Під час розмови в рамках проєкту «Кава з Трощинською» в Українському кризовому медіацентрі головна редакторка Громадського радіо Тетяна Трощинська поспілкувалася із українським письменником і журналістом Віталієм Портниковим. Говорили про перемогу України та її економіку, Котляревського та українську мову, союз Росії та Китаю, байдужість росіян до власних втрат та багато іншого.
Головні тези з цієї розмови читайте у матеріалі, а повністю інтерв’ю можете подивитися у доданому відео.
«Потрібно починати з першопочатків. Я був приголомшений тим, яка несподівана полеміка почалася у соцмережах, — велика кількість людей обурилася одним реченням в моєму тексті про Шевченка, коли я писав, що він «вдихнув душу в українську мову, яку перед цим витворив Іван Котляревський», і виявилося, що для величезної кількості людей — це образа українського народу, тому що «мова завжди була, люди розмовляли цією мовою, вони колядували, співлаи народних писень, а «Котляревський просто це записав». Це говорили не просто люди без філологічної освіти, я бачив, як це говорили професори філології.
І що це означає? Що люди в принципі втратили розуміння в наших нових реаліях, де вони взагалі знаходяться, тому що очевидно, що будь-який народ розмовляє мовою і в містах, і селах, мовою, яка не є усталеною з точки зору норм, і очевидно, що такою ж мовою, різними діалектами українці розмовляли у різних регіонах…
Що відбулося б, якби Котляревський, і такі як він, не винули б виклик цьому процесу? Звичайно б українці продовжлили «співати пісень», але на тій частині України, де була Російська Імперія літературною мовою була би російська мова. Значення Котляревського не в тому, що він «записав мову», якою говорили українці, значення в тому, що він врятував населення цих губерній від літературної російської мови, як єдиної можливої».
От такий процес Шевченко і Котляревський перервали, але в них була дуже складна ситуація, яку теж треба усвідомити: вони могли схилятися до мови, і Котляревський це робив, і треба розуміти, що він по суті був російськомовною людиною…
потім з’явився Шевченко, якому було потрібно переконати, за великим рахунком, своїх сучасників, що це не тільки питання мови, а питання менталітету і ідентичності. Шевченко знайшов формулу, яка дозволила йому протистояти і Карамзіну, і академії наук Росії, і освіті, і церкві. Це повстання. Ми були повстанці, — ми вільні люди, це ж як звучить в країні кріпаків! Ми вільні люди, такі самі, як ті, які володіють тут землею і нами, тому що ми завжди були готові кинути їм виклик. І так створюється цей міф, за великим рахунком, тому що в історії України були і повстання, і державотворення, — були різні форми державної ідентичності… не тільки повстання, і не тільки гетьманщина — була класична держава, за великим рахунком, і було існування в державних інституціях, яке теж тоді було привласнено росіянами історично…».
«… Крахом ідентичності стало об’єднання київської метрополії з РПЦ. І тепер ми врешті решт доходимо до закінчення цієї історії, дякуючи томосу Вселенського патріархату. Тому я вважаю, що в історії сучасної України будуть три президенти Леонід Кравчук, як людин, яка головувала на ухваленні Незалежності України, Петро Порошенко, в часи якого був томос, і в залежності від результатів воєнних дій Володимир Зеленський, або наступник Зеленського, тому що ми не знаємо, хто закінчить цю війну. Якщо говорити ширше, я би згадав також і Віктора Ющенка, який повернув українцям історичну пам’ять, але історична пам’ять — це не така інституційна річ, як повернення держави і церкви, тільки тому я обираю цих людей. І не така інституційна річ, як головування державою у війні, яка в принципі поставила під питання існування самої держави».
За словами Віталія Портникова, у Путіна є «ядерна тріада», а Сі Цзіньпін такі речі розуміє:
«Він Генеральний секретар ЦК Комуністичної партії, для нього «ядерна тріада» важливіша за будь-яку економіку. У Росії є також ресурси — сировина, яка йому потрібна. І він не знає, чи зможе отримувати цю сировину з інших країн, якщо що. А «що» може завжди статися. У цьому розумінні, я не думаю, що це союз із тим, хто не рівний».
Журналіст зазначає, що очевидно, що зараз Китай Росії потрібен вперше в історії, майже так, як Росія Китаю.
«Є символічний приклад: Володимир Путін влаштовує Сі Цзіньпіну прийом у Великому Кремлівському палаці, там де Йосип Сталін влаштовував прийом для Мао Цзедуна. Але коли Мао Цзедун був у Сталіна, то Сталін очевидно був вождем, учителем, старшим партнером і людиною, яка допомогла Мао Цзедуну прийти до влади», — каже Віталій Портников, і додає, що зараз «всі розуміють, що Китай став економічно сильнішим і цивілізаційно спроможнішим»:
«Але це не означає, що Китай може в цій ситуації обійтися без Росії. Тому що, якщо Сі Цзіньпін дійсно думає про реальний конфлікт зі Сполученими Штатами, йому потрібна реальна «ядерна парасолька». А вона якраз є у Росії».
