Коли зникав зв’язок, залишалося радіо: як Громадське радіо звучало на окупованій Київщині

Навесні 2022 року російські війська окупували частину Київщини. Разом із ними зникали мобільний зв’язок, інтернет і українське телебачення. Для багатьох людей єдиним джерелом перевіреної інформації залишалося FM-радіо.

Громадське радіо не припиняло мовлення. В етері журналісти повідомляли про ситуацію в країні, пояснювали, як працюють «зелені коридори», розповідали про гуманітарну допомогу й називали контакти волонтерів.

Для когось це були новини. Для когось — інформація, яка допомогла врятувати життя.

Одним із таких людей став голова Української асоціації медіабізнесу Олексій Погорєлов.

Наприкінці лютого 2022 року його родина перебувала поблизу Ворзеля. Після чергового обстрілу зникли інтернет, електроенергія та мобільний зв’язок. Єдиним джерелом інформації залишився старий радіоприймач.

Саме в етері Громадського радіо родина дізналася про початок роботи «зеленого коридору», що дозволило евакуюватися.

«Кінець лютого та початок березня 2022 року для мене особисто показали силу та важливість медіа. Коли після чергового перебиття інтернет-кабелю наш провайдер припинив відправляти ремонтну бригаду, а потім не стало електроенергії й мобільний зв’язок не дозволяв навіть SMS відправити, єдиним джерелом інформації став наш уже трохи забутий радіоприймач. Саме завдяки йому та етеру Громадського радіо вся наша сім’я змогла дізнатися про початок роботи «зеленого коридору» і, зрештою, евакуюватися з-під Ворзеля».

Ця історія була далеко не єдиною.

Після звільнення Київщини до редакції почали надходити повідомлення від слухачів і слухачок, які розповідали, що саме завдяки етеру Громадського радіо дізнавалися про можливості евакуації і могли зрозуміти, що відбувається за межами окупованих міст.

«Тільки радіо залишилося. А там ти…»

У перші тижні повномасштабного вторгнення виконавча директорка Громадського радіо Руслана Брянська майже щодня виходила в етер.  Водночас її рідне місто Буча було окуповане росіянами й для неї самої була цінна будь-яка інформація.

Пізніше Руслана згадувала:

«Коли ще на початку війни я не розуміла, що робити, куди їхати чи, може, треба було залишатися в Бучі… Єдиним сталим для мене була робота. Потрібно було знайти сили, щоб розповісти людям важливе. Громадське радіо жодного дня не полишало етерного мовлення».

Через деякий час їй написала подруга з окупованої Бородянки:

«Я тебе чула по радіо ще на початку війни. Було так тепло від цього. У нас уже тоді пропали зв’язок і світло. Тільки радіо залишилося. А там ти…»

Для редакції це повідомлення стало одним із перших підтверджень того, що український голос продовжував доходити туди, де майже не залишилося інших способів отримувати інформацію.

Радіоприймач, який об’єднав цілий будинок

Подібна історія сталася в Іванкові.

Під час окупації мешканці одного з будинків знайшли старий радіоприймач і полагодили його. Спочатку передавали його з квартири у квартиру, а згодом почали збиратися всім двором і слухати новини разом.

Коли російські військові приходили з обшуками, приймач ховали у скриню під лавкою. Щойно вони йшли — діставали знову.

Після звільнення Іванкова, коли в селищі з’явився зв’язок через Starlink, люди попросили передати журналісту Андрію Куликову лише одну фразу:

«Дякуємо за те, що ви розповідали нам по радіо».

Сам Андрій Куликов теж відчув, наскільки важливим тоді стало радіо. У перші тижні повномасштабної війни його впізнали на одному з київських блокпостів не як багаторічного телеведучого, а саме за голосом із Громадського радіо. Люди сказали, що слухали його етери й одразу впізнали.

Голос, який доходив туди, де не було нічого

Такі історії були можливими завдяки мережі FM-передавачів, яку Громадське радіо розбудовує ще з 2014 року на прифронтових, прикордонних і тимчасово окупованих територіях.

Після початку повномасштабного вторгнення дев’ять передавачів Громадського радіо були знищені або захоплені росіянами. Попри це інші продовжили працювати, щоб український сигнал залишався доступним навіть там, де вже не працювали інтернет, мобільний зв’язок чи телебачення.

На карті показано географію FM-мовлення Громадського радіо:

• чорним позначено міста, де наразі працюють передавачі Громадського радіо;
• помаранчевим позначено міста, де передавачі Громадського радіо були захоплені російськими окупантами або знищені внаслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Історії Київщини були не винятком.

Після звільнення Ізюма його житель Максим Максимов написав книгу про життя в окупації. Один із розділів він присвятив Громадському радіо.

Він згадує, що люди шукали українські радіохвилі, як тільки з’являлася така можливість. Кілька хвилин українського етеру означали не лише новини. Вони означали, що Україна поруч, боротьба триває, а про тих, хто залишився в окупації, не забули.

Саме тому розділ має назву:

«Якщо ти чув позивні Громадського радіо — це означало, що поряд були свої» — ця фраза, мабуть, найкраще пояснює роль Громадського радіо у перші місяці повномасштабної війни.

Коли зникав зв’язок, залишався голос.

Голос, який повідомляв про «зелені коридори», допомагав знаходити шлях до порятунку, підтримував людей в окупації й нагадував найважливіше — Україна поруч.