Олександра Єфименко
Вона часто буває на акціях на підтримку полонених українських військових. Зазвичай приходить у військовій формі з нашивкою «Хрещена». Її звуть Тетяна Теплюк, але жінка воліє, щоб до неї зверталися за позивним. Вона потрапила в російський полон і була обміняна під Новий рік у 2022-му. І це її історія.
На момент повномасштабного вторгнення Росії в Україну Хрещена була в Маріуполі. З 2015-го року вона була вільнонайманою медичною сестрою у бригаді спеціального призначення «Азов» (раніше полк – ред.). У Маріуполь жінка хотіла потрапити після звільнення міста в червні 2014, коли її похресник, який служив в «Азові», сказав, що у медпункт потрібна людина:
«Усі молоді хочуть на «передок», хочуть там, де бойові дії, а в гарнізоні, в медпункті трішечки спокійно для них. Звісно, я погодилась моментально. Я чекала цього запрошення, знаючи, що мене не візьмуть, якщо сама прийду. Я просто шукала, я в думках шукала варіанти, як же мені туди попасти. А коли у Маріуполі стався обстріл «Східного» (мікрорайон у Маріуполі, який росіяни обстріляли в січні 2015 року — ред.), я в це місто просто закохалася заочно. Дуже хотіла потрапити в Маріуполь. Я собі навіть думала, а можливо б мені туди переїхати працювати», — говорить Хрещена.
Вона родом із Василькова на Київщині і 42 роки відпрацювала в київському пологовому будинку.
У російський полон Хрещена вийшла разом із усіма з заводу «Азовсталь». Вона отримала статус мобілізованої вже під час оточення Маріуполя. Спочатку потрапила в колонію в Оленівці і дуже боялася, що після полону не зможе ходити:
«Полон — жахливе випробування, фізично важкі умови. Ми не могли навіть нормально пересуватися по маленькій камері. Переступали одна через одну, якщо потрібно було кудись відійти. Я дуже боялася, що в мене відмовлять ноги від цього сидіння на одному місці 4 місяці. Але найбільше — померти в полоні, померти на чужій землі», — говорить Хрещена.
Під час теракту в Оленівці 29 липня 2022 року, вона знаходилася на території колонії. Але полонених жінок-військовослужбовиць тримали в іншій частині колонії. Пригадує, що чула і вибух, і крики, але нічим не могла допомогти. Пізніше важкопоранених перемістили в приміщення за стіною, і вона чула, як військові стогнали від болю. А потім Хрещену перевели в колонію у російському місті Таганрог.
Читайте також: Керівники Оленівки стояли в кінці алеї, на якій падали і помирали «азовці», і просто пили каву — Тетяна Катриченко
«Оленівка, звісно, дуже страшне місце, але це було не таке страшне місце, як Таганрог. Люди, ну як сказати, дурнуваті, жорсткуваті, але не такі бездушні, як росіяни. Все ж, відчувалось, що це бувший наш народ. Із ними можна було розмовляти, спілкуватись, іноді навіть сперечатись, можна було навіть щось попросити. З росіянами це все неможливо».
Хрещена розповідає, що процес обміну тривав для неї два дні. Сміється, що 30 грудня 2022, коли їй скомандували збиратися і принесли її одяг, а потім назад перевдягли в тюремний і відправили назад до камери, було репетицією.
«Але вже ввечері в мене було таке відчуття, що завтра все повториться, і це вже буде свобода. 31-го знову 4 ранку, знову «Теплюк на вихід». Я зібрала всі речі. До речі, 30-го я забула капці в камері. Наступного дня, капці я вже поклала в кишені. Нічого там не лишила. І вже коли нам зав’язали очі скотчем, зв’язали руки стяжками, стало зрозуміло, що ми їдемо на обмін», — пригадує жінка.
У російський полон вона потрапила в 70 років. Зараз вона є діючою військовою і знаходиться у тилу.
- «У мене там, просто, дуже багато хлопчиків» — хитає головою жінка, коли пояснює, чому приходить на акції.
«Розумієте, я навіть не знаю, я до цих пір не знаю всіх загинувших. Там два моїх водія, от з нашого медпункту, при медпункті у мене були два водія. Потім до нас ходив волонтер Олександр — мануальний терапевт. Був абсолютно цивільною людиною, коли почалась повномасштабна війна, він прийшов, примкнув до «Азову», і він теж у полоні», — перераховує Хрещена.
Вона додає, що для того, щоб двері відкрилися — потрібно в них стукати і якщо голосно кричати про полонених, їх обов’язково звільнять.
Читайте також:
- Полон. «Син думає, що тато — це фотографія» — історія Аліси
- Полон. «Моє серце розбивалося рівно п’ятдесят разів» — історія Ольги
- Полон. «Я чекала його зі строкової служби, а тепер чекаю з полону»
- Полон. Номер 36. Історія Юлії і Соломії
- Полон. Історія «Мами Тані»
- Полон. «Коли повернеться останній». Історія Катерини
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
