Зруйнований обстрілами Авдіївський коксохім, червень 2022. Фото Вікторія Рощина для Громадського радіо
Вісім років Авдіївка потерпала від обстрілів окупантів, втім нинішню війну місцеві та військові називають «зовсім іншою». В боротьбу вступила регулярна армія рф, яка застосовує потужніше озброєння, зокрема авіацію. Майже щодня від регулярних обстрілів гинуть мирні жителі.
Місто фактично вимерло — роботу припинив коксохімічний завод, медики масово виїхали, в місті відсутні світло, вода, газ, зникає зв’язок, люди бояться пересуватися вулицями та місяцями живуть в бомбосховищах. Місцева влада та правоохоронці наполегливо радять людям евакуюватися.
Читайте також: «У 2014 році все тут починалося» — репортаж зі Слов’янська
Про те як живе Авдіївка, яка вже 9 рік перебуває під вогнем рф, за 13 кілометрів від окупованого Донецька — в репортажі.
Вулиці Авдіївки порожні. Час від часу лунають свисти та вибухи. Дорогами пересуваються автівки військових та поліції. Декого з місцевих можна побачити біля бомбосховищ, лікарні чи магазину.
«Люди просять не закриватися. От працюємо, — розповідає працівниця магазину в Авдіївці Ганна. — Звісно, страшно. Але їхати немає куди та за що. Поки житло ціле — живемо».
Деколи в місті працює ринок.
Попри постійні обстріли в місті не зупиняє роботу лікарня. Туди прилітало вже 5 разів. Серед 176 медпрацівників лишилось 25.
«Це моє місто, я тут живу і можу допомагати людям. Звісно, страшно. Але поки тут», — каже головний лікар Віталій Ситник та демонструє обстріляні стіни та подвір’я лікарні.
Лікар додає, що з медикаментами допомагають волонтери та влада, тому критичних проблем наразі немає.
«Щодня звертається до 20 людей. Частина тих, хто приходить — з підвалу зі списком. У мене співробітники деякі живуть тут, оскільки сильні обстріли біля дому», — каже лікар.
У підвалах місяцями живуть більшість мешканців та мешканок. Вони помітно нервують та часто агресивно спілкуються зі ЗМІ. Виходять з укриття лише, щоб приготувати їжу та попрати речі. Інколи перебіжками йдуть до ринку чи магазину.
«От сьогодні зранку вискочили до ринку, поки не стріляли. Купили хліба і будемо його їсти дня три», — розповідає місцева мешканка Валентина.
«Сидимо, як в темниці, як ув’язнені. Один раз їмо, готуємо на вогнищі, якщо немає обстрілів», — додає жінка.
Працівники поліції також лишаються в місті.
«Поки військові тут — ми лишаємось нести службу», — розповідають місцеві поліцейські.
Наразі у відділені введений режим чергування — по два поліцейських щодня. Їхня функція — патрулювати місто, надавати допомогу населенню, виявляти та документувати тіла загиблих.
«Обстріли міста тривають щодня. Гинуть люди. От ми їздили на виклик — вбило чоловіка. Він сидів пив чай біля під’їзду, прилетів град — немає людини. Інший чоловік їхав на велосипеді з гуманітарною допомогою, прилетів град — немає чоловіка», — розповідає поліцейський Віталій.
Через масові обстріли припинив роботу Авдіївський коксохім.
«Доброго поки нічого немає, — каже місцева мешканка Алла, яку зустрічаю біля однієї з місцевих свердловин. — Немає жодного цілого будинку, всі розбиті. Зараз головне вижити, а війна думаю затягнеться ще надовго».
«Я вже звикла до цих вибухів. Це все вже набридло», — каже мешканка Марина.
Страждають від обстрілів і наближені населені пункти. У Красногорівці лишається близько 40 людей, які постійно живуть в підвалах.
«Будинку немає. Все зруйновано. Нічого немає. Важко з водою, важко з хлібом та медикаментами. Куди їхати, якщо немає грошей. Тут хоч зваримо картопельку, супчик і вже раді», — каже Галина з Красногорівки.
Поряд з нею проживає Ганна з шестирічною Ясею.
«Їй лише 6 років, вона мало що розуміє, але каже, що не любить військових, бо вони стріляють… Вона мала йти у школу, а школу розбомбили», — розповідає жінка.
Втім, українські захисники кажуть, що останні кілька днів ситуація в місті стала спокійніше — ведеться лише артобстріл з реактивної артилерії.
«Можливо вони трохи зупинились через зосередження на Луганській області, через ротації, також після роботи нашої артилерії було підірвано 2-3 складів боєприпасів їхніх. Багато може бути причин», — каже військовий «Лінивець».
Читайте також: «Не знаєш, чи буде завтра»: як живе Бахмут, що стримує наступ окупантів на Слов’янськ
«Ті, хто хотіли, виїхали, інші чекають чогось», — каже поліцейський Віталій.
Він додає, що вони радять мешканцям їхати. На цьому наголошує і місцева влада на чолі з Віталієм Барабашем.
«Дуже страшно, але немає куди їхати. А жити в кімнаті по 10 чоловік я не можу, тому що я хвора. Сестра в мене живе далеко, туди доїхати я поки не можу», — пояснює місцева Алла відмову евакуюватися.
Галина каже, що не їде з міста через відсутність грошей та страх дороги.
«Небезпечно тут, а їхати безпечно? Он відірвало ногу в людини, коли вивозили. Грошей немає, а люди які поїхали кажуть, що безкоштовно лише тиждень, потім потрібні гроші. А де їх брати?».
Інша мешканка додає: «Люди просто непотрібні, Авдіївка нікому непотрібна».
Мешканець міста Ігор пояснює детальніше чому більшість людей лишається жити на передовій.
«Багатьох страшить дорога. Було багато випадків, коли люди їхали та потрапляли під обстріли. Дехто не може наважитися. Це вже питання до психологів. У когось є лежачі родичі й вони приковані до них. А когось лякає хоч безпечна, але невідомість», — каже він.
Ігор додає, що сам лишається в місті, оскільки доглядає за школою.
«Нашим людям потрібно все детально прояснити, щоб так сказати «купити це рішення». Але цього не робиться. Влада наша просто казала їхати…»
Волонтер Руслан запевняє, що в людей є можливість безкоштовного проживання.
«У нас є локації, де ми можемо розміщувати людей безкоштовно, також ми розміщуємо людей за кордоном. Там же навіть є можливість влаштовуватися людям на роботу», — каже волонтер.
Військові також наголошують на важливості виїзду з передової місцевих.
«Вони, по-перше, заважають нам працювати. Ми не можемо стати, вибрати місцевість, навіть якщо вона вигідна, тому що там живуть місцеві», — каже морпіх Сергій Педенко.
«Також вони нам заважають вираховувати коригувальників, диверсійні групи противника. Адже ті можуть переодягнутися, ходити, «косити» під місцевих бомжів», — каже військовий.
Він наголошує, що перебування в місті — загроза і для самих мешканців.
«Для них теж краще виїхати за 20-30 кілометрів з передової, там вже спокійніше, там менше стріляють, допомагають волонтери. Також ми не всесильні й в якийсь момент ми можемо відійти. Це війна і вони ризикують опинитися під окупацією. І це вже на думку противника. За свідченнями хлопців, які виходили з оточення, місцевих російські військові не дуже щадять.
Також вони можуть використовувати їх як живий щит», — додає військовий.
Читайте також: Сєвєродонецьк — місто у вогні: фоторепортаж з міста, за яке тривають бої
«У нас дев’ятий рік війна. Що для нас змінилося? Як обстрілювали, так і обстрілюють…», – каже місцева мешканка в одному з бомбосховищ.
Втім, більшість наголошує — це інша війна.
«Звісно, змінилась ситуація. Місто просто розвалюють артобстрілами. Води, газу, світла немає. Плачевна ситуація. Коли мене просять описати одним словом, кажу, що страшно, двома — дуже страшно», — каже місцевий мешканець Ігор.
«Звісно, гірше, тому що тепер інша зброя, сильніша», — каже місцева мешканка Алла.
«Стріляють ще більше. Це вже зовсім інша війна», — додають інші мешканці.
Такої думки дотримуються й військові, які боронять Авдіївку.
«Якщо порівнювати з 2014-2016 роками, то кількість та потужність обстрілів збільшилась. Тому що тоді ще місто жило, люди гуляли вулицями. Зараз це вже велика рідкість, час від часу щось горить, крупа розбитих будівель», — каже військовий «Волиняка».
«Те озброєння, яке в них було у 2014-2015 не порівняти з тим, що є зараз. Не було там авіації, вертольотів… А це дуже страшні речі. У нас цілодобові прильоти з Ясинуватої, Донецьку», — каже військовий «Лінивець».
«У порівнянні з 2014 роком це зовсім інша війна, — детальніше пояснює морпіх Сергій Педенко. — Раніше була лише наша авіація, яку вони намагалися збивати, маскуючись під «ополчення». Кидали сюди в основному «вагнерівців», «кадирівців». Зараз це вже регулярна армія. Це більше засобів, потужніші сили.
Вони мають оперативну розвідку, авіацію і не соромляться її застосовувати. Обстріли стали набагато потужнішими. Авіація, масовані артобстріли, «гради», «смерчі», «урагани», «точки У». Ми бачили колони по 200-300 одиниць техніки. Це була реально орда».
«Так не обстрілювали. Не стріляли так по коксохімічному заводу, не заважали підвозу води, гуманітарки. Вони ж спеціально прострілюють дорогу, щоб не підвозили допомогу», — каже морпіх.
«Людський страх в усіх є, — каже військовий Владислав. — Є такі, що відмовляються, але більшість розуміє, що потрібно. Я не боюсь померти. А мене є батьки, дівчина. Куди відступати? Це обов’язок їх захищати».
Читайте також: «Спроби домовитися заморозили конфлікт, цю війну потрібно вигравати»: інтерв’ю з захисниками Авдіївки
Військові кажуть, що Авдіївка для окупантів має стратегічну цінність.
«Можливо, для них це певна піар-акція. Адже це завжди був центр, який вони намагалися взяти, але не виходило», — каже «Волиняка».
«Це не може бути звичайним населеним пунктом для них. Тому що тут чимало об’єктів, в яких вони зацікавлені. От, наприклад, за останній місяць вони насипали добряче по коксохіму, хоча до цього намагалися залишити його цілішим для подальшого використання. Окрім цього, тут дуже багато виходів. І на Луганську область, і на частину Донецької. Також вони нещодавно анонсували «котли». І Авдіївка в цьому може зіграти немалу роль. Тому, так, це місто важливе для них, але не менш важливе і для нас», — каже військовий «Лінивець».
«Напевно, для них печально, що вони типу друга армії в світі і досі не відкинули нас від Донецька. Вони намагаються наступати, щоб відтіснити нас та мати якусь ідеологічну перемогу», — каже морпіх Педенко.
«Також це досить великий населений пункт, тут є залізнична розв’язка, траси, магістралі. В тактичному плані противнику важливо захопити це місто. Але ми тут дуже добре закріплені ще з 2014 року. Тому їм досить важко», — каже Педенко.
Слухайте також: ЗСУ — неперевершені майстри війни у місті — військовий експерт
«Мир? Лише на умовах, що відійдуть з нашої країни до тих меж, які були в 2014, — каже військовий Владислав. — Тоді можна мир. Їх потрібно вибивати з України».
«Тільки забирати своє, — каже військовий Ігор. — Вони прийшли «з фонаря» в нашу країну, почали війну і кажуть домовлятися, віддавши їм частину території? Ні, так не буде. Тільки відвойовувати й забирати своє».
«Мотивує любов до країни, до наших жінок, наших дітей, хочу щоб вони жили в мирі. Потрібно повністю звільнити нашу Україну, забрати Донбас і Крим», — каже військовий Денис.
«Я вважаю, що домовленості, як от Мінські, не мають сенсу. Тому що якщо ми хочемо повернути той же Крим, Донбас, то потрібно зціпити зуби , вичекати поки нам нададуть достатню кількість озброєння і зробити рішучий крок вперед», — каже військовий «Лінивець».
«Війни або виграються, або програються. Ми намагалися зупинити, як наше керівництво, цю війну вже вісім років. І ми бачимо до чого це призвело. Це був заморожений конфлікт, який гноївся, гноївся — і в один момент все бабахнуло.
Якщо ми зараз зробимо те ж саме, як вісім років тому на певних територіях, то де гарантії, що через кілька років ми не почнемо знову воювати? Кацапів треба давити до кордонів, давати їм гідну відсіч, перемагати», — каже військовий Педенко.
Читайте також: «Окупанти вважали Харків проросійським, але ми дали жорсткий опір»: інтерв’ю з теробороною
«Рано чи пізно потрібно буде сісти за стіл переговорів. Краще щоб рано», — каже місцевий з Авдіївки Юрій.
«Довбають цю Авдіївку 9-й рік. Хіба за цей час не можна було домовитися?», — каже місцева Галина.
«Ми всі б погодились тут, щоб повернули все до лютого 2014. Щоб тут була Україна і мир. Ми не хочемо до росії», — каже місцева Галина.
«Чекаємо тиші…», — каже мешканка Алла.
«А що нам втрачати? В Маріуполі, де базувалася наша частина, в нас не залишилось нічого, всі наші речі потрапили до окупантів, всі наші хати розграбовані. Ми розуміємо, що якщо поступися, то будуть такі самі звірства, як в Маріуполі», — каже військовий Сергій Педенко.
«Або ми б’ємося, або ми мертві. Якщо ми програємо цю війну, то не буде більше України — не буде того, що ми всі любимо. Цю війну просто так не завершити, її треба вигравати, щоб наші діти, наші онуки не поверталися до того, що ми зараз маємо тут», — додає він.
Читайте також: «Ми у себе вдома. Куди нам бігти?»: Як живе Миколаїв під постійними обстрілами окупантів
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS