Хор «Відродження» з чеського міста Брно організували українці, які постійно проживають в Чехії. Водночас серед його учасників — жителі України, які приїхали до Брно після 24 лютого 2022 року. Інна Яковенко вирішила покинути Київ у липні того ж року, і тут, у Чехії, змогла зупинитися й знайти ініціативу за покликом.
«Я, власне, прочитала оголошення, яке Ростислав розмістив у Facebook, про те, що набирають хор. І, чесно кажучи, коли я це прочитала, то просто зойкнула. Хоча я не маю до співу жодного відношення, останній раз я співала в університеті Драгоманова у Києві, де навчалась. У нас там був факультатив, у якому я брала участь. Наразі я не маю музичної освіти, але це був справжній потяг, який я відчула, і дуже захотіла взяти участь у створенні цього колективу, принаймні спробувати. Не можу сказати, що мені було легко, але я дуже задоволена тим, що цей крок зробила. Насправді у той час була внутрішня потреба психологічної та емоційної розрядки, опори, я б навіть сказала», — додає Інна.
Ростислав Стеблак, про якого згадала Інна, — організаційний керівник хору «Відродження». У Чеській Республіці він проживає 5 років і за цей час у рамках Української ініціативи південної Моравії організовував різні заходи для українців, був учасником відкриття фестивалю національних меншин Babylonfest. Тобто тим чи іншим чином Ростислав був дотичним до української культури. Однак все змінилось після 24 лютого, коли до Чехії прибула велика кількість українців та українок, до того ж дуже творчих та обдарованих. Тоді музики в житті Ростислава Стеблака стає більше.
«Мушу визнати, що після подій 24 лютого ситуація змінилася, позаяк до Чехії прибула значна кількість творчих особистостей, музикантів, митців різного роду, поетів — цей список дуже великий. Це вплинуло на виникнення ідеї про створення хору “Відродження”, який ми і започаткували 27 серпня 2022 року», — розповів Ростислав.
Художня керівниця та диригентка хору Юлія Єфімчук проживає в Чехії вже 18 років. Вийшло так, що пращури Юлії були родом із Чехії, але з часом вони переїхали в Україну, жінка — навпаки. Юлія отримала вищу музичну освіту в Україні, в Донецьку. У Чехії почала працювати в оперному театрі. Ця робота була приємною несподіванкою для неї, зауважує жінка:
«Це кардинально змінило моє життя. Я зустріла в цьому театрі свого чоловіка — Сергія Дерду, також українця, він з Ужгорода і живе в Чехії вже 25 років. І ми разом співали українських пісень з гітарою на різних акціях у Брно, виступали на культурних фестивалях, знайомили з українською культурою, у тому числі і колег у театрі. Зараз Сергій — соліст нашого хору».
Слухайте також: «Ми не бідні, нещасні біженки, ми маємо свою культуру та історію»: як переселенці за кордоном творять культурну дипломатію
Юлія Єфімчук хотіла допомогти українцям адаптуватися в чужій країні, порадити, куди краще звертатися, підтримати. Тому вона з радістю відгукнулася на пропозицію Ростислава організувати хор.
«Мені дуже хотілось, щоб люди, які приходять на наші репетиції, йшли з них щасливішими, більш наповненими, щоб вони знали, що вони не самі, що тут їх цінують і завжди підтримають. Щоб це не був лише хор, де людина прийшла, заспівала і пішла. Щоб це була спільнота, де ми на одній хвилі, де нам добре разом, й де ми можемо творити й ділитися цією творчістю з іншими, бо це насправді тут дуже потрібно», — наголошує Юлія Єфімчук.
Хор «Відродження» почався з діалогу, розповідає Ростислав Стеблак. Цей діалог відбувся влітку 2022 року між Ростиславом і представницями Українського центру Ільнарою Дудаш та Іриною Забіякою. Під час цієї розмови й зародилася ідея показати чехам, якою цікавою й багатою є українська культура. Тоді Ростиславу й спало на думку дати оголошення у Facebook. Серед вимог у ньому не було вищої освіти чи досвіду, але було бажання співати.
