Аудіоплеєр

Готово до відтворення прямого ефіру.

--:--
--:--

Звільнені з російського полону поза обмінами отримують найменше допомоги, — дослідження

Додати Громадське радіо як бажане джерело в Google
--:--
--:--
Відкрити аудіофайлВідкриває вихідний аудіофайл у новій вкладці.

Люди, яких звільнили з російського полону поза офіційними обмінами, отримують найменше державної та громадської допомоги. Особливо гостро проблема проявляється одразу після повернення, коли звільненим потрібні медичні обстеження, лікування, реабілітація та забезпечення базових потреб.

Про це в етері Громадського радіо розповіла Наталія Мельник, координаторка проєктів та програм ГО «Блакитний птах», співавторка дослідження.

Наталія Мельник пояснила, що військовослужбовців і цивільних, яких утримує Росія, важливо розрізняти не лише через їхній статус, а й через правові підстави повернення.

Військовополоненими є військовослужбовці, які потрапили в полон під час виконання військових обов’язків. Натомість цивільних, яких затримують на окупованих територіях за підозрами у шпигунстві, коригуванні вогню чи проукраїнській діяльності, коректно називати незаконно затриманими цивільними особами.

«Різниця між цими категоріями є. Якщо військовослужбовець має чинний контракт або був мобілізований до лав Збройних сил України, то це військова людина. Якщо ж ідеться про цивільну особу, яку затримали з різних причин, то вона залишається цивільною.

Зараз на окупованих територіях цивільних найчастіше затримують за підозрами у шпигунстві, коригуванні вогню або через проукраїнську діяльність. І тут важливо правильно визначати їхній статус. Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права цивільних осіб узагалі не можна брати в полон. Тому правильно говорити про незаконно затриманих цивільних осіб. А військовополонені — це військовослужбовці, які зі зброєю в руках захищали Україну», — пояснила Мельник.

За словами співавторки дослідження, універсального переліку потреб для всіх звільнених немає. Багато залежить від того, скільки часу людина перебувала в місцях несвободи, яких фізичних і психологічних травм зазнала та в яких умовах опинилася після повернення.

У дослідженні брали участь, зокрема, люди, які провели в полоні шість-сім років

Після такого тривалого періоду утримання їм доводиться заново адаптуватися до звичайного життя. Аадже за час їхньої відсутності суспільство та повсякденні технології змінилися.

«Потреби залежать не лише від того, як довго людина перебувала в полоні, а й від того, які наслідки вона має. У нашому дослідженні брали участь люди, які провели в місцях несвободи на окупованих територіях шість-сім років.

Тут виникає питання соціалізації. Ми з вами живемо в умовах поступових змін у житті й поступово до них звикаємо. А ці люди повертаються і стикаються з усіма змінами одночасно. Іноді вони навіть не знають, як купити квиток у громадському транспорті. Вони пам’ятають, як раніше на зупинках були каси, але не знають, як тепер оплатити проїзд безконтактно.

Також дуже важливо, чи є людині де жити. Якщо цивільна особа або військовий повертається, а його дім залишився на окупованій території, потреби, звичайно, будуть значно більшими. Враховувати потрібно і фізичний, і психологічний стан людини», — розповіла експертка.

Вона наголосила, що ГО «Блакитний птах» працює з людьми, які пережили полон, із 2015 року. За цей час організація переконалася, що кожен випадок потребує окремої оцінки.

Мельник також звернула увагу на важливість термінології: коректніше говорити не про «полонених», а про «звільнення з полону». Адже йдеться про людей, які вже повернулися на свободу.

Однією з найважливіших потреб після звільнення є медична допомога. За словами експертки, для людей, які повертаються в межах офіційних обмінів, першочергове медичне забезпечення організоване краще. Їх направляють до лікарень, проводять обстеження та за потреби призначають лікування.

Однак проблема виникає пізніше, коли людина продовжує відчувати наслідки перебування в полоні через рік, два або навіть п’ять років після звільнення.

«Медична допомога — це одна з потреб, яку наші респонденти називали на різних етапах після звільнення. Ми розглядали першочергові потреби одразу після повернення. Потреби перших тижнів і місяців, а також довгострокові потреби, які можуть залишатися більше року. Якщо говорити про людей, звільнених у межах офіційних обмінів, то одразу після повернення їхні першочергові медичні потреби забезпечують. Вони перебувають у лікарнях, проходять лікування та обстеження.

Але надалі людина фактично отримує медичну допомогу на тих самих умовах, що й будь-який інший громадянин України. Ми розуміємо, що медицина в нас формально безкоштовна, але водночас часто немає необхідних ліків. Тому наша організація виділяє досить значні кошти на їхню закупівлю для людей, які мають складні та довготривалі наслідки для здоров’я. Також ми допомагаємо оплачувати медичні обстеження», — пояснила координаторка проєктів ГО «Блакитний птах».

Вона уточнила, що першочергове лікування після офіційного обміну не означає повного розв’язання медичних проблем. Частина наслідків катувань і жорстокого поводження може залишатися з людиною протягом усього життя.

«Ми говоримо саме про довгострокові проблеми зі здоров’ям. Вони можуть залишатися в людини через рік, два або навіть п’ять років після звільнення. Є люди, які матимуть наслідки для здоров’я протягом усього життя.

І якщо людину звільнили рік чи два тому, це не означає, що всі її проблеми зі здоров’ям уже вирішені. Надалі вона отримує медичні послуги на загальних підставах, у межах пакета медичних гарантій НСЗУ, як і будь-який інший громадянин. Але потреба в лікуванні та обстеженнях може залишатися дуже значною», — зазначила Мельник.

Окремий напрям дослідження стосується фінансової незалежності та повернення людей до професійного життя. За словами експертки, не всі звільнені з полону потребують постійної фінансової допомоги. Частина з них готова самостійно забезпечувати себе, однак для цього їм потрібні можливості працевлаштування та професійного розвитку.

Зокрема, 29% опитаних назвали серед своїх потреб сприяння у працевлаштуванні, а 25% — підтримку в здобутті освіти та перекваліфікації.

«Тобто є частина людей, які готові самостійно дбати про себе та забезпечувати власні потреби. Якщо фізичний і психологічний стан дозволяє людині працювати, то для кращої соціалізації та повноцінного життя їй важливо повертатися до взаємодії із суспільством, спілкуватися, брати участь у житті громади.

Багато людей самі хочуть цього. Вони прагнуть працювати, бути активними, самостійно забезпечувати своє життя. І це також важлива частина відновлення після полону», — розповіла Мельник.

Водночас потреба у фінансовій допомозі свідчить про те, що частина звільнених не може одразу повернутися до роботи через фізичні або психологічні наслідки пережитого. Особливо це стосується людей, яких звільнили поза офіційними обмінами.

Експертка наголосила, що від людини не можна вимагати негайного повернення до роботи одразу після звільнення. Спочатку вона має пройти необхідне лікування та реабілітацію.

«Фінансова підтримка як довгострокова потреба свідчить про те, що в цієї групи людей є нестача коштів. Найбільше це стосується тих, кого звільнили поза офіційними обмінами. Серед них є люди, які через тривалі психологічні та фізичні наслідки просто не можуть повноцінно працювати. Але я хочу наголосити: одразу після звільнення людині потрібен час на лікування та реабілітацію. Не можна очікувати, що вона відразу піде працювати й почне забезпечувати себе або свою родину. Спочатку потрібно оцінити її стан і зрозуміти, яка допомога необхідна», — пояснила співавторка дослідження.

Наталія Мельник зауважила, що визначити конкретний термін, через який людина після полону зможе повернутися до повноцінного життя та роботи, неможливо. Більшість тих, хто пережив російський полон, зазнали катувань, жорстокого або нелюдського поводження. Наслідки цього досвіду в кожного різні.

