Відновлення України важливе вже зараз, і неможливе без жінок

«У новому національному плані очевидно, що є політична воля держави враховувати особливість участі жінок у процесах відновлення»

Ліза Кузьменко: Так, от буквально за кілька днів відбудеться конференція із відновлення України, яка пройде цього року в Польщі. До цього ми мали конференцію із відновлення у Лондоні, в Лугано, в Берліні, у Римі, цього разу Польща.

Немає окремої панелі, яка була б присвячена правам жінок і гендерної рівності, але є тематика людського виміру. Якщо можна пояснити для наших слухачів і слухачок, чому такі конференції із відновлення важливі, і чому там мала би бути панель про жінок? Яка роль жінок у процесах відновлення?

Наталія Карбовська: Давайте я почну з того, про що ідеться у резолюції 1325, про «Жінки, мир, безпека», і того, що відновлення є частиною цього ширшого порядку денного. І це є частина державної політики в Україні та частина Національного плану дій, так званого 1325, на виконання резолюції Ради безпеки ООН «Жінки, мир, безпека».

Але номер цієї резолюції — 1325. Фактично в кінці минулого року на початку був розроблений новий національний план 1325, і в лютому цього року він був затверджений. І в плані, якраз очевидно, що є політична воля України, держави, враховувати особливість участі жінок у процесах відновлення і звертати на це увагу в плануванні.

Але дуже часто на цьому все закінчується.

Ліза Кузьменко: Закінчується на «політичній волі»?

Наталія Карбовська: На «політичній волі», на деклараціях, на документах. І тому дуже важливо нам, активісткам, жінкам на різних рівнях, тим, кому не байдуже, яким буде відновлення України, яким є вже відновлення України…

Тому що теж важливо дуже, на мою думку, говорити про відновлення не «після перемоги», а вже зараз, і вже зараз над цим працювати.

Ліза Кузьменко: Це один із таких поширених стереотипів, і навіть цим стереотипом піддаються самі журналісти, і журналісти, які теж можуть не розуміти, для чого нам відновлення, яке відновлення, якщо війна ще не закінчилась. Хоча в нас є деокуповані, наприклад, міста і селища.

Build Back With Women Better For All

Наталія Карбовська: Однозначно. І саме тому такі майданчики, як конференції із відновлення, є якраз можливістю для активісток, для представниць громадянського суспільства поговорити з владою, з нашими міжнародними партнерами про те, що якщо ми хочемо ефективне відновлення, якщо ми хочемо відбудовувати краще, ніж було, то це відбудовувати краще, ніж було, має бути з жінками.

І тому ми, власне, для себе цей слоган трошечки адаптували, і ми говоримо Build Back With Women Better For All. Відбудовувати з жінками краще для всіх. І це той меседж, з яким представниці громадянського суспільства, жіночих, феміністичних організацій їдуть на URC цього року.

Правда, у нас не буде окремої сесії в основній програмі. Але у нас буде так званий воркшоп, що, в принципі, є, я би сказала, з досвіду моєї участі в попередніх конференціях, досить потужним майданчиком, на якому ми можемо говорити з нашими міжнародними партнерами. А також у нас буде кілька паралельних заходів, які, зокрема, і Український жіночий фонд також організовує.

«Потрібно мати майданчики для того, щоб слухати жінок і чути жінок»

Анастасія Багаліка: Я хочу, щоб ми пояснили людям, які нас слухають, тезу про «відбудовувати з жінками». Тому що відбудовувати можна з жінками, які ухвалюють рішення, відбудовувати можна з жінками, які роблять це фізично, тобто працюють у форматі відбудови, у дуже різних проєктах задіяні. І відбудовувати це можна враховуючи інтереси жінок, коли йдеться про якісь рішення, які стосуються безпосередньо всього суспільства.

Ці три формати, як вони співіснують, і що вони означають?

Наталія Карбовська: Я думаю, що ці три формати однозначно взаємодоповнюють, і я б додала ще четвертий формат. Потрібно мати майданчики для того, щоб слухати жінок і чути жінок, коли ми плануємо, розробляємо ініціативи з відновлення, або коли наші міжнародні партнери їх підтримують.

Тому що для того, щоб ефективно створювати плани відновлення і стратегії відновлення, потрібна участь різних людей, на яких ці ініціативи будуть впливати.

І цього року на Конференції з відновлення ми будемо говорити ще про одну групу жінок, яких ми в Україні поки що взагалі не враховуємо при створенні ініціатив з відновлення. Це жінки, українки, які живуть за кордоном. Власне в рамках конференції Український жіночий фонд буде проводити так званий паралельний захід.

