Чоловіків у катівні в Херсоні змушували кричати «слава Шойгу» — Людмила Шумкова

Гостя — тітка звільненого у 2020 році політв’язня Олександра Шумкова Людмила Шумкова.

Олександр був у російському полоні з серпня 2017 по грудень 2020 року. Вийшов на свободу і повернувся в Україну не за обміном, а оскільки скінчився його термін ув’язнення. Шумкові з Херсона. Під час російського вторгнення опинилися в окупації. Людмилу і її сестру, мати Олександра, росіяни викрали і тримали в ув’язненні.

Людмила Шумкова: Із 24 лютого ми не мали змогу виїхати, врятуватися з Херсона, тому залишалися в Херсоні. Херсон окупували 1 березня, це було дуже страшно. Ми бачили онлайн, як це відбувається, на вулицях, як сарана якась вони по місту рухалися, обстрілювали все…

Ми розуміли, що оскільки РФ зайшла у місто, для нас це небезпечно. З перших днів ми з’їхали звідти, де ми зареєстровані. Але все одно якось вони вирахували, де ми знаходимося. Ми навіть знаємо людину, яка здала цю адресу.

Ми розуміли, що жодного блокпоста не пройдемо. Тому що і списки прізвищ, і, наскільки я розумію, і фото були у співробітників ФСБ. Вони були передані на блокпости. Тому залишалося тільки десь переховуватись в місті.

Затримували близько 20 озброєних російських військових

12 квітня до нас прийшли за адресою за місцем реєстрації, вони виламали двері. Вишли сусіди, сказали, що тут давно ніхто не живе. Вони побили меблі. Вони шукали Сашка. Я так розумію, вони не могли його знайти і вважали, що через родичів зможуть якимось чином, затримуючи нас, впливати на нього.

26 липня, близько обіду, ми перебували в будинку друзів. Не встигли оговтатися, побачили, що по двору ходять люди з автоматами. Близько 20 осіб. Всі були в балаклавах. Схоже, що це були кадировці, бо говірка в них була кавказька.

• Вони навіть перекопали город біля того приміщення, в якому ми були. Не знаю, що вони шукали.

Їхнє перше питання було: «Де Сашко?».

Вони навіть не називали його прізвища. Вони конкретно знали, хто з нас є хто, хто Лариса, хто Людмила, таке враження, що вони навіть його біографію вивчили… Коли вони нас забрали, ми опинилися на підвалі (це, мабуть, було приміщення головного управління Нацполіції в Херсонській області).

• 10 днів ми були в цьому карцері, там навіть туалету немає.

Добре, що ми хоча б були разом з Ларисою. Тому що важко одній перебувати в такому приміщенні. Один раз на день приносили їжу, і ти розумієш, що це наступний день. Отак ми рахували дні.

---

Читайте також: «Підстава» з подальшим викраденням — експолітв’язень Шумков про те, як опинився у РФ

---

«При нас навіть винесли одне тіло

На цьому підвалі ще була одна дівчина. Вона дотична до якоїсь групи… Вона здала практично всіх, бо після того, як її затримали, кожен день приводили по 7 чоловіків… Це, я так розумію, були з тероборони хлопці. Їх дуже люто катували. При нас навіть винесли один труп. Людина не витримала катувань.

• Підвал — це було найстрашніше, ти не розумієш, що може бути з добою завтра.

Сьогодні ти живий. Але коли відкриваються ці двері — серце стискається, тому що ти не розумієш, що в них може бути на думці.

До нас в камеру на кілька годин ще кілька разів приводили дівчат.

• Одній дівчинці взагалі було 15 років. І була дівчина молода, її також затримували.

5 серпня до нас зайшли, сказали, збирайте речі (але всі речі були на нас), знову посадили в машини і привезли на Темплоенергетиків, 3 — це ізолятор тимчасового тримання. І там вже ми пробули до звільнення. Там було трошки легше, там було віконце.

Була 21 камера, до жіночих ще якось більш лояльно ставилися. А там, де були чоловіки — їх катували страшно. Постійно були крики, і катували струмом, і водою поливали (заливали воду). Постійно, коли відкривалася камера, хлопцям потрібно було кричати: «Слава Росії, слава Путіну, слава Шойгу».

• Якщо хтось з них не кричить — б’ють всю камеру, починається «дуже весело».

---

Читайте також: Окупанти ставали в чергу, щоб бити неповнолітнього батогом — журналіст про Херсон

---

«Ми розуміли, що з Сашком все добре»

Ми розуміли з Ларисою, що, якщо нас тримають, то з ним все добре. Тому що, якби його спіймали, то, я думаю, по-перше, він би живим не здався. Я думаю, що все було б трагічніше. Думки були про те, як він і як наші батьки, яким 80 років. Це вже потім як я вийшла, я дізналася, що друзі, які перебували на той час на підконтрольній території України, переховали їх в інше місце.

Відпускають, ти виходиш і не розумієш, куди йти. Ти в тій брудній одежі з паспортом в руках, і не розумієш, куди йти.

На час мого звільнення в ізоляторі ще лишалося 133 людини.

• Зі мною в камері була поліцейська Ірина Луняка, як її доля склалася — невідомо. І була також співробітниця Корабельної райради Ольга Черняк. Це 2 дівчини, про яких невідомо мені наразі.

З Сашком все добре, він живий-здоровий. Наразі я ще теж не можу говорити все, тому що в місті залишаються ДРГ ворожі, сплячі. Він був у підпіллі. Все пройшов, витримав. З ним все добре.

---

Здійснено в рамках проєкту за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

---

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS