facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

«Ми не бідні, нещасні біженки, ми маємо свою культуру та історію»: як переселенці за кордоном творять культурну дипломатію

1x
Прослухати
--:--
--:--

Від лютого 2022 року за кордоном живуть тисячі українських біженців та біженок. За ці півтора року вони призвичаїлись до країни тимчасово перебування, їхні діти пішли до навчальних закладів, а вони самі здебільшого вже працюють. Дехто з них зміг знайти роботу за фахом, дехто — ні, а хтось своєї роботою популяризує Україну та українців за кордоном. Серед останніх — люди творчих професій. Митці та мисткині, виїхавши з-під обстрілів в Україні, по всьому світу організовують українські виставки, ставлять театральні вистави, створюють фестивалі українського кіно. Всього культурного здобутку, який створюють українці та українки за кордоном, не злічити. Вони впевнено заявляють, що саме такі заходи допомагають згуртуватися, бути у практично звичному середовищі, хоч і на чужині, а ще, репрезентувати Україну іноземцям. Таким чином десятки українських діячів та діячок, самі того не очікуючи, стали українськими культурними дипломатами за кордоном.


«Від нагодувати до допомогти рівним»

«Тут люди живуть своїм життям і вони не заглиблюються у контекст наших новин. Лише щось надважливе можна побачити однією рискою в новинах. Саме тому мені здається, що важливо принаймні точково впливати на людей, які у Великій Британії будуть знати трошки більше про українців і про Україну».

Це слова продюсерки Катерини Городничої. Майже від початку повномасштабної війни вона проживає в Уельсі. 24-те лютого 2022 року поставило на «стоп» її продюсерський проєкт. Він мав вийти на українському телебаченні, однак зараз Катерина навіть не згадує про нього.

«Якраз напередодні 24 лютого я закінчила свій перший продюсерський проєкт — 4-серійну напівісторичну документалку, вона мала вийти в ефір національного телеканалу. Ми були в переговорному процесі, але в цей момент національні телеканали перейшли в режим постійного інформування про війну. Відповідно, наш легкий розважальний контент на той час був поставлений не просто на паузу, а зупинений. І водночас у мене мали початися два проєкти, один для Суспільного телебачення, інший — коштом міжнародного гранту, це мало бути виробництво серіалів. І, звісно, це все було не просто поставлене на паузу, а зупинене, і я вже про це забула навіть», — розповідає продюсерка.

Катерина Городчина з сином та двома котами в дорозі до Уельсу/Фото: Facebook-сторінка Катерини Городничої

Катерина Городнича практично одна з перших виїхала до Великої Британії, як тільки ця країна почала надавати прихисток українцям. Виїжджала з сином і двома котами за програмою британського уряду Homes for Ukraine. Вона дозволяє громадянам Сполученого Королівства спонсорувати чиюсь візу з України та приймати їх упродовж щонайменше шести місяців. Катерина розповідає, що й досі живе у своїх спонсорів в Уельсі, оскільки ті надали їй з сином окреме крило в будинку. Вони не заважають один одному, навпаки — зустрічаються не так часто і лише за чашкою кави. Водночас, тільки приїхавши в нову країну, Катерина зрозуміла, що потрібно починати працювати, адже британці дуже жалісливо ставилися до українських переселенців. Продюсерка хотіла показати, що українці втекли не за хорошим життям, вміють добре працювати і мають свій беграунд.

«Коли я приїхала в Уельс, я познайомилася зі всіма місцевими продакшенами, тому що кіно й телевиробництво у Британії розпорошено по всій країні. Відповідно я намагалася інтегруватися в місцеву індустрію. І одразу ж, буквально за місяць, в мене виникла думка про те, що ми маємо тут зробити фестиваль, показати, хто ми є, тому що ми отримували дуже багато підтримки від місцевого населення, але в цьому відчувалося, знаєте, таке… важко це схарактеризувати, але мені дуже хотілося, щоб вони побачили, що ми не просто бідні, нещасні біженці, яких треба нагодувати, а що ми — нація, що ми маємо власну культуру, маємо свій світогляд і до того ж, вплив на міжнародні події не тільки через сьогодення, через війну, але і в історичному контексті», — додає Катерина Городнича.


Слухайте також: «Орієнтир на повернення додому»: як вимушені переселенці в Польщі чекають на деокупацію їхніх міст


Одним із перших великих проєктів, над яким почала працювати Катерина, став фестиваль Ukrainian Arts Festival Cardiff 2022. На ньому валлійцям показали українські фільми, музику, моноспектаклі. За словами Катерини Городничої, це була презентація України для Уельсу: хто ми є, на що ми завжди були здатні, ким ми були до повномасштабного вторгнення. До цієї події долучилися багато українців та українок: виступала співачка Тоня Матвієнко, режисер Юрій Радіонов у головній і єдиній ролі показав валлійцям 8 історій про 24 лютого минулого року. Для українців це стало нагадуванням, а для місцевих — одкровенням. Крім того, на заході відбувся аукціон, де продавали картину художниці Даші Волги й артколаж британського художника Натана Вибурна, який створив свій твір із фото українських митців. Всі отримані від фестивалю кошти направили безпосередньо в Україну через благодійний фонд «Голоси дітей». До слова, й сам фестиваль був безкоштовним для українських біженок та біженців. Водночас організаторам заходу допомагали небайдужі, розповідає Катерина Городнича:

«Насправді весь фестиваль був зроблений на благодійності: нам майданчик надали безкоштовно, нам дали алкоголь для відкриття безкоштовно, нам зробили безкоштовно банер великий, фотозону, для фестивалю».

Фото: Facebook-сторінка Катерини Городничої

Британці вийшли з цього фестивалю з інакшим поглядом на українських біженців. Відбулася трансформація: від нагодувати до допомогти рівним, каже продюсерка.

«Я проти того, щоб якось їх узагальнювати, але я точно знаю, що ті люди, які опинилися у нас в залі, вони вийшли зі зміненою думкою. Якщо просто спростити, то від нагодувати до допомогти рівним — ця трансформація точно відбулася у тих, хто був на цих подіях», — додає Катерина.

Катерина Городнича і художниця Даша Волга/Фото: Facebook-сторінка Катерини Городничої

Нещодавно Катерина Городнича також закінчила проєкт, спрямований на допомогу українцям. Вона допомагала фахівцям та фахівчиням знайти роботу в Британії. Це був психологічно важкий проєкт, каже Городнича:

«Сюди приїжджає багато добре освічених людей, з кар’єрами, з великим бекґраундом, але, на жаль, без англійської мови. Це, чесно кажучи, дуже боляче було спостерігати, як ламається сприйняття світу у людей, коли вони їдуть з оптимізмом: “я можу!”, “я все життя могла і тут зможу”. І тут вони стикаються з тим, що об’єктивна реальність не дасть їм рухатися так, як вони собі мріяли. І значно більше зусиль від них вимагатиме життя, для того, щоб поновити хоча б частину того, що вони мали в Україні. Це навіть не про фінанси, чи матеріальне становище — це про професійне визнання. Перманентний стан фрустрації один за одним, знаєте, як доміно падає. Це дуже боляче спостерігати».

Мітинг у Британії, який організували українці/Фото: Facebook-сторінка Катерини Городничої

Рік тому Катерина Городнича працювала в Уельсі й з українськими дітьми. Тоді стартував великий проєкт Соняшник TV. Британські телеканали й продакшени безкоштовно віддали права на український дубляж своїх мультфільмів. Зокрема, це були мультики, які українські діти ще не бачили. Серед них — «Коко і друзі» — валійський мультик, який діти начитали рідною мовою.

«Разом з дітьми ми переклали 20 серій. До цього ми провели кастинг серед українських дітей, дітей-біженців. У нас було до десятка діток, які подарували свої голоси цьому мультфільму. У мене дуже теплі спогади про це, тому що це був приємний досвід. Діти ожили. Наші діти, які так само відчували цю фрустрацію батьків, вони займались чимось творчим, чимось важливим і цікавим. Ми робили цей проєкт уподовж чотирьох місяців минулого року. Всі 20 серій є на YouTube, Sunflower TV (Соняшник ТВ), “Коко і друзі”, дуже класний мультик, мені подобається. Для дуже маленьких дітей, десь до 4 років», — розповідає продюсерка.

Процес створення мультика «Коко і друзі»/Фото: Facebook-сторінка Катерини Городничої
Процес створення мультика «Коко і друзі»/Фото: Facebook-сторінка Катерини Городничої

«Дуже легко втратити свою ідентичність, потрапивши у реалії іншої країни»

Як важливо дітям оживати у чужій країні знає і практикує Тетяна Висоцька. Дівчина з двома дітьми опинилась в окупації у Бучі, дивом змогла звідти вибратися і зараз тимчасово мешкає в Ірландії. Розповідає, що спочатку єдиною соціалізацією її дівчат була школа, однак англомовна.