«Українки за кордоном можуть бути великим ресурсом у плануванні і впровадженні ініціатив з відновлення…»

Він в офіційній програмі конференції, на якому ми будемо говорити про жінок як ресурс для відновлення в двох таких вимірах. Ми будемо говорити про жінок українських, які живуть в Україні, і будемо говорити також про жінок, які мешкають за кордоном, які вимушені були переїхати за кордон.

Бо ми вбачаємо в них, — і дані аналітики, яку ми зібрали, спеціально готуючись до цього заходу, говорять, що українки за кордоном можуть бути великим ресурсом для нас у плануванні і у власне впровадженні ініціатив по відновленню.

Ліза Кузьменко: Про ці дані, які зібрав Український жіночий фонд, я бачила. Там виступає Елла Лібанова. Що показала статистика, я розумію, що там, мабуть, під час війни ця статистика не може бути до кінця репрезентативною, але показати певну тенденцію може. Що показала вона про жінок, які знаходяться за кордоном?

Наталія Карбовська: Однозначно більше статистики ми будемо озвучувати, власне, на заході. Я можу сказати вже зараз про певні тренди, певні тенденції.

Очевидно, більшість жінок українських, які живуть зараз за кордоном, після 2022 року, вони не розглядають найближчі перспективи повернення в Україну. Але вони готові бути тими людьми, які підтримують Україну, говорять про Україну, працюють для України, як активістки, як ті люди, які однозначно не збираються втрачати зв’язок із Україною. І ми бачимо в цьому великий ресурс.

Вони самі говорять про те, що вони готові адвокатувати в тих країнах, в яких вони зараз мешкають, говорити з урядами цих країн про Україну, про важливість підтримки України. І я думаю, що це дуже класний ресурс. У нас, я думаю, генетично закладено, ми готові «виходити з картонками» на мітинги і протести.

І я абсолютно хотіла би бачити «картонки» в Варшаві, в Празі, і в інших містах Європи, коли українки виходять і говорять про те, наскільки важливо підтримувати урядам країн, особливо європейських, підтримувати відновлення в Україні, саме гендерно-інклюзивне і гендерно-трансформаційне.

«Майже 80% українських жінок, які мешкають за кордоном, все рівно говорять про Україну ледь не щоденно»

Ліза Кузьменко: А є якісь цифри, скільки таких жінок зараз? Ну, хоча б орієнтовно. Скільки жінок, які зараз перебувають за кордоном і мають, наприклад, статус тимчасового захисту?

Наталія Карбовська: Ми, на жаль, таку статистику не збирали, але я впевнена, що Елла Лібанова в Інститут демографії має таку статистику і вона буде озвучувати її на цьому заході.

У нас є статистика, яка говорить про те, що, і, до речі, наш партнер, власне, в цьому дослідженні, аналітичний центр Open Space Works Україна, вони, власне, провели це опитування і дані говорять про те, що, ну, майже 80% українських жінок, які мешкають за кордоном, все рівно говорять про Україну ледь не щоденно, в побуті, на роботі. І це величезний ресурс, який, я думаю, нам потрібно використати.

Багато з цих жінок, говорять, що вони готові приєднуватися до акцій, приєднуватися до кампаній інформаційних і адвокатійних.

Що їм зараз в цьому заважає, я думаю, що там дуже важливо, власне, про це також говорити на ЄОРСІ і також говорити в спільноті організацій жіночих і феміністичних, як ми можемо ці бар’єри допомогти усунути.

А жінки говорять про те, що один із найбільших бар’єрів, — вони не знають, до кого звертатися в своїх країнах, їм бракує такої, знаєте, об’єднуючої сили, і тут їм би дуже… Мають бути лідерки спільнот, які також мають мати, ну, хоча би базову інформацію про те, хто може вплинути на ухвалення рішень.

А також вони говорять про те, що дуже важливо було би не втрачати їм зв’язок із Україною, із українськими громадськими організаціями. Тут, фактично, ми могли би з ними разом, власне, розробляти ці адвокаційні стратегії.

А якщо говорити про довіру, то більшість, власне, опитаних сказали, що в розробці таких компаній впроваджені, вони більше довіряють громадським організаціям, ніж владі, і тому це, знову, я думаю, що величезний ресурс і потенціал нам спільно щось робити.

Слухайте випуск подкасту повністю у доданому аудіофайлі та дізнавайтеся ще більше!

Спільний проект за підтримки Представництва Фонду ім.Фрідріха Еберта в Україні (ФЕС). Думки, висловлені в цьому подкасті, не обов’язково відображають позицію ФЕС