Поки держава не встигає: яка роль громадянського суспільства в наданні послуг в Україні
Юлія Горбань
Загалом, згідно з планом гуманітарних потреб і реагування на 2026 рік, розробленим ООН спільно з урядом України, в межах держави налічується 10,8 мільйона людей, які потребують допомоги. І ця цифра лише зростатиме в майбутньому. Яким має бути курс розвитку сфери соціальних послуг, зважаючи на досвід війни — обговорили під час конференції «Майбутня роль громадянського суспільства в наданні послуг в Україні», що пройшов за підтримки Уряду Німеччини та ЄС.
На заході зібралися представники громадських організацій, фондів та державних органів, аби поділитися власним досвідом.
Відкриваючи конференцію, Посол Німеччини в Україні Гайко Томс наголосив, що відновлення країни неможливо розглядати виключно через призму фізичної інфраструктури.
«Відновлення — це про людей. Його часто насамперед сприймають як відбудову енергетики та житла, але не менш важливою є забезпечення доступу до послуг, підтримка вразливих груп, зміцнення громад і відновлення довіри. Тому соціальне відновлення є невід’ємною частиною стійкості та відновлення України. Я надзвичайно радий, що проєкт EMPOWER сьогодні створює майданчик, який виносить ці питання на перший план порядку денного», — Гайко Томс, Посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні.
На яку допомогу чекають мешканці громад під час війни?
У 2025 році народжуваність у місті Фастів, що на Київщині, порівняно з 2021 роком зменшилася в півтора рази. Водночас кількість дітей з інвалідністю збільшилась вдвічі. На стіні пам’яті у Фастові вже понад 350 фотографій захисників, які загинули обороняючи країну, а отже стільки родин наразі потребують соціальної підтримки. Таку приголомшливу статистику щодо впливу війни на мешканців громади озвучив на форумі голова Фастова Михайло Нетяжук.
Утім, для прифронтових регіонів масштаби цих викликів є значно більшими. Зокрема, із 131 тисячі людей, які проживають на Херсонщині, щонайменше 50% потребують соціальних послуг.
«Це внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованих та прифронтових громад. Також це люди з інвалідністю, сім’ї з дітьми, батьки яких потребують працевлаштування або фінансової підтримки і допомоги», – говорить Євген Гілін, голова ГО «Місто сили», що працює на півдні України.
Олена Розвадовська, співзасновниця БФ «Голоси дітей», який охоплює прифронтові регіони від Чернігова до Миколаєва, каже, що для мешканців надзвичайно важливим є надання психологічної допомоги. А особливо це стосується дітей.
«Дітям у Сумах чи в інших прифронтових містах, які вже роками вчаться онлайн дуже хочеться живого спілкування. Наприклад, в Харкові діти кажуть, що приходять до нас як у школу», — зазначає Розвадовська.
Потребу в психологічній підтримці підтверджують і дані опитування, проведеного Chatham House в 2026 році. Його результати під час форуму представила Орися Луцевич, керівниця Українського формуму в Chatham House. Серед 680-ти опитаних громадських організацій в Україні, понад 50% зазначили, що спеціалізуються на підтримці психічного здоров’я та психосоціальній підтримці.
У громадах зі східних регіонів значна частина допомоги зосереджена також на сферах освіти і охорони здоров’я. Водночас підхід до надання послуг має ґрунтуватися не на формальному статусі людини, а на її реальних потребах. На цьому під час форуму наголосив керівник проєкту EMPOWER Айке Фатер:
«Для нас дуже важливо надавати соціальні послуги не за статусом цільових груп, а на базі потреб населення. І в нашій зоні відповідальності насамперед вразливі категорії – це діти та люди старшого віку».
Серед інших послуг, яких потребують українці, – базова гуманітарна допомога в кризових та надзвичайних ситуаціях, розмінування, документування воєнних злочинів, юридична допомога тощо. В умовах війни, коли допомогу треба надавати тут і зараз, держава не встигає оперативно змінювати нормативно-правову базу. Тому значну частину цих потреб продовжують закривати громадські організації.
Вигорання і небезпека: надавачі послуг самі потребують підтримки
На п’ятий рік повномасштабної війни більшість громадських організацій в Україні зіткнулися з вигоранням окремих людей і цілих команд. На цьому наголосили учасники панельної дискусії “»Уроки, винесені з досвіду постачання послуг у воєнний час». Євген Гілін, голова ГО «Місто сили», розповів, що організація саме працює над побудовою системи підтримки для працівників, щоб вони мали змогу виїхати на захід країни і перезавантажитись у безпечному середовищі.
За словами директорки ГО «Юридична сотня» Юлії Морій, вигорання в командах стало помітним з 2024 року. Тож в організації запровадили так звані «ментальні відпустки» терміном на місяць.
«У такий спосіб ми хочемо стимулювати працівників, які мають підтверджені діагнози депресії чи розладу адаптації, звертатися до спеціалістів і піклуватися про власне здоров’я», — сказала Юлія Морій.
Ще одним викликом для громадського сектору став захист працівників, які надають послуги у прифронтових громадах. Зокрема на Херсонщині, окупанти продовжують так зване “дронове сафарі” на мешканців і всі рухомі цілі. Під приціл ворога потрапляють і громадські організації. Але, на жаль, вони не мають достатнього фінансування від міжнародних донорів на захист від обстрілів.
Річ у тім, що згідно з нормативами ООН, міжнародні організації не мають права виділяти кошти гуманітарним працівникам на товари воєнного призначення.
«Зараз нам потрібно, щоб кожна наша машина була обладнана РЕБом і щоб кожен наш підрозділ мав детектори дронів, які ми постійно вдосконалюємо в залежності від зміни технологій ворога. І цю потребу закривають місцеві донори, оскільки міжнародні досі залежні від застарілих стандартів ООН», — зауважує Євген Гілін.
Від реагування – до розвитку. Які зміни потрібні громадським організаціям?
Поки громадські організації шукають рішення для власних внутрішніх викликів – від вигорання команд до безпеки працівників – експерти наголошують на необхідності системних змін. Аби їхня робота була іще ефективнішою як під час війни, так і після її завершення. Матіас Шмале, координатор системи ООН та гуманітарний координатор в Україні, наголошує: передусім потрібно інвестувати у спроможності громадського сектору, особливо організацій, які працюють у прифронтових регіонах.
«Також разом з ініціативою EMPOWER, яка відповідає за посилення постраждалих від війни громад України через місцеві ініціативи, потрібно надавати більше сили громадським організаціям. Крім того, варто впливати на уряд, щоб він цінував зусилля громадських організацій в Україні», — вважає Матіас Шмале.
Своєю чергою Посол Великої угоди Міхаель Кьолер говорить, що громадський сектор в Україні, який наразі відповідає на перші потреби населення, має трансформуватися і поступово повертатися до нормального життя.
«Ця трансформація повинна відбутися в ментальності, в професійній діяльності і також у фінансуванні. І ця трансформація від реагування на нагальні потреби до участі у майбутньому відновленні України є відповідальністю самого громадського сектору», – підкреслює Міхаель Кьолер.
На думку Володимира Шейгуса, виконавчого директора ІСАР Єднання, така трансформація важлива іще й тому, що у світі спостерігається загальна тенденція до скорочення фінансування громадських організацій.
«Важливо сьогодні нам усім шукати рішення, об’єднуватися і ставати більш незалежними. Тобто відмовлятися від домінування лише одного чи двох донорів. Це може бути власна економічна діяльність, соціальне підприємництво, фандрейзинг, розвиток приватної філантропії, державне фінансування тощо», — говорить Володимир Шейгус.
У майбутньому робота громадських організацій має змінитися так, щоб вони надавали соціальні послуги населенню, які не може забезпечити держава повною мірою, зазначає Міхаель Кьолер.
«Коли закінчиться війна, навіть через п’ять років буде велика кількість внутрішньо переміщених людей, людей з травмами війни. І є ймовірність, що держава не буде про них пам’ятати. Відповідно, це не знаходитиме відображення в політиці. Тож дуже важливо, щоб громадські організації стали голосом цих людей», — вважає Посол Великої угоди.
Це ж питання насамкінець піднімає і керівник проєкту EMPOWER Айке Фатер: чи залишаться громадські організації інструментом кризової підтримки, чи стануть повноцінною складовою системи соціальних послуг поряд із державними та муніципальними інституціями?
«Під час війни громадянське суспільство взяло на себе функції, без яких система підтримки людей у багатьох громадах просто не могла б працювати. Наступний виклик полягає в тому, щоб цей досвід не залишився тимчасовим рішенням воєнного часу, а став частиною довгострокової архітектури відновлення України», — підсумовує Айке Фатер.
*Проєкт EMPOWER фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) спільно з Європейським Союзом та впроваджується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH. Він спрямований на посилення спроможностей українських організацій громадянського суспільства та підтримку вразливих груп населення в постраждалих від війни регіонах України. Наразі мережа проєкту об’єднує 57 партнерських організацій, які працюють у 11 областях України.
