.

«Стратегія у них дуже проста. Вони кидають на перед людей, які, за великим рахунком, «оленярі». Вони не з центральної Росії. Це не Москва, не Санкт-Петербург. Це люди з Уралу, Сибіру. Вони їх кидають уперед для виявлення наших вогневих точок. Після чого їх «криє» артилерія по наших позиціях. Далі йде добре підготовлений десант, «кадирівські» війська», — зазначає військовий.

З останніми, розповідає Хусейн, йому та його побратимам не доводилося вступати у бій. Але він знає, що «кадирівці» йдуть другим ешелоном, знімають свої відео для TikTok.

«Робота на камеру, на публіку, яка зомбована. Можливо, частина, дізнавшись правду, реальну картину того, що відбувається, і масштаб воєнних злочинів, і змінили б свою думку. Якби уявили, що на місці цих людей  — їхні діти, їхні старі, які не проводять час на річці, не займаються риболовлею, а йдуть до тероборони — захищати свою Батьківщину», — каже Хусейн.


Читайте також: «Я хочу своє життя назад, але для цього треба виграти війну»: інтерв’ю з речником Міжнародного легіону


Чоловік підтримує зв’язок з батьком і братом. Детально про службу та війну їм не розповідає. Переважно спілкуються на загальні теми, аби рідні не переживали й знали, що з ним усе добре. Доносити ж правду про воєнні злочини, які скоюють росіяни, на думку бійця, — завдання журналістів. А ще, він впевнений: Україна не просить в інших країн подачок у вигляді зброї, а пропонує співпрацю — аби жахи «русского мира» не розповсюдились на інші країни.

Олександр Волков, Донеччина, Громадське радіо


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини