«Чи можна жартувати про війну? Так, але треба бути готовим до наслідків» — Настя Зухвала

Обговорюємо токсичний феномен російського гумору, його функцію «замилювати очі» та відволікати від реальності. Йдеться про межі жартів про війну, про розлюднення росіян і про те, як змінилася комедія після 24 лютого — від особистого досвіду Насті до загального зсуву сцени.

Анастасія Багаліка: Російський стендап видався мені токсичним. Я розумію, що російські жарти шовіністичні, токсичні і ще дуже багато чого можна сказати. Що в російському гуморі робить його таким, який несе свою токсичність іншим?

Настя Зухвала: Я, мабуть, трохи по-іншому на це дивлюся. Безумовно, в російській комедії є і шовінізм, і сексизм, й інші види «-ізмів». Усе це присутнє. Але тут неприємно визнавати, що в українські комедії таке теж можна знайти. Єдине що очевидно, що в українській комедії це точно не є тенденцією. І це точно не є чимось, що робить твою комедію популярнішою.

«Уся російська історія — це один суцільний катаклізм і геноцид на геноциді»

Але якщо говорити саме про російський стендап і чим він небезпечний, то він є таким собі «брязкальцем», яким відволікається увага. Тобто уже зараз, дивлячись на те, що відбувається, будучи учасником процесу і розуміючи в повній мірі, чим Росія являється як явище, це викликає мороз по шкірі.

Уся російська історія — це один суцільний катаклізм і геноцид на геноциді. А ти виходиш на сцену і розказуєш про те, як чхає твоя собачка. Оце незворушне «мистецтво» удавати, ніби нічого не відбувається — це і є оце окозамилювання. Навіть із початком повномасштабної війни російські коміки не акцентують на цьому увагу, не аналізують проблему. Максимум, що вони можуть — це легенько обжартувати і піти далі.

Їхнім завданням було завжди створювати теплу ванну, в якій вони допомагали іншим росіянам ігнорувати все і допомагати іншим росіянам удавати, ніби вони нормальне суспільство і нормальна країна. І зараз я розумію, згадуючи це, що не було жодного року, відколи існував російський стендап, коли б Росія не продовжувала б воєнних злочинів і не робила б антигуманних дій. Але не було жодного року, коли б російська комедія видала на це якусь сатиру. Були якісь кволі спроби, але це несерйозно. Тому що стендап має великий потенціал відповідати на актуальні виклики, тобто на те, що відбувається тут і зараз.

Тому мені здається, що український стендап і отримав свого глядача у 2022-2023 роках, бо міг відреагувати на дійсність, яка категорично змінилася. Російський стендап діє геть по-іншому. Я не знаю, чи їм говорять, що не можна, чи вони самі знають і не роблять цього. Зараз це виглядає абсолютним нонсенсом. Ви є частиною проблеми, ви можете достукатися до людей, дати якусь позицію. Але цього не робилося жодним чином.

Анастасія Багаліка: Мені здається, що такого не робили навіть радянські коміки. Вони навпаки жартували про дійсність, в тому числі суспільно-політичну. Так, не відверто, завуальовано. Але вони робили це і це давало їм популярність.

Настя Зухвала: Наскільки я знаю, ішлося навіть про певну філігранність. Протягнути через суперцензуру, філігранно вписати, щоб достукатися до глядача і хто зрозуміє, той зрозуміє. Очевидно, що тут цього не відбувається взагалі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я думала про те, наскільки велика аудиторія у російської комедії (а вона гігантська) і наскільки мало вони зробили, щоб повпливати, навіть не для того, щоб врятувати нас, а щоб врятувати себе.

Топові комедіанти просто покинули Росію. Вони намагаються відгородитися і удати, ніби вони не є частиною проблеми, але вони є частиною проблеми. Вони розмивають повістку і їхнє умовне «засудження» того, що відбувається, воно дуже кволе.

Повністю розмову слухайте дивіться на Youtube-каналі Громадського радіо NextGen