Це стосується як цивільних, так і військовослужбовців. Наприклад, військові після звільнення мають право на демобілізацію, однак одні вирішують залишитися на службі, а інші через стан здоров’я більше не можуть виконувати військові обов’язки.

«Більшість людей, які побували в полоні, пережили катування, жорстоке та нелюдське ставлення. Але тут усе залежить від того, які саме наслідки має конкретна людина. Якщо говорити про військових, які після звільнення мають право на демобілізацію. То частина з них не хоче залишати службу й продовжує її. Інші демобілізуються, тому що вже не можуть служити через стан здоров’я.

Так само і з цивільними. Не можна назвати якийсь універсальний термін, за який людина повинна відновитися. Усе залежить від наслідків, які вона отримала, та від того, як проходить її реабілітація. На цей процес впливає дуже багато факторів», — зазначила експертка.

Вона також звернула увагу на те, що люди не завжди готові приймати психологічну допомогу відразу після повернення. Іноді вони звертаються до фахівців лише через певний час. Важливу роль у цьому відіграє ставлення родини, друзів та суспільства загалом.

«Досить часто люди спочатку не можуть приймати психологічну допомогу, а починають звертатися по неї вже через певний час після звільнення. Дуже багато залежить від нас, від суспільства, від найближчого оточення людини — родини, друзів, тих, із ким вона спілкується. Бувають випадки, коли люди вже виходять на роботу. Навіть частково починають самостійно дбати про своє життя і самі цього хочуть. А буває, що через пів року стає зрозуміло: людина через свій фізичний або психологічний стан не може працювати повноцінно ще досить тривалий час.

Тому дуже важливо не встановлювати для всіх однакових термінів відновлення та не вимагати від людей однакового темпу повернення до звичайного життя», — наголосила Мельник.

Однією з головних проблем, яку виявило дослідження ГО «Блакитний птах», є недостатня допомога людям, яких звільнили не в межах офіційних обмінів. А за іншими процедурами.

За словами Мельник, ця категорія людей отримує найменше послуг як від держави, так і від громадських організацій. Причому проблема простежується на всіх етапах — від перших днів після повернення до довгострокового відновлення.

«Найголовніша проблема, яку ми виявили, полягає в тому, що люди, звільнені не в межах офіційних обмінів, а за іншими процедурами. Фактично отримують найменше допомоги на кожному етапі. Ми досліджували весь шлях людини після звільнення: перші дні, перші тижні, місяці та роки. І на кожному з цих етапів бачимо, що такі люди фактично випадають із загальної системи підтримки, яка зараз існує. Вони отримують найменше послуг як від держави, так і від громадських організацій. Але найбільше допомоги їм потрібно саме в момент звільнення, коли вони повертаються до громади. Їм необхідні лікування, реабілітація, медичні обстеження та забезпечення базових потреб. Адже ми розуміємо, що людина не може одразу після повернення піти працювати й самостійно забезпечувати себе.

Якщо для звільнених у межах офіційних обмінів організовують медичні обстеження та забезпечують першочергові потреби. То для тих, кого звільнили іншим способом, такого системного забезпечення часто немає», — розповіла координаторка ГО «Блакитний птах».

На думку експертки, саме організація першої допомоги на рівні громад має стати одним із головних завдань держави та суспільства. Адже після звільнення люди повертаються у свої громади, де й повинні отримувати необхідний супровід.

«Першу підтримку потрібно організовувати безпосередньо в громадах. Люди повертаються саме туди, і в цей момент їм найбільше потрібна допомога — медична, психологічна, соціальна, а також забезпечення базових потреб.

Водночас на загальнонаціональному та державному рівнях необхідно впроваджувати довготривалу систему підтримки для всіх звільнених із полону. Наш звіт може стати хорошим інструментом, який допоможе побачити, які потреби людей уже забезпечені, а які залишаються незадоволеними на кожному етапі після звільнення», — підсумувала Наталія Мельник.

 

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися