У проєкті «Економічний анамнез» говоримо про Херсонщину. Тримаємо в пам’яті, що правобережжя — вільне, а лівобережжя, на жаль, — досі окуповане.
Відео Ukrainer про Херсон з циклу «Хоробрі міста України» з’явилося торік на День незалежності 2022 року. Репер Паліндром співає про Херсон, який недосяжний, Херсон, у який треба повернутися, але це дуже важко і мрія про повернення у пісні звучить болем. Минуло кілька місяців. Херсон, а разом із ним усе правобережжя звільнені від окупації. Місто не спить кілька ночей, але вже не від вибухів, а від щастя й ейфорії святкування на центральній площі.
Херсонська область має площу 28 тисяч 461 кілометр квадратний, це майже 5% від площі всієї України. На північному заході Херсонщина межує з Миколаївською, на півночі — з Дніпропетровською, на сході — із Запорізькою областями, а на з півдні Кримським півостровом, окупованим ще від лютого 2014 року. Течія Дніпра природно ділить Херсонщину на дві частини — правобережжя і лівобережжя. Лівобережна частина станом на зараз лишається повністю окупованою, це майже 70% території області.
Херсонщина у стереотипному уявленні є регіоном переважно аграрним. Це так, і водночас не так. Адже до російського вторгнення через херсонські порти проходили торгові шляхи українського збіжжя, а морське узбережжя області, як на Чорному, так і на Азовському морях, приваблювало туристів, пояснює декан факультету біології, географії та екології Херсонського державного університету, фахівець з економічної географії Ігор Пилипенко.
«Ми повинні говорити, що на тлі загальнодержавного рівня Херсонщина — це аграрно-індустріальна область. Це значною мірою характеризувало наш поділ праці, наприклад це вирощування певних видів сільськогосподарської продукції. І № 1 — це, звичайно, були овочеві та овоче-баштанні культури. Крім того, Херсонщина відігравала значну роль у наданні послуг, перш за все рекреаційних. І первні види транспортних послуг, це морський і річковий транспорт. Крім того, треба відзначити певні спеціалізовані види, наприклад виробництво електрозварювального обладнання в Каховці, суднобудівництво і судноремонт», — додає Ігор Пилипенко.
До війни навіть існували проєкти з розширення виробництва кораблів, розповідає Ігор Пилипенко. За його словами, велику роль у житті регіону відігравали також порти:
«Перш за все це Херсонський морський і Херсонський річковий порт. Скадовський порт вже давно, на жаль, перестав працювати. І Генічеський порт на Азовському морі теж перестав працювати, порт Хорли також. Він перш за все був пов’язаний з видобутком і переробкою морського піску для будівельної галузі. Ну, а коли будівельної галузі нема, то і видобутку піску в тих обсягах, що забезпечували роботу порту, теж нема».
До російського вторгнення агробізнес у регіоні був дуже розвинений. Овочів у розрахунку на одну особу тут вирощували найбільше по країні.
«Якщо говорити про рівень концентрації вирощування продукції в розрахунку на одну людину, то ми можемо казати, що овочеві й овоче-баштанні — це № 1. Для порівняння: у середньому за останні роки на одну людину вирощували в 4 рази більше овочевої та овоче-баштанної продукції, ніж в середньому в Україні», — каже фахівець з економічної географії.
Сільське господарство на Херсонщині пов’язане з системами зрошення. Вода і її доступність впливала на те, що вигідніше вирощувати, зазначає Ігор Пилипенко:
«На Херсонщині можна виділити три типи адміністративних одиниць за рівнем спеціалізації сільського господарства. Своєю спеціалізацією вони також впливали на якість і спосіб життя населення. Можна виділити три регіони, де значною мірою поділ спричиняло зрошення, його наявність чи відсутність. Тому що зрошення давало можливість вирощувати різні типи культур, які не залежали від природної кількості опадів і вирощувати ті культури овочеві, які дають більше врожаїв і більший вихід товарної продукції з одиниці площі.
