«Казали, що ті, хто виріс на урані, мають імунітет до радіації». Історія ліквідатора з Кропивницького

Понад 20 тисяч мешканців Кіровоградщини ліквідовували наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. За словами науковців, жителів регіону відправляли в Зону відчуження одними з перших. Область розташовується на Українському кристалічному щиті, що має підвищений вміст урану. Тоді вважали, що люди, які виросли на урані, мають імунітет до радіації.

У День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Громадське радіо розповідає історію ліквідатора з Кропивницького Ігоря Мандрики.

У квітні 1989-го року чоловік служив в армії. Тоді солдату-строковику було 20 років. Його автомобільний батальйон якраз був на навчаннях неподалік Житомирської траси. Хлопцям одразу повідомили, що сталася аварія. Втім, змовчали, що вона — радіаційна. По прізвищах викликали трьох водіїв бензовозів, щоби ті їхали в Зону відчуження. Решта, розповідає Ігор, позаздрили, що солдати вирвуться з тривалих навчань у лісі.

«За містом, за Києвом, були у хлопців побутові радіоприймачі кишенькові такі. Ми слухали радіоголоси, «Голос Америки», «Вільна Європа» — такого типу. І от вони кажуть, що хмара дійшла до Швеції, зафіксована була. Ну, мабуть, брешуть голоси, як таке може бути, яка там хмара, хи-хи, посміялися», — згадує пан Ігор.

Читайте також: «Цей біль я бачила в очах моєї мами, і до самого кінця — в очах бабусі»: пам’яті Чорнобиля

30 квітня в Чорнобильську зону відправили й інших водіїв бензовозів. Вони везли пальне для пожежної, інженерної та радіокерованої техніки. Дороги були перевантажені, згадує ліквідатор.

«Попереду нас ішли ікаруси — автобуси, багато. З причепами. Так звані гармошки. Йшла техніка. Бульдозери на тралах везли туди техніку. Найбільше мене вразило, що після Іванкового, — це сусідній район з Чорнобильським, — у два ряди звідти евакуйовували, більше, як тікали. Там і скотовози йшли, скот вивозили…».

У ті дні, згадує Ігор Мандрика, були сильні пилові бурі, які й розносили радіацію на великі відстані. Напередодні першотравневої демонстрації у Києві, вітер змінив напрямок на столицю.

«Першого травня повернулися у Київ. Їхали, здається, Мінський район, і бачили біля школи покинуті прапорці «Мир. Труд. Май» і кульки спущені. Видно, що школа брала участь у демонстрації першотравневій і не було коли той інвентар здати, бо людей одразу повезли в якісь табори, щоб вивезти з Києва. А ми повернулися. Через день-два знов колоною возили і так були такі рейси — чотири рейси я здійснив».

Чоловік розповідає, як одного разу наблизився впритул до станції. Йому не можна було їхати основною дорогою, оскільки бензовоз могли не пропустити. Тоді реактор ще не накрили новим саркофагом. Через опромінення, каже Ігор, має інвалідність. Та про цей досвід не жалкує. Вважає обов’язком кожної людини у потрібний момент послужити Україні.

«Він вже був сильно забруднений і через пост дозиметричного контролю його б не випустили, сказали б просто» ставай відмивати або на вивітрювання»… Вночі виїхали на цей четвертий зруйнований енергоблок. Він нічим не освітлювався, прожектори там його не підсвічували. Силует я бачив — вентиляційну трубу, руїни, розвалини».

Читайте також: «Думали, на три дні, а виявилося — назавжди» — спогади чорнобилянки про аварію на ЧАЕС (частина 1)

Першу експозицію, присвячену Чорнобилю, в краєзнавчому музею у Кропивницькому створили до десятої річниці трагедії, розповідає наукова співробітниця Світлана Саванчук. У ній — документи та особисті речі ліквідаторів-земляків. Зокрема, аптечка, кишенькові дозиметри, фотографії.

«Як ви бачите з фотографії, то достатньо різноманітного віку, але, тим не менш, більша частина цих людей — до 40 років. 30-40 років найбільше», — каже пані Світлана.

На ліквідацію аварії залучили понад 20 тисяч жителів Кіровоградщини, розповідає пані Світлана. Це були люди різних професій, чоловіки і жінки.

«У першу чергу брали людей саме з нашої області. Це пов’язано з природними особливостями. Вважалося, що оскільки ми народжені і виросли на урані, то вплив радіації на нас буде не настільки потужний… Дуже багато молодих хлопців, які працювали, наприклад, на уранових шахтах, і взагалі просто наших місцевих, було задіяно саме там».

Ігор Мандрика говорить, що ліквідатори — не супермени, а звичайні люди зі своїми проблемами та потребами. Зокрема, чоловіка турбує, що держава поділила їх на категорії. Перша категорія людей з інвалідністю має більш відчутну підтримку. Друга і третя — меншу. Але найбільше ліквідатора хвилює ядерний терор Росії.

Читайте також: «Було страшне бажання кричати на весь вагон: «Люди, ви знаєте, що сталося?!» — спогади чорнобилянки про аварію на ЧАЕС (частина 2)

«Я думаю, що світ має ще більш рішуче реагувати. Тому що доки іде велика війна, фаза великої війни, то небезпека не зникла… Ті люди, ліквідатори, вони виконали свою місію і це був виклик тогочасний світового рівня. Зараз виклик ще більш небезпечний. Українці вже вистояли раз, 38 років тому. Дуже велике сподівання, що і цього разу ми все здолаємо», — каже Ігор Мандрика.

Чоловік пройшов навчання для гідів на тему аварії на ЧАЕС і нині розповідає молоді про трагедію. Після закінчення війни він планує возити тури в Зону відчуження.