«Де ламається система?»: омбудсмен пояснив, чому Україна не може повертати більше дітей

Росія ігнорує запити України та міжнародних організацій, тому всі механізми повернення українських дітей фактично лягають на плечі української сторони.

Про це Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявив під час заходу Міжнародної коаліції з повернення українських дітей 30 квітня у Києві, передає кореспондентка Громадського радіо Марія Музиченко.

«Де ламається система? Вона ламається на території Російської Федерації», — наголосив він.

За словами Лубінця, існує кілька ключових проблем, із якими стикаються органи влади та організації, що займаються поверненням незаконно вивезених дітей.

Першою є пошук інформації про дітей. Він може розпочатися після звернень родичів або міжнародних організацій, однак без відповіді на запитання, де фізично перебуває дитина, процес фактично неможливий. Другий етап — переговори з державою-агресором.

«Потрібно не просто порушити питання щодо кожної дитини, а й довести, що це саме українська дитина, і надати відповідні докази», — пояснив омбудсмен.

Серед інших викликів — складна логістика повернення, а також подальша реінтеграція та відновлення дітей після повернення.

Лубінець зазначив, що з початку повномасштабного вторгнення діти опинилися на території Російської Федерації внаслідок її агресії, і не має значення, чи це відбулося примусово чи під тиском обставин.

Він також закликав громадян довіряти лише перевіреним організаціям, оскільки через публічність теми з’являються недобросовісні ініціативи, які намагаються скористатися ситуацією. За його словами, всі ключові актори, дотичні до повернення дітей, об’єднані в межах ініціативи Bring Kids Back UA.

«Я відчуваю те саме, що і кожен українець — лють, ненависть… Але не можна втрачати контроль. Це шанс повернути ще одну дитину», — додав він, коментуючи роботу з російською стороною.

Водночас голова правління Української мережі за права дитини Дарія Касьянова зазначила, що найскладнішими для повернення є діти-сироти, діти з інтернатних закладів, діти військовослужбовців. А також — діти молодшого віку.

За її словами, з віком діти можуть «зникати» з юридичного поля, що значно ускладнює доведення їхньої належності до України. Їм змінюють імена та прізвища, передають у прийомні сім’ї, і з часом вони інтегруються в інше середовище.

«Будь-яку дитину насправді повернути складно. Незалежно від того, йдеться про Росію чи окуповані території. Якщо це окупація — часто доводиться фактично проїжджати через усю Росію. Це величезний виклик», — пояснила вона.

Касьянова підкреслила, що близько 80% насильно вивезених дітей досі залишаються під контролем РФ. Це створює ілюзію прогресу, коли повернення кількох дітей сприймається як значне досягнення, хоча насправді тисячі залишаються за межами України.

Вона також наголосила, що Росія використовує дітей як політичний інструмент, а на міжнародному рівні зростає втома від теми, яку часто сприймають як тривалу гуманітарну місію, а не як воєнний злочин.

За її словами, навіть збільшення фінансування не дозволить суттєво прискорити процес повернення дітей, оскільки він є складним і тривалим. Вирішальним фактором є залучення міжнародних партнерів і третіх країн, де в безпечних умовах можуть ухвалюватися рішення щодо подальших кроків.