Якщо говорити про колишню схему адміністративно-територіального устрою, то Високопільський, Новоолександрівський, Нововоронцовський райони й частина Бериславського — це правобережжя, північна частина, та яка мала низькі показники зрошення. Вона характеризувалася невисокими параметрами, наприклад середній розмір села там був меншим, ніж у середньому по Херсонській області. Середні показники по Херсонщині — село на 660 осіб. А у Високопільському районі всередньому — 280 людей на село. У той час як в Олешківському районі — 1200 людей усередньому на село».
Тож на правобережжі вирощували богарні культури (ті, які не ростуть без зрошування — ред.), зернові, соняшник.
«Ступінь сільськогосподарського освоєння території надзвичайно великий. Херсонщина характеризується надзвичайно високим рівнем сільськогосподарської освоєності. У нас в окремих адміністративних одиницях рілля складає 95% території. І тільки 5% — це населені пункти, дороги, залишки лісосмуг», — каже Ігор Пилипенко.
У регіонах, де є зрошення, навпаки вирощували більше овочевих. Різниця між цими районами у площах овочевих культур могла бути більшою у 15 разів. Відповідно окупація лівобережжя, що триває, вже другий рік поспіль позначається на ринку овочевих, додає фахівець з економічної географії:
«Херсонщина випала з військових причин з ринку овочевої продукції України. У нас спостерігався дефіцит на певні види овочевої продукції, що призвело до високих цінників на базарах і в супермаркетах. Наприклад на цибулю, яка коштувала 60 гривень».
Один з таких аграріїв — фермер Олександр Федорнак.
«Було пару сотень гектарів землі. Справжній фермер ніколи не скаже, скільки в нього землі. Вирощував зернові, соняшник і завжди баштан — кавуни та дині, сезонно, не залежно від жодних умов. Нехай то буде пів гектара, а може бути й 25 гектарів, але баштан був. Займалися, працювали. Це подобалося, це було до душі», — ділиться Олександр Федорнак.
В Україні ті, кому не до душі сільське господарство, надовго в ньому не затримуються. А Олександр був фермером 13 років. Справу йому передав батько. В Олександра була вся своя техніка, він ні від кого не залежав.
«Для обробітку ґрунту потрібна важка техніка. У мене були важкі трактори, з дисковими боронами ротаційними, плуги, легкі трактори, сівалки зернові, просапні, весь набір сільгосп знарядь, культиватори для просапних культур (для нормального розвитку і росту яких необхідні більша площа живлення рослин, ніж для культур звичайного рядкового і вузькорядного посіву, та міжрядний обробіток ґрунту — ред.). Було все. Оприскувач, ремонтна база своя. Коли техніка ламалася — ми самі її ремонтували», — пригадує фермер.
До російського вторгнення на Херсонщині ніхто не був готовий. А надто — до блискавичної окупації.
«Ніхто не був готовий. І навіть 24 лютого, коли ми вносили добрива по мерзлоталому ґрунті, ми чули, що йдуть вибухи з іншого берега. І коли об 11 годині приїхав колега і сказав, що вони вже в Каховці, ніхто ще вірити в це не хотів. Тому ні про яку евакуацію чи якісь такі дії ніхто взагалі не думав. На території нашої громади вони були вже 10 березня», — розповідає Олександр Федорнак.
Слухайте також: Наші аграрії — герої, бо попри обстріли виходять і збирають хліб, щоб прогодувати нашу країну — голова Зеленодольської громади
Дехто з фермерів намагався вивезти техніку й одиницям навіть вдалося евакуювати кілька найдорожчих зразків. Але у більшості людей усе лишилося стояти на базах. А потім ця зона стала «нулем», — говорить Олександр:
«Все, що там залишилося — просто знищене. З тих господарств, з якими я співпрацював, ні в кого немає жодної одиниці техніки, яка б залишилася ціла».