«Мені спало на думку, що найкраще буде рухатися в напрямку хорового колективу. На той момент я вже мав досвід співу зокрема в чеському академічному хорі, до якого мене, до речі, зарекомендувала Юлія. З нею та її чоловіком я був тривалий час знайомий і знав, що вона має професійну освіту, вона є талановитою диригенткою, музиканткою, і разом ми можемо успішно реалізувати цю ідею.
Саме тому я вирішив їй зателефонувати з пропозицією та узгодити дату репетиції. Я мав можливість модерувати певні дописи у великій Facebook-групі “Українці в Брно” — там ми і розмістили анкету-оголошення, де всі охочі могли записатися», — розповідає Ростислав Стеблак.
Перед першою репетицією Юлія Єфімчук намагалася не мати очікувань, але люди просто прийшли й гарно заспівали. Зараз хор налічує майже 30 учасників — мешканців різних областей України, які жили в Чехії до повномасштабного вторгнення, або ж тимчасово перебувають тут через війну. Усі вони мають зовсім різний досвід взаємин із музикою.
«Насправді є й професіонали. Ми маємо другого хормейстера — Яну Щербій, яка вступила на магістратуру в Чехії. Є також люди, які взагалі не знають нот і співають на слух. Тобто вони слухають мій запис та вчать свою партію на пам’ять. Але я все одно намагаюся всіх долучати, щоб співали з нотами та розвивали слух», — розповідає Юлія Єфімчук.
Вона додає, що у хорі не лише українці — на оголошення відгукнулись і мешканці інших держав:
«У тенорі співає румун Mircea Gaitan, який дуже гарно вимовляє українські слова, і навіть виконував на нашому концерті разом із солісткою Ольгою Константюк пісню “Тихо над річкою”. На першу репетицію, я пам’ятаю, що прийшли й чехи, але вони якийсь час поспівали та пішли. Я вважаю, що залишаться лише ті люди, які й мають у нас бути. Майже рік з нами співала дівчинка з Чехії. Вона знає наш репертуар, але почала робити свою програму».
На базі хору існує вокальний ансамбль, чоловіча група та солісти для виконання соло та дуетів. А ще, одна з учасниць хору — харків’янка Олена Ващенко є музичною керівницею дитячого ансамблю «Співаночки». Його також створили на базі Українського центру у 2022 році. У складі ансамблю — діти з різних регіонів України, які через війну тимчасово перебувають у Чехії.
На День Незалежності України у Брно відбулося масштабне свято для українців та чехів. Юлія Єфімчук розповідає, що перед концертом була велика хода містом з українським прапором. Зібралось близько 300 людей — це немало для Брно. Хор «Відродження» того дня співав й хорові твори, а також сольно, дуетом та окремим ансамблем. У цьому і є унікальність цього колективу, каже Юлія Єфімчук.
«У нас є невеликий ансамбль, який може співати на 6 голосів, робити складніші аранжування, тому ми здатні організувати цілий концерт самостійно. При цьому ми часто запрошуємо до виступу і творчих українців з інших міст і навіть країн. Так на нашому концерті до Дня Незалежності співав український оперний виконавець Андрій Харламов. Він гарно оздобив концерт: разом з нашою солісткою Ольгою Константюк співав “Дует Одарки та Карася” з опери Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм” — дуже цікавий вийшов номер», — згадує Юлія Єфімчук.
Творчий рік хору «Відродження» виявився досить активним, продовжує Юлія Єфімчук. Колектив мав 11 виступів, враховуючи те, що репетиції проводились лише раз на тиждень. Це були і виступи на різних акціях міста Брно, на Фестивалі українського Різдва, Міжнародному фестивалі документального кіно у Їглаві, де виступ «Відродження» знімало чеське телебачення. На кінофестивалі вони заспівали пісню «Плине кача» (соліст Сергій Дерда, оперний співак Національного театру м. Брно), що було дуже відповідальним, адже хору було лише 2 місяці, згадує Юлія Єфімчук.
За словами Інни Яковенко, дуже важливо перебувати серед своїх людей у чужій країні. Цьому завдячує й Українському центру, де завжди допоможуть та підкажуть:
«Я побачила банер Українського центру прямо на площі. Вирішила зайти й дізнатися, що це за організація. І з того часу я постійно її відвідую з тієї чи іншої причини. У центрі є хороша українська бібліотека, в тому числі й дитяча — ми постійно беремо там книжки. Весь час проходять різні ініціативи, майстер-класи, допомагають вирішити соціальні питання. Я користувалась їхніми послугами перекладу для того, щоб потрапити до лікаря. Тобто наявність тут Українського центру — це величезна допомога».
Зараз колектив готується до нових виступів та різдвяної програми, з якою хочуть відвідати й інші міста Чехії. Вони активно ведуть свої сторінки у соцмережах, цікаво пишуть не лише про хор, а й загалом про відомих українських постатей. Це заслуга Інни Яковенко, саме вона веде сторінки хору у Facebook, Instagram та YouTube. А ще, з кожних виступів учасники колективу допомагають коштами Збройним силам України. До слова, хор «Відродження» дуже люблять українці, які тимчасово переїхали до Чехії. Знаю це зі слів Мирослави Федчишиної, яка живе у Тішнові біля Брно. Дівчина каже, що надзвичайно важливо бути присутньою на таких заходах.
«Українські культурні заходи в Чехії, зокрема у Брно, позаяк ми тут знаходимось, грають дуже важливу роль у відтворенні нашої національної ідентичності серед української діаспори та місцевого населення. Тому ці заходи допомагають зберегти українську мову, щоб наші діти її більше чули; наші традиції, тому що тут вже багато діток народилось, щоб вони знали й розуміли українську мову», — каже Мирослава, переселенка з Бучі на Київщині.
Ще до повномасштабного вторгнення у Чехії була велика спільнота українців. У столиці країни — Празі, за словами Ростислава Стеблака, ще кілька років тому існувало до 20 українських центрів. На сьогодні усі українці — і ті, які проживали в країні до лютого 22 року, і ті, що лише приїхали, — обєдналися заради перемоги. Інакше зараз не можна, каже Ростислав Стеблак:
«Українці, котрі вже тривалий час проживали в Чехії, згуртувались. Вони почали виходити на вулиці, долучатись до різних заходів, допомагати Україні, жертвувати кошти. Різні акції, зокрема й концерти хору, мотивують людей згадати, що навіть попри спокійне життя в Чехії, де немає обстрілів, повітряних тривог, такого стресу та жертв — все одно у нас вдома йде війна і не можна про неї забувати. Ми всі маємо підтримувати ЗСУ, Україну, благодійні фонди — в українців є маса можливостей це робити. Це просто заборонено зараз — бути втомленим за кордоном. Закривати очі на це не можна».
Слухайте також: «У Німеччині досі грають вистави по Чехову»: як українські драматургині змінюють театральну культуру світу
Так виконує на гітарі український гімн один з учасників гурту «Дика Марта» Євген. Цей колектив сформувався довкола вокалістки Маргарити та двох музикантів — того ж гітариста Євгена і басиста Павла. Українці виїхали до далекої Португалії перед 24 лютого 2022 роком, через роботу, але не думали, що їхні рідні міста — Маріуполь та Сєвєродонецьк — через деякий час окупують російські війська.
«Але в нас у всіх трьох є свій беграунд. Тобто в мене були гурти до цього. В Україні в мене два гурти були, які проіснували один чотири роки, інший, може, рік. І навіть у другому гурті у нас була така історія, що нас крутили по Radio Rocks. Тому я зрозуміла, коли я пишу пісні, то людям це подобається. У хлопців свої були гурти, але ми дружили, у нас були відносини. І тут ми опинилися разом, і коли постало питання, що треба щось робити, треба, по-перше, допомагати Україні й щось робити своїми силами. А по-друге, займатися музикою, бо без музики ми не можемо жити. Ми почали грати на відкритих мікрофонах, на благодійних концертах, грали різні кавери. А потім так сталося, що нам зустрілися вуличні музиканти, один із них із Канади, інший — з Хорватії. Вони сказали: “У вас гарно виходить співати саме українських пісень, вам вдається писати такі пісні, а ще, українські пісні заходять не тільки українцям”», — розповідає Маргарита.
Крім написання українських пісень, Маргарита займалася волонтерством у місцевій асоціації Helpua.pt. У перші дні у волонтерському центрі було дуже багато людей: одні щось приносили, інші — потребували, розповідає дівчина.
«Було багато волонтерів. Я познайомилась там із людьми з Естонії, з Латвії. Самі українці, які тут живуть давно, приходили і питали, яка допомога потрібна. Тобто там така була ситуація, що одні люди щось надавали, а інші люди приходили туди і отримували. Вони відправляли гуманітарну допомогу в Україну: і для дітей, і для тварин. Була дуже гостра ситуація, тому що було дуже багато біженців. І ще ця організація, вона відправляла літаки безкоштовно, які привозили до Португалії біженців», — каже вокалістка.
Маргарита розповідає, що була дуже приємно вражена відношенням португальського народу, їхнім позитивом та простотою. Зауважує, що історія цих двох народів давня, тому португальці, мабуть, найменше серед інших країн плутали українців з росіянами:
«Історія українців у Португалії дуже велика. Я знаю, що вони тут багато що збудували своїми руками, португальці про це знають, навіть і водопровід якийсь збудували, і тут є вулиця названа на честь України. Тому португальці, мабуть, саме з усіх європейців, можливо, більше знали про українців, і, можливо, вони менше плутали їх із росіянами, а в плані музики — тим більше, думаю».
Згодом на одному з концертів на підтримку ЗСУ асоціація Helpua.pt почула спів «Дикої Марти», а через деякий час запросила їх на концерт до Дня Незалежності у Лісабоні. Це був фестиваль української культури, пісні, навіть українських страв, розповідає Маргарита:
«Там були голубці, там були ще якісь страви, хріновуха, перцівка, сало нарізали. Там були люди, які виготовляли прикраси з українським прапором та українською символікою, футболки, годинники з картою України. Тобто хто на що гаразд, всі принесли свої витвори мистецтва, щоб їх можна було продати на цьому ярмарку й відпрвити їх на потреби реабілітаційного центру “FENIX UAPT”. Асоціація Helpua.pt створює зараз такий центр, щоб українські воїни, які поненені, могли проходити там реабілітацію».
Маргарита додає, що спочатку гурт хотів грати кавери пісень, але через деякі організаційні питання швидко зібрали новий сет власних українських творів.
Маргарита каже, що в планах зробити концерт українських колядок і щедрівок зі знайомими українцями. А ще, каже, що сумує за своїм Маріуполем і, загалом, за Україною.
«Я не буду нічого приховувати, коли я ще була підлітком, мені так хотілось поїхати з Маріуполя. Я думала, що в цьому місті я взагалі буду робити. А зараз Маріуполь для мене — це щось особливе. Він був дуже гарний і для мене був кайф там бути. А коли я поїхала, то думалось, що нічого страшного, ми просто будемо жити в іншій країні, але я не очікувала, що буде така «ломка» за Маріуполем та Україною. По-перше, тут, у Португалії, немає зміни сезонів, тут немає осені. Тут все дуже плавно і ти не розумієш, яка пора року взагалі. Мені дуже хотілось снігу, тому я дивилась різні різдвяні фільми, де показують сніг. Сумую за їжею українською, нашою чіткою системою обслуговування», — розповідає Маргарита.
Хочеться вірити, що Маргарита знову побачить свій Маріуполь, а португальці завжди пам’ятатимуть українську пісню з її вуст.
Матеріал створено за підтримки «Media Lifeline Ukraine»
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS