Світлана і Олександра Логоша/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо
Родини захисників з «Азовсталі» продовжують проводити щотижневі акції-нагадування про тих українських військових, які досі перебувають у полоні. До них нерідко долучаються родини інших захисників Маріуполя. Щоразу акції здаються більш масовими, їх щоразу відвідує все більша і більша кількість небайдужих до долі українських військовополонених.
Два плакати-картини в натовпі один біля одного привертають увагу: «Поверніть брата з полону» і «Я боротимуся за сина». Їх тримають Олександра і Світлана, мама й донька відвідують акції разом. І це — іхня історія.
Олександрі 24 роки і її молодший на два роки брат Вадим — у полоні. Вона плаче протягом всієї нашої розмови:
«Коли ми всі прокинулися зранку 24 лютого, Вадим вже написав нам, що вони їдуть у Маріуполь. До цього вони базувалися у Юр’ївці. Він з дитинства хотів стати військовим, коли йому виповнилося 18 років, не сказавши батькам, кинув університет і подав документи в «Азов» і пройшов», — говорить Олександра.
До 2022 року він відвідував підготовчі курси Азову, готувався до служби:
«Знаючи, як там готують, я була впевнена, що він туди не пройде. От так я недооцінювала свою дитину. Після навчання, він поїхав у Юр’ївку 5 грудня 2021 року і, фактично, цей курс молодого бійця безпосередньо в підрозділі в нього мав розпочатися 7 березня 2022 року. На момент повномасштабного вторгнення фактично він був рекрутом», — каже Світлана.
Історія цього військовополоненого — рідкісний випадок, коли редакція може назвати його прізвище — Вадим Логоша. У грудні 2023 року, суд на території окупованого Донецька виніс вирок дев’ятьом військовим тоді ще полку «Азов» (зараз бригада спеціального призначення). За версією обвинувачення, Вадим і ще 8 його побратимів «обстріляли житловий масив» на території ОРДЛО. Вадима засудили до 24-х років колонії суворого режиму.
За останньою інформацією, Вадим перебував на окупованій території.
Усю інформацію про «справу» свого сина, Світлана Логоша отримувала через інтернет: вона розшукувала новини на російських сайтах. Про вирок синові теж дізналася з одного з репортажів.
«Ми майже рік не знали, де він. Були чутки, що в Донецьку, але підтвердження не було. І в вересні 2023 року вийшло перше його інтерв’ю на YouTube, п’ятихвилинне, на російському каналі. Ми вже тоді ідентифікували, що це Горлівка (місто в Донецькій області, нині окуповане — ред.). Ми зрозуміли, що велика кількість азовців потрапила в Горлівку», — розповідає Світлана. Рішення окупаційного «суду» батьки не отримали досі.
Останній раз вона говорила з сином по телефону 25 травня, тоді родина припустила, що він був в Оленівській колонії (Донецька область). Пізніше це підтвердили військовополонені, які повернулися з полону.
«Він подзвонив, сказав, що, «мамо, ми живі і здорові, через 3-4 місяці побачимося», — цитує повідомлення Світлана.
Під час теракту в Оленівці, за неперевіреними даними, Вадим був у колонії, але в бараці під №200, де стався теракт, його не було.
Під час обміну, 31 січня 2024 року, в Україну повернувся український військовий, який сидів із Вадимом в одній камері, і розшукав його родину.
«Він сказав, що хотів зі мною познайомитися, тому що брат багато розповідав про мене. Розповідав про сестру, яка його постійно захищала. Коли він був на «Азовсталі», то надсилав мені багато відео і фото, показував те, що у них там», — говорить Олександра.
Вона пояснює свою мотивацію відвідувати подібні акції тим, що це можливість нагадати світу, що рідні і друзі українців досі у російському полоні. Олександра говорить, що акції відвідують журналісти з міжнародних медіа і це може бути інструментом для скорішого визволення військовополонених.