А земля… Земля забруднена продуктами війни. Пройде не один рік, каже Олександр, перш ніж її розмінують і очистять. Олександр, каже, до фермерства повертатися не поспішає:
«Оскільки я змінив сферу діяльності й зараз працюю у військовій адміністрації, то це і є нині мій напрямок роботи».
Читайте також: На окупованій Херсонщині росіяни скуповують сільгосппродукцію за безцінь і вивозять її в Крим — кореспондент
У період між фермерством та роботою у військовій адміністрації Олександр був в окупації. Російські танки він побачив на своєму городі просто з вікна. До 15 березня окупанти ще випускали тих, хто хотів поїхати. Але Олександр не поїхав, він, як і більшість людей, сподівався, що Збройні сили швидко відіб’ють Херсонщину назад. В окупованому селищі залишилося 530 людей.
«Ну і виживали, звісно, як могли. Допомагали один одному, збиралися кварталами. У мене в погребі спочатку жило 13 людей, а потім постійно 8. Це переважно сусіди, які приходили до нас чи ввечері, а то й сиділи цілий день. Бо обстріли не припинялися взагалі. Не було ні одного тихого, спокійного. стабільного дня. Був день, коли тільки в наш квартал, а це 10 на 10 будинків, було 80 прильотів за добу. Було важко. Ти у своєму власному дворі, як у власній в’язниці. Ти нікуди не можеш піти та не можеш нічого зробити. Світла нема, води нема, благ цивілізації нема. Тому виживали як могли. Будували печі, сьорбали в прямому сенсі сьорбали, воду зі свердловин», — пригадує подробиця життя в окупації Олександр.
Коли під загрозою твоє життя, думати про роботу ніколи. Але не можеш не помічати, що все, над чим працював, знищують, розповідає Олександр Федорнак:
«Звісно, душа до чогось прив’язана. Ти бачиш очима, що все, над чим ти працював дуже довгий період, може зникнути. Але повірте, коли тобі прилітає прямим попаданням у погріб снаряд 152 калібру, ти вже не думаєш ні про господарство, ні про фірму, ні про що. У тебе різко міняються погляди на життя. Я, може, десь у глибині душі за чимось і шкодую, але 4 контузії кажуть мені навпаки, що там нема за чим шкодувати».
Читайте також: Херсон звільняли як концтабір — український історик, очевидець подій
До сільського господарства Олександр більше повертатися не хоче. Каже, що це морально важко.
«Відлягло від душі. Коли ти бачиш, як горить хліб, як знищується все те, над чим ти працював і можливість працювати віддаляється від тебе на декілька років, то сенсу про щось мріяти нема. Але є люди, які попри обставини їдуть, намагаються. Є такі, що самі розміновують. Бувають і прикрі випадки, коли люди підриваються. А мені хочеться себе спробувати в іншій сфері, почати життя з іншого боку», — додає чоловік.
Але після перемоги домагатися своєї частки репарацій за знищений бізнес, техніку і зруйнований дім Олександр все ж планує:
«Це великий шматок життя, який просто вирваний. Його репараціями та компенсаціями всього не покрити. Але дуже багато втрачене і дуже багато потрібно відбудовувати. А щоб щось відбудовувати, треба щось мати. Тому однозначно буду. Чесно кажучи боюся щось рахувати, тому що бюджету РФ буде капець».
Є кілька факторів, які впливають на господарство Херсонщини. І найбільш очевидний, окрім війни й окупації, — це наслідки російського теракту на Каховській ГЕС, пояснює декан факультету біології, географії та екології Херсонського державного університету, фахівець з економічної географії Ігор Пилипенко:
«Постраждають території Миколаївської області, території навколо Херсона, ну і дуже сильно постраждають південь Голопристанського району, Скадовський район, Каланчацький район, Чаплинський район, Новотроїцький район, Каховський район, частина колишнього Олешківського району, Генічеський район, частина Іванівського району, частина Нижньосірогозького, частина Великолепетиського району, частина Верхньорогачицького району. Фактично значна територія лівобережжя.
Ті регіони, які були в ареалі так званих Олешківських пісків, — там трошки інша система гідрогеологічна. Там є підземні води високої якості, тому там буде місцеве зрошення. А от великі масиви зрошувальних земель, які брали воду з магістральних каналів і розподільчих каналів, це перш за все Каховський магістральний канал і Північнокримський магістральний канал — там, безумовно, зрошення не буде».
А якщо не буде зрошення, то зміниться усе: кількість населення, рівень зайнятості у господарстві й самі види господарства, які можна буде вести на землях Херсонщини після війни.
«Свого часу наявність зрошення спряла появі там постійного населення у районах, де було зрошення. Чисельність населення зросла в три рази за 50 років зрошення. В той час, як в тих районах, де зрошення не було, той же Високопільський район, там з 1959 року постійно скорочувалося сільське населення», — пояснює Ігор Пилипенко.
Зараз ситуація протилежна. Відсутність води та людські втрати призведуть до інших процесів, говорить науковець:
«Дуже складно оцінювати. Зараз всі знаходяться у стані оцінки людських втрат, як прямих, так і пов’язаних з міграціями. Розробляються різні схеми, як порахувати зараз людей.
Я не думаю, що вони нам будуть розказувати точно, скільки у них є людей. Але оцінки нараз — понад 50% втрат. Що відбувається на лівобережжі важко сказати. Але є така цифра, що навіть за даними окупаційної влади з Генічеська, обробляється 36% земель від позаминулого року».
Менше людей не зможуть обробляти ті культури, які обробляли до війни.
«Ми повинні розуміти, що демографічні втрати відобразяться на спеціалізації. Якщо у вас не буде робочих рук, ви не зможете вирощувати овочеві культури. Ви скажете: ну нема рук, ну добре, я засію ячменем. Тому що щоб засіяти ячменем мені треба 40 людиногодин на рік, щоб обробляти один гектар. А щоб вирощувати помідори — мені треба 1000 людиногодин на рік. Тому там, де буде суттєва нестача людей, а це, мабуть, буде стосуватися усіх територій, якщо ми кажемо орієнтовно про 50% втрати населення, то просто ми будемо вирощувати зернові культури», — стверджує Ігор Пилипенко.
Будуть і покинуті сільгоспугіддя. Можливо, вони навіть і не повернуться у господарство як рілля, можливо, там випасатимуть худобу. Усе визначить ринок, переконаний Ігор Пилипенко:
«Зрозуміло, що ринкова ситуація визначить напрямки спеціалізації, враховуючи різні чинники: трудові, чи буде зрошення відновлюватися частково, чи ні. Кон’юнктура цін на сільськогосподарську продукцію визначить подальшу спеціалізацію Херсонської області. Але ми повинні розуміти, що показники, які були, скоріш за все не повернуться. Я маю на увазі овочеві й такі культури, як соя і кукурудза, які потребували теж багато води. Тому ми повинні очікувати збільшення частки земель під кукурудзу й овочеві в інших регіонах України».
Але перш ніж відновлювати регіон, треба виграти війну і звільнити лівобережжя Херсонщини. Люди там продовжують чекати на звільнення, перебуваючи в окупації вже майже півтора року. Колись ми розкажемо вам, як чекали на Збройні сили тамтешні фермери. Як закопували в землю зерно, щоб не годувати окупантів, як розбирали техніку і ховали частинами, щоб її не покрала «друга армія світу». Але це вже буде інша історія.
Читайте також: Роман Пономаренко: Якщо нам вдасться прорватися на Херсонщині, то зможемо дійти до Криму
Матеріал створено за підтримки «Media Lifeline Ukraine»
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS