facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Навчання в окупованому Старобільську: гімн Росії по понеділках, урок «разговоры о важном» і протерміноване морозиво

1x
Прослухати
--:--
--:--

На тимчасово окупованих територіях найважче доводиться дітям. Особливо школярам, думки та свідомість яких тільки формуються. Здавалося б, за місяці окупації можуть «зламатися» і найсильніші. Але ні. Навіть дітям вдається протистояти російській пропагандистській машині, яка працює в освітніх закладах.

Про «порядки» у школах, «разговоры о важном», протерміноване морозиво та погрози вчителів розповіла старшокласниця однієї із місцевих шкіл у Старобільську на Луганщині — Олеся (ім’я героїні змінене з міркувань безпеки).

Найважчим днем для школярів, які після 11 місяців окупації ще можуть розрізняти «чорне від білого», був понеділок. Саме у цей день із самого ранку починається справжня ахінея російської програми навчання.

«О 8-й ранку треба було приходити до школи на загальну лінійку, де всі слухали гімн Росії й так званої «Луганської народної республіки». Уявляєте собі? Стоять школярі, вчителі, всюди висять ці триколори та їхні кляті герби й лунає «ода» Росії», — розповідає Олеся.

Далі у всіх починався один і той самий урок, який мав назву «разговоры о важном». Не важко здогадатися, про що там говорили.

«Класна керівниця розповідала про історію Росії уже у своїй інтерпретації, про інформаційну «гігієну», про прорив блокади Ленінграда, про російських волонтерів, про свята Російської Федерації, символи Росії. Найабсурднішим було мислення цих вчителів, які впевнені у тому, що «Росія тут назавжди». Вони говорили, що ми, то Росія. Це неможливо просто слухати», — згадує дівчина.

Також старшокласниця додала, що її молодшого брата на цих уроках змушували розмальовувати у кольори російського прапора паперові долоні, а потім фотографуватись.


Читайте також: Спроби виїхати з окупації: історія старобільчан, чию колону розстріляли росіяни


Пропускати ці уроки було заборонено. Щоразу, коли хтось був відсутній, то мав йти до директора і писати пояснювальну з цього приводу:

«Я багато разів пропускала ці дійства. Особисто я не писала пояснювальні, але неодноразово класна керівниця та директорка нам погрожували, що наших батьків можуть притягнути до відповідальності. Але нічого такого не відбулося».

Школа «внє палітікі»

Не дивлячись на все це, керівництво школи й самі вчителі казали, що школа є нібито аполітичним середовищем. Але ж на практиці все було не так.

На останньому заході, присвяченому «дню символів» «Луганської народної республіки», на задньому фоні дітей, які декламували вірші, показували ролик, де російські військові завантажували снаряди у танки.

«Це звичайно був скандал, бо вони перейшли всі межі. Ми просто сміялися з цього. Нас потім зібрали вчителі й почали вичитувати. Вони верещали, мовляв, якщо ми не вважаємо Старобільськ містом «ЛНР», то чого ми не поїдемо в Україну. Дійшло до того, що мене звинуватили у тому, що нібито я вчуся в українській школі й вони про це знають», — згадує Олеся.

Сестра

Це не єдині неприємні розмови з дирекцією школи. Весь час директорка школи, яка одна з найперших пішла на роботу до колаборантів, запитувала у молодшого брата старшокласниці, де знаходиться їхня старша сестра.

«Річ у тім, що наша сестра є публічною особою. Звичайно, що з початку війни вона покинула окуповану територію. Тому директорка весь час намагалася дізнатися про неї та її роботу. Хоча моя сестра не навчалася у нашій школі та особисто вони не знайомі, аби питати про неї такі речі», — зауважує Олеся.

Водночас їй самій такі ж питання ставила її класна керівниця:

«Я їй кажу, що сестра виїхала і ніяк не може працювати на тій роботі. Але ж вона щоразу, заводячи розмову про неї, намагалася щось вивідати. Навіть у мами питала. Але мама одразу їй сказала: «Навіщо вам ця інформація, якщо моя старша донька не знає вас і не була випускницею цього закладу освіти. З якою метою ви цікавитеся?».


