«Треба робити радіо»: Андрій Куликов поділився спогадами та закликав долучатися до спільноти Громадського радіо

Громадському радіо виповнюється 12 років, і у нас є новини! Детальніше про це в ефірі розповів Андрій Куликов, співзасновник і ведучий Громадського радіо.

Ведучий Андрій Штангрет поспілкувався із Андрієм Куликовим та дізнався, що ж значать ці 12 років, та які плани попереду.

Андрій Штангрет: Пане Андрію, будемо говорити про Громадське радіо, про наш день народження. 12 років — це досить багато, я б сказав, для медіа — тим паче. Як для вас пролетіли ці роки?

Андрій Куликов: Вони, з одного боку пролетіли, — це, напевно, з лівого боку. А з правого боку — вони тривають. І це дуже-дуже мене радує, тішить, тому що от люблю я радіо.

Крім того, в ньому є великий сенс. І ті 13 років тому, — 12 років — це від дня, коли було опубліковано перший подкаст. А серйозно робота почалася наприкінці травня, на початку червня 2013 року.

Андрій Штангрет: У чому була основна ідея створення радіо як така? Вам хотілося мати щось своє, доносити якусь свою точку зору? Чого бракувало тоді в українському суспільстві, що була така необхідність і у вас було таке бажання?

Андрій Куликов: Я не був ініціатором самої спроби створити незалежний засіб масової комунікації.

Я був людиною, яка сказала «так, — це потрібно». Відповідно те, що до мене прийшли з інтервалом в три дні троє людей, які були стурбовані, — я теж був стурбований — становищем, тому що насувалося дуже таке контрольоване медіасередовище, влада тоді докладала чималих зусиль, і хоча будь-яка влада докладає зусиль для контролю в різні способи, за Януковича це вже набирало завеликих таких обертів і форм.

І от першою, здається, прийшла Наталя Соколенко, вона зараз працює на Українському, — прошу зауважити, — радіо. Це дуже-дуже професійна, видатна, можна сказати, телерепортерка, лауреатка найпрестижнішої української справжньої премії Телетріумф.

Читайте також: «На ґанку ми домовилися, що назвемося Громадським радіо»: Наталія Соколенко розповіла про історію створення медіа

Але їй і іншим її колегам, вона тоді працювала на СТБ, вже не давали працювати так, як вони вважали за потрібне. Ми познайомилися під час протестів, — пам’ятаєте, була справа Тітушка, коли побили журналістів. І вона каже, що, мовляв, треба щось робити.

Ага, думаю, а тут приходить ще продюсер Володимир Корсунський, я його знав давно, коли я працював на BBC, а він на «Радіо Свобода». І теж Володя, здавалося б людина — не журналіст, але дуже дотична до виготовлення продукту, теж каже, неможливо тепер, — він тоді не на Свободі працював, — робити те, що вважаєш за потрібне.

Коли ще з’явився Олександр Бузюк, який очолював, можливо, і зараз очолює Рівненську громадську організацію Клейнод, і сталося так, що у Клейнода зберігалася значна частина техніки, що залишилось по Громадському радіо, яким керував — блаженної пам’яті — Олександр Кривенко (загинув у ДТП у 2003 році — ред.) набагато раніше.

І каже, треба щось робити, я тоді кажу, ну, треба робити радіо. Так що ініціатором створення саме радіо був я, але ті, хто першими в моєму середовищі довкола не просто відчули потребу, а й сказали, потрібно працювати, були інші люди. Ну, от ми і ще кілька людей, які буквально там впродовж 2-3 тижнів приєдналися до нас і маємо такий почесний статус співзасновників.

Андрій Штангрет: Так, ви так багато акцентуєте саме на слові радіо. Якийсь шарм у цьому є. Я його розділяю разом із вами, тому що мав досвід роботи і на телебаченні в свій час, але радіо, радіостанції, це про щось особливе, як на мене.

Андрій Куликов: Тут не тільки шарм, тут ще і усвідомлена необхідність. Свобода є усвідомлена необхідність. І необхідність робити саме радіо полягала не лише в тому, що я і Андрій, ми любимо радіо.

Полягало усвідомлення, що радіо в Україні довший час перебувало під величезним тиском того, що наші багатії і можновладці були зачаровані телебаченнями, абсолютизували телебачення. І не вкладали гроші в радіо. Це погано, тому що радіо втрачає змогу розвиватися, але це і добре, тому що вони не тиснуть так на радіо, принаймні на початках, як вони тиснуть на телебачення, а тепер на інтернет.

І тому у радіостанції, у радіосправи є певний резерв часу, коли не те, що б все, що хочеш, можеш робити, але можеш робити те, що вважаєш за найпотрібніше. І цим було зумовлено те, що я вважав, що потрібно робити радіо. І мені вдалося у цих людей переконати.

Як кажуть, мовляв, знаєте, коли 2022 рік настав, 24 лютого, скільки ми чули заяв, «ну хто ж думав, що почнеться війна». Цим виправдовуються ті, хто насправді думав, але не хотів робити щось перед тим.

Я не скажу, що ми прогнозували точний час початку великої навали. Ба більше, я пам’ятаю, десь наприкінці Революції Гідності я опублікував подкаст уже в межах Громадського радіо, а тоді тривала Олімпіада в Сочі зимова. І я пам’ятаю, що воно закінчувалося тим, що я написав і записав, що я не вірю, що Росія втручатиметься в справи України більше, ніж вона на той час втручалася, а втручання було.

Це був такий вигук, можливо, відчай, тому що насправді я відчував, що це втручання буде. І воно сталося. Потім воно розрослося у війну, в анексію Криму, в захоплення частини Донецької і Луганської областей.

І досвід показує, що коли росіяни приходять на окуповані території або наближаються до інших, вони починають руйнувати місцеві засоби масової комунікації. Так, до речі, відчуло на собі і Громадське радіо, бо з 2022 року вони ж знищили 8 чи 9 наших передавачів. Одразу в перший же день накрили кілька, потім послідовно ще.

І потрібно було готуватися і на той випадок теж. І з самого початку Громадське радіо, до якого, до речі, приєдналися дуже цінні наші колеги із тимчасово окупованих територій, в тому числі із Криму.

До речі, одна з людей з Криму Вікторія Єрмолаєва, зараз головна редакторка, а інша Тетяна Курманова, голова правління нашої громадської організації, директорка ТРК.

Це означає, що не тільки тому ми приділяємо увагу роботі для людей на окупованих і прифронтових територіях, але звісно, коли в твоєму колективі є люди з Луганська, з Донеччини, з Криму, це дуже важливо. І тепер, на жаль, окупованих територій у нас побільшало і дуже важливо, щоб вони чули. Уже в лютому і березні 2022 року ми почали отримувати повідомлення з тимчасово окупованих територій, зокрема з Київщини, Сумщини, Чернігівщини, що там нас слухають.

І для цього люди вилазили на горища, спускалися у підвали, діставали старі транзисторні приймачі, вставляли в них батарейки і слухали. Ні телебачення, ні інтернет. Росіяни їм припиняли роботу.

А радіо, — зокрема й тому, що спершу не усвідомлювали, наскільки це важливо, — але можна було слухати.  Насправді велика війна стала індикатором можливості отримання інформації, радіостанцій, мовлення і наскільки це справді повинно бути.

У нас є вірний такий слухач у Ізюмі Харківської області, Максим Максимов, і він цілу книжку написав про ті кілька місяців, що був в окупації. До речі, він там не сидів склавши руки, але про це краще в його книжці прочитати, але я перевіряв, я знаю, що так воно і було. Так от він там написав, коли ти в окупованому Ізюмі чув позивні українського радіо, і тут не з великої літери, а будь-якого українського радіо, це означало, що тебе не кинули на призволяще.

Слухайте, думайте та дійте, друзі! Ось таким наше гасло буде надалі, ви його будете чути в наших новинах, під час наших етерів і так само в наших ютуб-проектах, до яких ви теж можете доєднуватися, підписуватися на нас у соціальних мережах, на наші нові канали.

Громадське радіо — це медіа активних громадян. Ми змінюємось самі, і хочемо разом із вами змінювати цю країну на краще. Ставайте частиною нашої спільноти.

Якщо ви є членом громадської організації або просто небайдужою людиною, який є що сказати, яка прагне змін Україні, долучайтеся до спільноти Громадського радіо «Медіа активних громадян». Нас слухають у Києві, за кордоном і там, де найважче. Ми хочемо і можемо підсилити ваш голос.

Громадське радіо запустило монобазу підтримки: долучайтеся до спільноти

Я хочу лише підкреслити, що це не з доброго дива і не раптово з’являється це гасло. Деякі з нас його в етері вже використовували. Але для того, щоб ідея почала втілюватися, потрібно, щоб ідея оволоділа масами.
А масу створюємо разом.

Наші кореспондентки і кореспонденти бувають і на фронті, і іноді в урядових колах вдається побувати там, і на підприємствах, і з волонтерками, і з волонтерами спілкуємось. Але у журналісток і журналістів, як у кожної професії, є свої, не те щоб обмеження, просто звичка до професії, часом вона перешкоджає відчути щось настільки гостро, наскільки потрібно. І тут зв’язок з аудиторією просто незамінний.

Читайте також важливе про Громадське радіо за останній рік:

• Два подкасти Громадського радіо увійшли до короткого списку премії «Слушно» від Megogo: як проголосувати
• Громадське радіо оновило гендерні політики редакції
• Новою виконавчою директоркою Громадського радіо обрали Руслану Брянську
• Ірина Сампан розповіла про відрядження до Сирії та документальний фільм, що готується на Громадському радіо
• 100 тисяч підписників на Youtube-каналі Громадського радіо: головна редакторка розповіла про нові проєкти
• «Борці, що здобувають світ»: на Громадському радіо стартував подкаст для батьків, які виховують дітей з інвалідністю
• «Ця нагорода для всіх журналістів, які висвітлюють трагічні події, які ми проходимо» — Максим Буткевич про орден «За мужність» III ступеня
• На Громадському радіо стартував проєкт Олени Ребрик «Чорнобиль. Спогади живих людей»
• «Правда про жіноче здоровʼя» повертається на Громадське радіо
• Громадське радіо збирає 700 000 грн на 1 000 годин мовлення вздовж лінії фронту
• «Chicken Kyiv» — новий «егоїстичний подкаст про українські інтереси» на Громадському радіо