«Я зрозуміла, що я дуже хочу, і я бачила потребу у спілкуванні дітей рідною мовою, з однолітками. Також я б дуже хотіла, щоб мої діти продовжували займатися мистецтвом: малювати, ліпити, творити, тому що я за час окупації в Бучі зрозуміла, наскільки це необхідно. Адже постійні заняття артом, використовуючи всі матеріали, які були вдома, дали великий поштовх дітям до розвитку і до виходу зі стану кризи, стану травми. Тому що, на жаль, діти — це одна з найнезахищеніших категорій людей», — каже Тетяна.

Молодша донька Тетяни Марійка після виходу з окупованої Бучі/Фото надане Громадському радіо
Доньки Тетяни займаються мистецтвом в окупованій Бучі/Фото надане Громадському радіо

Слухайте також: Історія херсонського дитбудинку сімейного типу, що опинився в окупації


Дівчині не вдалося знайти поруч українські гуртки, які б займалися з її дітьми мистецтвом, тому вона вирішила взяти це у свої руки. Тоді ж вона познайомилась зі спільнотою українців, які приїхали до Ірландії з Миколаєва. Тетяні сподобалось, що серед них були активні мами, які готові були займатися з дітьми, тому вона запропонувала провести кілька артзанять. До слова, Тетяна чудово малює і цей талант передався її дітям.

«Озброївшись залишками інформації й знань з психології під час навчання в педагогічному університеті, оновивши себе інформацією у вільному доступі, я почала проводити артзаняття з терапевтичним нахилом. Діти мали можливість малювати й говорити про свої переживання. Перші кілька зустрічей у нас проходили у форматі розмов, які супроводжувались малюнками. Потім ми перейшли до творчого підходу і більше часу присвячували творчості. Потреба так багато говорити у дітей вже зменшилась. За рік я побачила дуже сильні зміни, тому що діти вийшли зі стану кризи, стану травми. Звичайно, постійна інформація про події в Україні, постійні переживання нікуди не зникають, і залишають свій відбиток на психічному стані дітей», — зауважує українка.

Заняття з дітьми/Фото надане Громадському радіо
Фото надане Громадському радіо

Цього літа Тетяна Висоцька провела свій перший арттабір, на якому були присутні двоє діток, які лише приїхали з України. Жінка чітко побачила різницю між дітьми. Ті, які були потягом року в артгрупі, вже використали потребу говорити про свій біль і переживання, пройшли цей момент, промалювали проблеми і пішли далі в розвитку. Натомість одна з дівчаток, які щойно приїхали, готова були говорити впродовж години. І Тетяна дякує кожній дитині у своїй групі, які готові були вислухати і підтримати:

«Як на мене, це найбільший результат моєї маленької практики, тому що діти у віці 9, 10, 11 років, які можуть слухати і співпереживати своїм ровесникам, це, мабуть, найкраще, що я можу зробити для розвитку цих дітей, і для розвитку українців загалом».

Українська спільнота в Ірландії/Фото надане Громадському радіо

В українській спільноті, куди входить й Тетяна, — 5 мам і 5 дітей. Їхній вік від 6 до 60 років. Найменша учасниця — донька Тетяни, а найстарша — її мама. Таким складом вони вже двічі мали виступи в Ірландії. Перший — у замку, який має назву Донамон. Тоді подію присвятили річниці приїзду українців, як подяку за наданий прихисток. А от нещодавно колектив презентував для ірландців українську культуру. Захід допомогла організувати амбасадорка України в Ірландії Лариса Герасько.

«Дуже багато було зроблено саме завдяки активності українських громад, бажанню українців та українок приїздити за 50, 70, 100 км для того, щоб виступити, для того, щоб розділити й біль, і радість. Біль від того, що відбувається зараз на Батьківщині, радість від того, що наша Україна — сильна, наша Україна — квітуча, наша Україна — талановита і наша Україна — єдина. Дуже важливо, коли на одній сцені співають люди із заходу України, зі сходу, Криму, коли їх об’єднує творчість. Ця творчість дає можливість відчувати, що ми сильні, що ми існуємо. Тому що дуже легко втратити свою ідентичність, потрапивши у реалії іншої країни, іншої мови. Дуже часто в пошуках роботи доводиться погоджуватись на щось дуже далеке від того, що люди робили в Україні», — каже Тетяна Висоцька.

На сцені амбасадорка України в Ірландії Лариса Герасько/Фото надане Громадському радіо
Фестиваль, який організували українці/Фото надане Громадському радіо
Тетяна зі спільнотою українок/Фото надане Громадському радіо

До слова, всі жінки-біженки, про які розповідає Тетяна, офіційно працюють в Ірландії. Водночас знаходячи час на волонтерство, популяризацію України та культурну дипломатію на своєму рівні.

«У нас ще й поляки можуть повчитися»

Акторка Римма Тишкевич від початку великої війни живе у польському місті Познань. У волонтерському центрі вона познайомилася з іншими українськими мисткинями і, об’єднавшись, вони утворили фундацію «Арт кластер».

«Ми робили Тиждень української культури в Познані, ми робили в Центрі культури Zamek — це центральна сцена в Познані — великий концерт на День незалежності України торік. І все це безкоштовно, ми нічого з цього не заробили і взагалі добре, що артисти пішли нам на зустріч і безкоштовно у нас виступали. Але таким чином ми зробили якесь портфоліо, щоб закласти фундацію, яка називається “Art cluster”», — розповідає акторка.

Хореографічна постановка «Я — Україна»/Фото: Facebook-сторінка Римми Тишкевич

Так про фундацію, організовану українками, дізнався польський театр «Tlusta Langusta», який 20 років створює свої проєкти в Познані. Вони запропонували українкам зробити спільний проєкт про Україну — виставу польською мовою, розповідає Римма Тишкевич:

«Виставу ми граємо польською мовою, ми вивчили свої ролі. Ми — 5 акторок, а у них — 5 акторів. Сценаристка — Ева Качмарик, яка нас зібрала і сказала: “Дівчата, я хочу з вами поговорити, щоб кожна з вас описала свій досвід війни”. І кожна з нас розповідала про це. Наталка з Харкова розповідала, як їхала евакуаційними поїздами, як тисячі людей стояли на вокзалі і поїзди просто не приїздили. А ті, що приїздили — люди передавали через голови дітей… Ева нас послухала і потім написала цей сценарій».

Фундація «Art cluster»/Фото: Facebook-сторінка Римми Тишкевич

Риммі Тишкевич вдалося вивчити польську мову, в цьому допомогли польські актори, які виправляли її вимову під час репетиції. Акторка каже, що зараз всі українці, які тимчасово виїхали за кордон, зіштовхнулися з вивченням нової для себе мови.

«Мені навіть поляки, мої знайомі, кажуть: “Я ось думаю, це б я зараз опинилась в якійсь іншій країні, чи заговорила я б, крім польської, ще якоюсь мовою?”. Я кажу: “Ви знаєте, я б теж так думала рік тому”. Але, якщо життя тебе ставить в таку позицію, що ти без цієї мови не можеш працювати, то я займалась спочатку онлайн з вчителькою, потім — на курси, потім був і онлайн, і курси. У якийсь момент я була так змучена цим, така засмучена, що я не можу говорити. Тут я знаю, як треба, а тут вже що попало мелю і думаю, от що я зараз сказала. Люди кивають головою, бо вони півслова розуміють, півслова здогадуються, щось я там показала пальцями, одне слово англійською додала, третє — українською. Десь я читала у психолога, що є різний бар’єр. Найтяжче діти починають говорити, якщо вони знаходяться в середовищі, на третій і четвертий місяць, молодь — на п’ятий-шостий, старші люди — найдовше — це на восьмий-дев’ятий місяці перебування у цьому середовищі. Це навіть, якщо не вивчаєш спеціально мови», — додає Римма Тишкевич.

Анонс вистави з Риммою Тишкевич

Діяльність фундації «Art cluster» спрямована на ознайомлення поляків з українським мистецтвом та культурою. Акторка зауважує, що хоча Україна й Польща — сусіди, до повномасштабної війни українська культура була представлена там мало. Поляки лише знали про український національний одяг та вінок:

«А ми ж маємо сучасне мистецтво — якраз про це виставка. Ми ж йдемо в ногу з часом, до того — ми тут робимо те, чому поляки можуть в нас повчитися. Ми ж у Києві брали участь у різних проєктах: я — у міжнародних, Ніна також робила міжнародні виставки. Ми хочемо сказати про те, що ми не просимо: “Дайте нам, допоможіть, ми біженки. Ми — навпаки хочемо вам представити українське мистецтво, як сучасне, як високорозвинене, як таке, яке і вам би було цікаве тут, бо ви з ним малознайомі”».


Читайте також: До України вже повернувся 1 мільйон біженців — Угочі Деніелс


Саме тому фундація «Art cluster» заснувала Тижні українського мистецтва, останній з них тривав у Познані з 18 серпня по 1 вересня. Це вже другий такий захід, попередній відбувся торік. На Тижні українського мистецтва репрезентують українську культуру та саму Україну. Зокрема, співають українських пісень разом із поляками, роздруковуючи їм українські слова польськими літерами. На кулінарний майстер-клас приходять польські господині, які захоплено вчаться готувати нові страви. До слова, керує «Art cluster» культурна менеджерка Ніна Бурневич, однак кожна із його учасниць відповідає за свій напрям на Тижні українського мистецтва, розповідає Римма Тишкевич.

«Ніна відповідає за художній відділ. Я, наприклад, акторка, я зацікавлена робити День перформансу, я за нього відповідаю. Я домовлялася з артистами, приїжджає з Вроцлава на День перфомансу Моніка Вахович — дуже відома перформарка. І у нас тут представлені українські перформарки. Це, скажемо так, мій відділ. У нас є музикантка Анастасія, вона домовлялася з польськими та українськими колективами про концерт до Дня незалежності України», — розповідає акторка.

«Важливо побути зі своїми людьми»

Для українців та українок, які виїхали до Польщі з початком війни, також дуже важливо бувати на мистецьких заходах, де збираються рідні за ментальністю люди. Вікторія Булка переїхала до Варшави перед великою війною і сама допомагала облаштовувати побут українців, які тікали вже від обстрілів. Водночас дівчина зауважує, що спочатку навіть і не хотілось ходити на українські культурні заходи, fkt через деякий час ситуація докорінно змінилась.

«Коли почалося повномасштабне вторгнення російських військ на територію України, напевно перших півроку не було взагалі жодного бажання нікуди ходити, ніде нічого бачити. Здавалося, що це все немає сенсу, до цього всього не було зацікавленості, здавалося, що це все не на часі. Але з часом виникло таке сильне бажання бути поруч зі своїми людьми. З людьми, які розуміють, що відбувається, які відчувають це на своїх власних історіях», — додає Вікторія.

Вікторія на українському культурному заході/Фото надане Громадському радіо

Вона також зауважує, що дуже чекала на мультфільм «Мавка» мовою оригіналу, тобто рідною мовою. І додає, що завжди на усіх показах чи українських фестивалях присутній дух єднання нації. Це неймовірне відчуття, каже Вікторія Булка:

«Це щось магічне, це щось особливе дуже, тому що відбувається таке єднання. Мені здається, що ти дивишся один на одного і без слів розумієш, що підтримуєш, без слів розумієш, що всім важко. У кожного своя історія: у когось страшніша, у когось можливо не така, але все одно це той момент, який такий переломний момент, який дуже змінив людські долі».

Такі культурні заходи, за словами Вікторії Булки, дають привід пишатися тим, що ти українка. Дають змогу нагадати іноземцям, який талановитий народ зараз виборює перемогу у війні зі страшним ворогом. І як важливо доносити це саме культурою.

Вікторія з подругою на концерті українських виконавців у Варшаві/Фото надане Громадському радіо

У часи війни культурна дипломатія зовсім інша. Її творять не міністри чи культурні державні установи України. А звичайні українки чи українки, які своїми вчинками й діями показують нашу ідентичність.

Матеріал створено за підтримки «Media Lifeline Ukraine»


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Мовне питання Київської Русі: чи була одна мова всіх слов’ян

Мовне питання Київської Русі: чи була одна мова всіх слов’ян

2 год тому
Сестру короля Британії Чарльза III принцесу Анну шпиталізували з травмами і струсом мозку

Сестру короля Британії Чарльза III принцесу Анну шпиталізували з травмами і струсом мозку

3 год тому
На Нікопольщині через обстріли РФ поранені четверо людей

На Нікопольщині через обстріли РФ поранені четверо людей

4 год тому
Міносвіти змінює правила вступу на аспірантру у 2024 році

Міносвіти змінює правила вступу на аспірантру у 2024 році

5 год тому