Боротьба Росії за втрачені території може привести до переформатування цієї країни, реального федералізму і остаточного включення у сферу китайського впливу, а Україна й Росія зараз перебувають у точці екзистенційного конфлікту, який мав між цими двома країнами статись:
«Насправді я не вірю, що на політичній мапі світу залишаться ці дві держави. Залишиться лише одна. Звичайно, Росія теж залишиться, але переформатована. Я не кажу про розпад», — каже Портников.
Найбільша кількість втрат радянської армії під час Другої світової війни відбувалася не на території Радянського Союзу, каже Портников. За його словами, для росіян втрати не мають жодного значення з точки зору громадської думки.
«Ми маємо розуміти, що якщо ця війна продовжується 3-5-7-10 років, і росіяни продовжують мобілізувати своїх резервістів із такими ж втратами, як зараз… А ми будемо надсилати туди своїх військових із такими ж втратами, що у нас є, то попри те, що у нас набагато менше втрат, росіяни беруть тим, що у них набагато більше цього мобілізаційного ресурсу», — наголосив Віталій Портников.
За словами письменника, перемога України — це вихід на міжнародно визнані кордони держави.
«Якщо цього неможливо досягти практично, то тоді йдеться про досягнення такої лінії зіткнення, через яку росіяни не зможуть перейти. Це буде чіткий рубіж, який є рубежем безпеки для України. Як громадянин, я вважаю таким рубежем державний кордон», — каже Портников.
Читайте також: Сі Цзіньпін, Лукашенко, Іран: розмова з Євгеном Магдою у проєкті «Кава з Трощинською»
Через війну й знищення підприємств українських олігархів уже не існує:
«Це не просто удари по об’єктах інфраструктури, це знищення олігархічної власності. Ті, хто навіть залишився з якимись грішми, це вже зовсім інші гроші. Вони не дають можливості впливати на економіку так, як раніше, не дають можливості красти з бюджету і взагалі використовувати бюджет.
Це вже гроші не Остапа Бендера, а Шури Балаганова. Це перетворення Корейка спочатку на Остапа Бендера, а потім на Шуру Балаганова. Але треба розуміти, що якщо Корейка міг створювати для вас робочі місця, а Остап Бендер міг вам обіцяти робочі місця, то Шура Балаганов буде просто красти у вас гаманці. Ось це весь олігарх, який залишився», — додав Віталій Портников.
«Падіння валового національного продукту на 30 відсотків, в принципі, свідчить, що з українською економікою ми попрощалися. І треба усвідомити, що якби ми зараз забрали цифри західної допомоги, то нічого б не було», — наголосив Портников.
Він додав, що в України були всі шанси стати такою ж авторитарною державою, як Росія:
«У влади була б можливість створення авторитарного режиму, але ця можливість закінчиться із завершенням воєнних дій. Україна все одно житиме на кошти західних платників податків. А Захід ніколи не допустить жодних авторитарних режимів в Україні».
«Мене цікавить не те, хто застрелить Путіна, хоча я допускаю, що в Росії можливий будь-який «палацовий переворот», мені цікаво, чи можна зруйнувати вертикаль влади ФСБ, а якщо бути простіше — КДБ РСРС. Треба чітко пам’ятати, що чекісти рвалися до влади, починаючи з 20-30-хх років ХХ сторіччя — вічно. Намагалися посилити свої позиції за часів Генріха Ягоди, — Сталін відправив його на лаву підсудних і розстріляв разом із цим, кого він наказав йому знищувати: разом з Бухаріним і Риком, з правотроцкістським центром. Намагалися посилитися під час Миколи Єжова: Сталін відправив його в наркоми водного транспорту, а потім розстріляв. Намагалися посилитися і взяти владу за часів Лаврентія Берії, Берія фактично вже став заступником ради міністрів СРСР, керівником цього об’єднаного міністерства, де була і держбезпека, і внутрішні справи, отримав величезну владу, яка дозволила би провести будь-які політичні курси, ми не знаємо, як би це виглядало, я думаю, так як зараз, тому що йому не потрібна була компартія, — комуністичний апарат його знищив на чолі з Хрущовим.
І потім чекісти після цієї поразки причаїлися на довгі 40 років, створювали собі платформи, позиції, дочекалися економічної деградації, деградіції повної кадрової партапарату, і вже в час перебудови і гласностітак званої, нанесли вирішальний удар, і прийшли до влади на території Російської Федерації.
І вони зосереджені, і це стосується зовсім не тільки Путіна, на виправленні помилки 1991 року, і не тільки шляхом війни… у чекістів немає ідеї, що вони будуть воювати, у них є ідея, що шляхом «спецоперації» вони все захоплять. Згадайте, «спецоперація» 2020 рік — вибори в Білорусі, підготовка Білорусі до плацдарму, скористалися народним гнівом Білорусів, щоб залякати Лукашенка остаточно. «Спецоперація» в Казахстані в січні 2022 року. Щось із цим пішло не так, але очевидно, вони збиралися його взяти під контроль. Швидше за все, осб ці їхні «качелі» з Китаєм не дозволили їм провести це до кінця…».
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS