«Доводиться щось вигадувати»: як FPV-дрони ускладнюють евакуацію з прифронтових районів

У прифронтових районах Харківщини та Донеччини через активне використання російських FPV-дронів евакуаційним групам дедалі складніше безпосередньо діставатися до людей. Частину мешканців доводиться забирати вже на безпечніших ділянках.

Про це в етері Громадського радіо розповів Олександр Гуманюк, керівник організації «Троянда на руці» та член евакуаційної групи.

За його словами, сьогодні, зокрема, люди самостійно вийшли пішки з Козачої Лопані. Евакуаційники змогли забрати їх уже на більш безпечній ділянці, оскільки безпосередньо до населеного пункту потрапити неможливо.

«Ну, на прикладі сьогодні можна сказати, що з Козачої Лопані люди самі вийшли пішки і ми їх вже на більш безпечній ділянці підібрали, бо туди потрапити неможливо. З Вовчанського напрямку також саме сьогодні вийшли люди, точніше, їх за допомогою військових підвезли ближче і знову ж таки ми їх забираємо. За рахунок кількості ворожих FPV-дронів та інших засобів ураження зараз багато територій, де прямо забрати людей неможливо. Доводиться щось вигадувати», — розповів Гуманюк.

Водночас евакуаційники використовують напрацьовані контакти з місцевими жителями та адміністраціями. За словами Гуманюка, інформація про безпечніші маршрути передається від людини до людини.

«Тут працюють обидва інструменти, бо за рахунок того, що колись, коли була доступна Козача Лопань, ми налагодили комунікацію з місцевими. З місцевою адміністрацією, тепер цей сарафан працює якраз таким чином, що ті, хто не знає, як вийти, їм підказують маршрути, якщо вони знаходять зв’язок. Ті, хто знають, як виходити, вже повідомляють про це або старосту, або безпосередньо нашу чи іншу команду, в залежності від того, про кого вони інформовані. Це не сказати, чи це окремий сарафан, чи це окрема наша робота — це комплекс», — зазначив евакуаційник.

Він додав, що люди можуть тривалий час не звертати уваги на інформацію про евакуаційні організації, але в критичній ситуації згадують про неї завдяки рекомендаціям знайомих.

«Хтось, можливо, і чув цю інформацію про нашу організацію десятки разів, але не звертав на це уваги, а зараз, завдяки сарафану, знайшов нашу допомогу», — пояснив Гуманюк.

За словами керівника «Троянди на руці», евакуаційні команди працюють не на одному окремому напрямку, а одночасно в кількох районах.

«Не виходить від ділянки до ділянки, це прям комплекс. Сьогодні і в Краматорську працюють і наші волонтери, і наші партнери. Так, сьогодні і в Слов’янську проходять евакуації. Сьогодні і на Харківщині по двом напрямкам відпрацьовуємо. І насправді водіїв не вистачає», — розповів він.

Гуманюк зазначив, що евакуаційна робота є небезпечною та водночас неоплачуваною, через що командам бракує людей.

«Це дуже небезпечна діяльність, це неоплачувана діяльність і ще багато складних моментів пов’язані з нашою діяльністю. Тому людей дуже не вистачає», — сказав евакуаційник.

Серед напрямків, де працюють евакуаційні групи, він назвав Куп’янський, Боровський, Вовчанський, Богодухівський, а також напрямки Золочева та Сватового.

«Не на двох, а багато більше, насправді. Це Куп’янський напрямок, але вже далеко не до нього, Боровський напрямок, Вовчанський напрямок, Богодухівський напрямок, Золочево-Сватіно. Тобто дещо ця зона, де перебувають бої, ідуть наступи або просто небезпечно, ми там усюди працюємо», — зазначив Гуманюк.

Евакуаційник також пояснив, чому волонтерам та адміністраціям складно назвати точну кількість людей, які залишаються в зоні обов’язкової евакуації.

За його словами, дороги до частини населених пунктів контролюються російськими безпілотниками. Деякі люди відмовляються від евакуації або виїжджають самостійно, не реєструючись у транзитних центрах.

«Я не берусь апелювати числами. Дуже важко порахувати людей, зробити так, щоб вони виїжджали.  А зараз часто зона обов’язкової евакуації — це вже зона, яка або контролюється дронами. Або дороги до цих населених пунктів вже доволі здорово контролюються дронами. І обов’язкова евакуація — це родини, люди можуть відмовитись від цієї евакуації. І підрахувати їх кількість — дуже важка задача», — сказав Гуманюк.

За його словами, навіть дані про тих, хто вже виїхав, не завжди дають повної картини.

«Приблизно, так, можна прикинути, скільки населення було, скільки за списками виїхало. Багато самоевакуйованих людей не заїжджають на транзитні центри та не реєструються як люди, що покинули населений пункт. Багато людей, навпаки, не багато, слава Богу, але деякі сім’ї з дітьми навпаки ховаються від адміністрації, волонтерів. Щоб не дізналися, що вони там знаходяться і не почали їх вмовляти або, як вони думають, заставляти виїхати з цієї зони», — розповів він.

Водночас частина людей може зареєструватися не одразу після виїзду.

«Тому кількість дуже важко підраховувати. Стосовно тих, хто евакуювався, така ж сама історія. Частина людей самоевакуюється і там може через тиждень приїхати на транзитний центр, щоб отримати допомогу. Тому на цей тиждень ми можемо підрахувати тільки тих, хто пройшов через транзитний центр або через центр реєстрації переселенців», — пояснив Гуманюк.

Окремою проблемою, за словами евакуаційника, залишається розміщення маломобільних людей. Вони часто залишаються у небезпечних районах до останнього, оскільки потребують спеціальних умов проживання та догляду.

«Стосовно маломобільних категорій населення, це завжди важке питання, бо в нас існує в Харківській області система гуртожитків. За рахунок того, що дуже велика кількість зараз потребує евакуації та евакуюється. Для маломобільних осіб потрібен, по-перше, догляд, по-друге, це невисокі поверхи в будівлях. Бо хтось з маломобільних, умовно, все ж таки може пересуватися потрошки і виходить на свіже повітря. Для них там і перший, і другий поверх», — розповів Гуманюк.

За його словами, волонтери співпрацюють із шелтерами та геріатричними закладами, які можуть приймати таких людей.

«Але кількість маломобільних осіб дуже велика, бо зазвичай саме маломобільні люди залишаються до останнього. Бо не хочуть покидати свій уклад життя, вже знайомий для них, на новий, незнайомий. Враховуючи те, що вони потребують особливого догляду. Але постійно ведеться робота над цим, є волонтерські шелтери, які приймають маломобільних, це «Шлях України» та «Волонтер-68». Вони зробили такі прихистки і дуже гарно роблять справу. Є геріатричні заклади, є геріатричні заклади в інших областях, але це питання важке і поки йде війна, воно залишиться важким. Але ми зусиллями влади, волонтерів, адміністрацій і всіх задіяних до евакуації вирішимо це питання», — сказав він.

Частину евакуйованих людей, додав Гуманюк, направляють до інших областей України.

«Співпрацюємо з іншими областями нашої країни, куди відправляємо частину людей», — зазначив він.

Окремі труднощі виникають під час розміщення сімей із дітьми. Евакуйовані люди опиняються в гуртожитках у стані сильного стресу, а різний вік та потреби мешканців можуть створювати додаткові конфліктні ситуації.

«Стосовно сімей з дітьми, це теж така, умовно, в гуртожитку, коли різноманітні люди зібралися і люди дійсно в стресі, вони покинули свої домівки, тут нове місце. Іноді виникають важкі моменти, наприклад, хтось старенький або має контузію, ще щось і поряд діти, яким треба активності і інше, виникають складні моменти», — розповів Гуманюк.

За його словами, для окремих родин волонтери намагаються знайти інше житло.

«Знову ж таки, вони вирішуються, шукаються виходи, окремі родини, які не мають змоги зняти житло. Ми шукаємо для них будинок, квартиру, хоча тут є люди, готові за комуналку пустити до себе людей. І знову ж таки, співпраця з іншими областями», — зазначив він.

Ще одним складним питанням залишається розміщення людей із домашніми тваринами. За словами Гуманюка, у гуртожитках одночасно можуть перебувати багато сімей із котами та собаками, що створює додаткові побутові й санітарні проблеми.

«З тваринами дуже важко, тому що я бачу це у гуртожитку, до якого приїжджають багато родин. У кожної родини кішечка, собачка, у деяких родин по чотири-п’ять, і не всі готові вчасно прибиратися зі своїми тваринками. І це прямо антисанітарно, як виявляється, страшно. Тому набагато важче виходить, а ось знову ж таки, шукаємо виходи», — підсумував Гуманюк.