Читайте також: «Без світла були понад півроку»: як Снігурівка пережила російську окупацію і живе сьогодні


Охорона, танк біля школи, спеціальні перепустки

З початку нового навчального року окупаційна влада ввела «нові порядки». На території усіх шкіл знаходилася спеціальна охорона. Вони не були одягнені у військову форму, але мали зброю.

У школу впускали лише за спеціальними перепустками. На цих картках була вклеєна фотографія учнів, написані прізвище, ім’я та по батькові, клас та назва освітнього закладу. Спочатку їх перевіряли, а згодом перестали.

Приблизно у жовтні 2022 року за 300 метрів від школи, де навчалася героїня нашого матеріалу, військові поставили танк.

«Біля нього щодня стояли військові. Дивним було те, що дуло цього танку було направлено прямо на школу. Для чого це? Якісь ненормальні. Через місяць-півтора танк прибрали», — розповідає школярка.

Перед новорічними святами окупанти ще більше здивували. Почали тягати до школи коробки з морозивом для кожного класу.

«Нашому класу давали білий пломбір з полуницею. Коли я отримала свою пачку, то побачила, що дата його вживання вже прострочена — до 2021 року. Ото було сміху», — згадує дівчина.

НЕдистанційка

За півроку навчання за російською програмою, школярі встигли попрацювати ще й на так званій дистанційці. Але ця дистанційка надто сильно відрізнялася від тої, до якої звикли діти. Якщо раніше вони отримували завдання на спеціальних платформах, мали онлайн-уроки з вчителями, завжди могли написати та перепитати щось у вчителів у будь-який час, то тут було все інакше.

«Після того, як у Старобільськ почало прилітати, нас розпустили на дистанційне навчання. Ну як дистанційне… Хтось написав домашні завдання на листочку, повісив їх на дошці оголошень у дворі школи та й все. Ніхто не повідомив навіть, що є якісь завдання. Інтернет відключили, їхній зв’язок працює дуже погано, тому вчителі вирішили не заморочуватися і зробити лише вигляд навчального процесу», — розповідає Олеся.

Був і карантин декілька тижнів. Але цього разу завдання написали на два тижні в останній день перед карантином.

Дитячі протести

Ні заборона української мови, ні російська програма, за якої школярам намагаються «промити мізки», не можуть викорінити у них те, що так сильно проросло — національну свідомість та гідність. Навіть у таких умовах діти не здаються. Вони борються. Борються, як можуть.

В Олесиному класі вчиться хлопець, батьки якого співпрацюють з органами окупаційної влади. У знак протесту він почав говорити українською. Всюди говорив українською мовою.

«Його викликали до директора, возили у відділок «міліції». Як вони кажуть, проводили з ним різні «профорієнтаційні» бесіди, але щоразу відпускали, бо ж його батьки колаборанти. А він не підтримує позиції батьків. Сам по собі. Я захоплююся ним», — говорить дівчина.

Ксенія Новицька, Громадське радіо

 При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Картину Івана Марчука продали на аукціоні за рекордну для України суму

Картину Івана Марчука продали на аукціоні за рекордну для України суму

4 хв тому
NYT оприлюднив проєкт «мирної угоди», розробленої навесні 2022 року

NYT оприлюднив проєкт «мирної угоди», розробленої навесні 2022 року

23 хв тому
Кейт Міддлтон вперше зʼявилася на публіці після оголошення про хворобу на рак

Кейт Міддлтон вперше зʼявилася на публіці після оголошення про хворобу на рак

59 хв тому
Зеленський: Все, про що домовляться на Саміті миру, стане частиною миротворчого процесу України

Зеленський: Все, про що домовляться на Саміті миру, стане частиною миротворчого процесу України

1 год тому